Попри те, що цивілізований світ підтримує Україну в її боротьбі з окупантом, усе-таки маємо визнати, що на Заході не всі розуміють суть цієї війни. Можливо, тому її й досі іноді сприймають як певний регіональний конфлікт або внутрішнє непорозуміння, акт злої волі умовного Путіна, до якого непричетні «хороші русскі». Країна-окупант прикривається нині великою російською культурою, щоб покрити жахливі військові злочини. Україну ж подають як частину Радянського Союзу, правонаступницею якого стала Російська Федерація. Чому так сталося? Тому що Росія вкладала і вкладає більше зусиль і коштів у популяризацію своєї національної ідеї, а от про українську національну ідею за кордоном чули мало.
Зараз наша країна — в центрі уваги всього світу, й це можливість не просто спростувати фейки, що їх російська пропаганда насаджувала міжнародній спільноті десятиліттями, а й розвивати бренд України. Нам є чим пишатися і є що сказати світу. Ми деколонізуємо свою історію та культуру всередині країни, а тепер настав час деколонізувати її у світі. Це нині є викликом для нас.
Великі сподівання щодо виконання цього завдання покладають на українські студії за кордоном. Слово «студії» — калька з англійського study, тобто «вивчення». Отже, українські студії — це фактично українознавство, міждисциплінарна галузь досліджень, що охоплює не лише українську мову та літературу, а й історію, культуру, соціологію тощо.
Підтримка українських студій є одним із проєктів Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту. «Цей напрям діяльності Фонду виник як відповідь на повномасштабне вторгнення, — наголошує Радник — уповноважений президента України з питань Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту Ольга Будник. — Ми розглядаємо українські студії як елемент національної безпеки, а також важливий компонент розвитку освітньої дипломатії. Коли ми почали досліджувати цю тему глибше, зрозуміли, що Росія насправді використовує в академічному середовищі російські студії як окремий вид зброї — гуманітарної та пропагандистської».
Український державний центр міжнародної освіти і Рада молодих учених разом із Міністерством освіти і науки України та Фондом президента України з підтримки освіти, науки та спорту запланували серію стратегічних сесій із цього питання. Важливо запустити широкі суспільні й академічні дискусії про те, що саме і як ми розповідатимемо про Україну. Нещодавно відбулася перша сесія «Українські студії в славістиці: візуалізація». Як її модераторка хочу окреслити основні ідеї, які озвучили її учасники.
Які українські студії маємо за кордоном зараз?
На жаль, Україна не може похвалитися потужною мережею українських студій. Часто це навіть не окремі студії, а елемент програми славістичних або ж євроазійських студій. Однак у таких міжрегіональних проєктах ковдру на себе зазвичай перетягує Росія, саме її закордонні дослідники асоціюють зі славістикою.
Наразі маємо два дослідження, в межах яких створено інтерактивні мапи з осередками українських студій за кордоном. Перше — це дослідження Українського інституту, де визначено 160 осередків українських і кримськотатарських студій у більш як 30 країнах світу. Як розповіла аналітикиня Українського інституту Марія Процюк, це університетські освітні програми з україністики, історії, культури, сучасної політики України, мови та літератури; це дослідницькі центри та кафедри при університетах.
Друге дослідження — проєкт Ukrainian Studies: Go Global, реалізований за ініціативи Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту та Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за свободу» в Україні. У цьому проєкті проаналізовано навчальні програми університетів, які входять у ТОП-200 за рейтингом QS World University Ranking 2022. Як засвідчило дослідження, українські студії функціонують лише в 57 з них. У семи університетах є повні програми з дослідження регіону (східноєвропейські студії, славістика тощо), а 26 університетів мають освітні компоненти з українських студій як складники інших освітніх програм (політичні та соціальні студії, мовні та літературні студії). Ще 21 університет має мовні курси.
«Найбільше українських студій — у Європі, менше — в Америці, Азії й Австралії, — розповідає керівниця секретаріату Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту Уляна Автономова. — Менш як десять закордонних університетів мають повний курс освітньої програми на рівні бакалаврату чи магістратури. І здебільшого їх викладають у центрах, що містять у назві не «українські студії», а «російські». Єдина бакалаврська програма в Європі з українських студій — в University College London, вона править за приклад. Але маємо кейс студентів із України, які навчалися в University College London, досліджуючи Україну, проте в дипломі мають запис Russian studies. Треба зазначити також, що західні університети ступили на шлях переосмислення, але він дуже болісний».
Аби в закордонних університетах вивчали українські студії, потрібне фінансування і щоб це було цікаво студентам, аби вони обирали цей курс для вивчення. Росія щедро фінансує за кордоном не лише свої студії, а й гранти на дослідження з можливістю приїхати до умовного Санкт-Петербурга й узяти участь у науковій конференції. Це й не дивно, адже просування «русского міра» є важливою частиною державної гуманітарної політики країни-агресора. Російські студії в світі підтримують щонайменше три великі організації у сфері гуманітарної політики РФ: «Федеральное агентство по делам Содружества Независимых Государств, соотечественников, проживающих за рубежом, и по международному гуманитарному сотрудничеству (Россотрудничество)», «Фонд «Русский мир», «Фонд поддержки публичной дипломатии имени А.Горчакова».
Що потрібно зробити Україні, аби розвивати свої студії за кордоном?
Учасники стратегічної сесії висловили кілька пропозицій.
Насамперед розвиток українських студій має стати частиною державної гуманітарної політики. Потрібно розробити її концепцію.
«Ми мали попередню розмову з РНБО з тим, щоб це стало частиною державницької історії в контексті національної безпеки, — каже Ольга Будник. — Очевидно, щоб це відбулося, треба показати українському суспільству, який результат це може дати. Не знаю, чи це може звучати як заклик до академічного середовища, що займається українськими студіями, але було б добре щонайменше актуалізувати цю тему й показати не тільки важливість і роль української мови та історії загалом, а й, можливо, розглянути це в контексті того, як узагалі розвиток українських студій може впливати на просування інтересів України у світі; в який спосіб ми можемо показати себе і зацікавити вивченням нашого досвіду та культури».
Заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький наголосив: «Дуже не хочеться обмежувати українські студії лише лінгвістикою або якимись вузькими напрямами. Ми розуміємо, що це набагато ширше. Ба більше, останнім часом ми говоримо про український досвід у вивченні війни, в безпекових дослідженнях. Справді, Україна стає важливим елементом фундаменту сучасного світу. І дуже хочеться, щоб ми не обмежували себе, а створювали нові можливості як для світу, так і для нашої кооперації».
Отже, для українських студій цікаві не лише історія та мова, а й те, як Україна бореться і живе з початку повномасштабної війни, як долає труднощі, з якими ми стикнулися з 24 лютого 2022 року. У цьому плані наш досвід можна вивчати на рівні й бізнес-шкіл, і управлінського досвіду, і з погляду просування державної політики загалом. Також в Україні знаходиться, наприклад, найбільший відкритий архів КДБ, і це може бути корисним для створення програм для іноземних дослідників, зокрема лінгвістів. «Цю конкурентну перевагу потрібно використати в українських студіях», — зазначила Уляна Автономова.
Потрібно реалізовувати якомога більше академічних досліджень україністики, бо на Заході довіряють академічному середовищу. Це можуть бути як українські дослідження, так і спільні міжнародні проєкти, університетські дослідницькі центри та магістерські програми, visiting-можливості тощо.
«Над спільними програмами та дослідницькими центрами треба думати кожному університету, який має такі можливості, — наголосив Михайло Винницький. — Ми можемо допомогти з цим, але треба розуміти, що ініціатива має йти від університетів».
І ми вже маємо успішні кейси в цьому напрямі. «Наприклад, Фонд президента підтримав шість програм подвійних дипломів між українськими та британськими університетами, — розповіла Уляна Автономова. — Одна з таких програм — між УКУ і Ноттінгемським університетом.
Вивчення мови — один із популярних напрямів українських студій, але в нас досі немає стандартизованого сертифікованого тесту з української як іноземної або другої мови, що визначав би рівень знань. Такого як, наприклад, тест із англійської TOEFL, який розробила й проводить американська Служба тестування в галузі освіти. Сертифікат із цього тесту визнають у закладах освіти, бізнес-структурах, наукових центрах інших країн.
«На сьогодні немає стандартизованої системи тестування знань із української мови як другої, і в нас є велика потреба в тому, щоб такий тест з’явився, — наголосив Михайло Винницький. — Завдання держави, Міністерства освіти і науки та Комісії стандартів української мови — створити такий стандарт. Ми зробимо все можливе, аби до кінця цього року він з’явився. Далі нам буде важливо, щоб його максимально поширювали в університетах світу через мережі славістів, наші посольства та діаспорні організації, з якими в нас тісний зв’язок».
Важливо також залучати закордонну молодь до навчання в Україні. Незважаючи на воєнний стан, понад 50 тисяч іноземних студентів і нині навчаються в українських закладах вищої освіти. Хтось — дистанційно, хтось — очно у відносно безпечних регіонах. Наступного навчального року деякі українські університети розпочнуть очне навчання, зокрема й для іноземних студентів.
Однак популяризація української освіти вимагає вливання коштів і системної роботи. У нас є Український державний центр міжнародної освіти, основне завдання якого — саме популяризація української вищої освіти за кордоном. Проведімо паралель із аналогічною структурою США — EducationUSA, яка є мережею Держдепартаменту США, що складається з понад 435 інформаційно-консультативних центрів для іноземних студентів у більш як 175 країнах. На відміну від Сполучених Штатів, у нас немає бюджетного фінансування та державної програми, яка дає змогу відкрити за кордоном мережу українських консультативних центрів і представництв Study in Ukraine. І наразі в нас із іноземними вступниками найчастіше працюють приватні освітні агентства.
Зрозуміло, що для розвитку українських студій потрібне фінансування. На сесії прозвучали пропозиції створити один великий фонд для фінансування досліджень із україністики за кордоном, куди, серед іншого, скеровувати, наприклад, кошти з конфіскованих російських активів. Варто також лобіювати проведення міжнародних досліджень із україністики, залучати гранти на наукові й освітні проєкти з вивчення України, її історії та сучасності.
Дуже хочеться, щоб ми не втратили шанс, створювали нові можливості для світу й для нашого майбутнього.
Більше статей Олени Шаповалової читайте за посиланням.