Україна потихеньку плете павутиння судових рішень навколо Росії, не даючи їй уникнути відповідальності за скоєні в нашій країні злочини. Після дев’яти років судового марафону (включно з двома роками обов’язкових передсудових українсько-російських переговорів) Міжнародний суд ООН виголосив вердикт за позовом України про порушення Росією двох оонівських конвенцій — про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та про боротьбу з фінансуванням тероризму.
За великим рахунком, як зазначила в коментарі ZN.UA колишня агентка України Лана Зеркаль, суд мав визначити, «чи може країна, яка є постійним членом Ради безпеки ООН, безкарно порушувати норми міжнародного права, маніпулювати фактами й цинічно брехати. Це рішення важливе не лише для того, щоб зафіксувати порушення цих конвенцій. Цей вердикт важливий для майбутнього застосування та розвитку міжнародного права».
Сила нашої позиції — у фактах, у нашому прагненні відновити справедливість.
Та чи було цього достатньо? Чи прийняв суд українські аргументи? Чи вважав доведеними факти порушень Росією положень конвенцій?
У Києві, де розуміли, що МС ООН не стане однозначно на чийсь бік, до останнього розмірковували, яким буде рішення суду, й тримали пальці схрещеними.
На жаль, рішення, оголошене в середу, виявилося геть не таким, як сподівалися українці.
Чого вимагала Україна
Міжнародний суд ООН уперше в історії виносив рішення за двома конвенціями — про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та про боротьбу з фінансуванням тероризму. І позиція суддів на багато років уперед визначить тлумачення букви й духу цих двох міжнародних договорів, у тому числі і на міждержавні відносини у сфері боротьби з тероризмом.
Так, за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму Україна доводила, що російські посадові особи свідомо фінансували терористичні акти в нашій країні й надавали для цього зброю та військову техніку. Йдеться не лише про трагедію рейсу МН17, а й про обстріли в 2014–2015 роках Маріуполя, Волновахи, Краматорська, теракт у Харкові.
По суті, суд мав дати відповідь на таке запитання: чи було доведено наміри щодо терактів і факти фінансування Росією вчинення нею саме терористичних актів? Перемога для нас означала, що суд підтримає твердження української сторони повністю або частково, а програш — що МС ООН заявить, буцімто наміри не було доведено. Оптимізм вселяло те, що Конвенція дозволяла широке тлумачення. Й були сподівання, що судді виявляться спроможні ухвалити революційне рішення.
У Києві також очікували, що за Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації МС ООН задовольнить майже всі вимоги України, яка доводила, що Москва своїми каральними діями порушувала базові права двох етнічних груп, котрі проживають у Криму, — кримських татар і українців: їхніх представників російська влада викрадала, катувала, вбивала. Упевненість у перемозі в суді посилювало й те, що Кремль припинив роботу Меджлісу й обмежив використання української та кримськотатарської мов, не виконав тимчасових заходів, призначених МС ООН 2017 року.
Удар під дих
Однак усупереч очікуванням і прогнозам суд відхилив більшість вимог України на адресу РФ, у тому числі й усі претензії на компенсацію.
Так МС ООН вирішив, що вважає недоведеним порушення РФ Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації при забороні діяльності Меджлісу. (Хоча в Києві були впевнені, що з цього питання вже точно буде позитивне рішення.) Утім, суд визнав, що Москва порушила свої зобов’язання щодо недискримінації української меншини у сфері освіти. І водночас МС ООН не побачив такого порушення щодо кримських татар.
Юристи-міжнародники, з якими ZN.UA обговорювало рішення МС ООН за Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, стверджують, що головний аргумент суду зводився до того, що Україна не довела елементу дискримінаційності й тому дії Росії не є порушеннями положень цього міжнародного договору. Але слід пам’ятати й про те, що наша країна була обмежена у виборі міжнародних договорів, у порушенні яких можна було висунути обвинувачення проти Росії.
Міжнародний суд ООН також почасти задовольнив українські вимоги за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Суд, хоча й визнав необґрунтованими більшість звинувачень Києва на адресу Москви, визнав Росію винною в порушенні статті 9 Конвенції: МС ООН заявив, що РФ не виконала зобов’язань щодо розслідування випадків фінансування тероризму, на які неодноразово звертала увагу Україна. Загалом судді вирішили, що фінансування тероризму в розумінні Конвенції стосується лише перерахування коштів і не поширюється на надання бойовикам військової техніки та зброї.
Зрештою МС ООН зазначив, що Росія не виконала тимчасових заходів і визнала «ЛНР» і «ДНР».
Як зазначає Лана Зеркаль, «обмеження застосування Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму лише фінансовими операціями в класичній формі не дає відповіді на запитання, чим тоді є постачання зброї й кешу бойовикам. Відповідь на це запитання залишилася поза сферою дії Конвенції».
У свою чергу доцент кафедри міжнародного права КНУ ім. Т.Шевченко Захар Тропін у коментарі DT.UA вважає, що висота порога доказу, встановленого Судом, є абсурдною і призводить до того, що притягти когось до відповідальності за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму стає неможливо. «Фактично сьогоднішнє рішення МС ООН впроваджує законні варіанти обходу положень Конвенції і передбачає цілком легальні шляхи спонсорування тероризму, що не просто зводить нанівець дію її положень, але може стимулювати деякі держави до такої діяльності», — вважає Захар Тропін.
По суті, Міжнародний Суд ООН дійшов висновків, які роблять мертвими та незастосовними більшість положень конвенцій про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та боротьби з фінансуванням тероризму.
Що далі?
Чим пояснити такий консервативний підхід суду щодо двох конвенцій? На нашу думку, причин декілька. По-перше, зіграла роль неспроможність нинішньої міжнародно-правової системи адекватно реагувати на сучасні виклики. По-друге, можливо, судді враховували позиції своїх країн, багато з яких і постачають зброю своїм проксі, і забороняють релігійні організації.
У Москві рішення суду трактують як перемогу. Але попри те, що судді не задовольнили більшість вимог Києва, вердикт став для України перемогою, нехай і «на мінімалці», а для Росії — поразкою. Так, це рішення не виявилося нокаутом, як того хотіли українці. Однак це поразка Москви. Адже не лише Україна, а й МС ООН вперше назвав Росію порушником міжнародного права щодо двох конвенцій.
На жаль, наслідки рішення Міжнародного суду ООН наразі обмежуються для Росії лише мінімальними репутаційними втратами. Але порушення положень конвенцій, установлені судом, Москва зобов’язана усунути. (Хоча малоймовірно, що вона це зробить.) Невиконання ж Росією двох пунктів тимчасових заходів суд лише декларативно констатує.
Проте, як припустив Захар Тропін, «той факт, що РФ не проводить ефективного розслідування фінансування тероризму й терористичної діяльності, може поставити під сумнів співробітництво держав із Росією, зокрема у сфері боротьби з тероризмом». І тут багато чого залежатиме від політичної волі лідерів держав.
Чи означає рішення МС ООН за конвенціями про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та боротьби з фінансуванням тероризму, що Україні не варто й далі вести боротьбу в міжнародних судах, оскільки вона може виявитися безрезультатною? Зовсім ні! Києву необхідно зробити висновки з учорашнього вердикту й приготуватися грати в довгу: Міжнародний суд розглядає й інші позови України до Росії. Зокрема щодо Конвенції про геноцид і Конвенції ООН з морського права.
Хоч яким скромним було рішення Міжнародного суду ООН за конвенціями про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та боротьби з фінансуванням тероризму, та це — нехай і невеликий, але крок до відновлення справедливості в залі суду.