У житті і в нещодавньому фільмі батька атомної бомби Роберта Оппенгеймера переслідувала думка про те, що він «став Смертю, руйнівником світів». Карибська криза 1962 року ледь не призвела до знищення. На щастя, наддержави відійшли від краю прірви і домовилися про угоди з контролю над озброєннями, які врешті-решт призвели до скорочення ядерних запасів.
«Зараз світ вступає в нову гонку ядерних озброєнь, гонку, яку, можливо, буде важче зупинити. Нестабільність зростає через ядерні погрози Владіміра Путіна в Україні і швидке нарощування озброєнь Китаєм. Контроль над озброєннями руйнується», - пише The Economist.
Спочатку Росія, а потім і США припинили обмін інформацією за договором СНО-III, останньою угодою, що обмежувала їхні арсенали. Термін дії договору закінчується в лютому 2026 року, і немає жодних ознак, що щось його замінить. Китай ніколи не переймався такими обмеженнями.
«Америка, Китай і Росія повинні почати розмову зараз, до того, як виникне ще одна криза карибського типу», - наголошує видання.
Поняття «взаємне гарантоване знищення», розроблене під час Холодної війни, містить в собі божевільну логіку. Але зараз стримування стає ще складнішим через перспективу появи трьох майже рівносильних ядерних держав. Баланс терору також порушують нові види ракет і сенсорів, а також можливість впливу штучного інтелекту на прийняття рішень.
Досі США і Росія погоджувалися на обмеження на основі паритету, припускаючи, що їхніх арсеналів по 5-6 тисяч боєголовок вистачить для стримування один одного і скорочення загроз. Китай раніше покладався на «мінімальне стримування» в кілька сотень боєголовок. Але він хоче мати більше озброєнь і підтримувати їх на вищому рівні бойової готовності. За даними Пентагону, до 2035 року він може мати 1500 боєголовок.
«З огляду на їхню «дружбу без обмежень», Росія і Китай можуть виступити військовими союзниками в кризовій ситуації. Чи повинна Америка відповідати об'єднаним арсеналам Росії і Китаю?», - пише видання.
Деякі експерти вважають, що, як мінімум, США потрібно більше зброї. Багато хто в Конгресі закликає до створення ядерної крилатої ракети морського базування (КРМБ), щоб заповнити відчутну прогалину в шкалі ескалації. Такі кроки можуть зробити ситуацію ще гіршою. Китай або Росія можуть спробувати наздогнати більший американський арсенал. Індія може нарощувати його у відповідь на дії Китаю, а Пакистан - у відповідь на нарощення можливостей Індії тощо.
Президент Джо Байден справедливо чинить опір новому величезному нарощуванню озброєнь, яке слід розглядати лише тоді, коли дипломатія вичерпає свої можливості. США роблять правильно, що модернізують свою тріаду (наземних, морських і повітряних ядерних боєзарядів), але дотримуючись обмежень на кількість боєголовок після 2026 року, за умови, що Росія зробить те ж саме. Вашингтон повинен залишати відкритою свою пропозицію про переговори без попередніх умов з Китаєм і Росією.
«Стабільність вимагає поєднання погроз і запевнень. Великі держави повинні обговорити всі аспекти своєї ядерної діяльності, зокрема все, що стосується протиракетної оборони, СНО і тактичної зброї. Вони також повинні думати про космос і кіберпростір, де може бути зроблений перший постріл у наступній війні», - йдеться в статті.
Заклик США, Великої Британії і Франції обмежити роль штучного інтелекту, забезпечивши наявність «людини в ланцюгу» управління ядерною зброєю, має сенс. Америка і Росія повинні відновити обмін повідомленнями в рамках СНО-III. Китай повинен брати участь у більшій кількості заходів зі зміцнення довіри, таких як повідомлення про запуск ракет.
Віра Китаю в те, що такі мережі заради безпеки заохочують до ризикованих дій, хибна. Ніхто включно з лідерами КНР не виграє від нестримного ядерного суперництва.
«Нова ядерна гонка поглинула б величезні ресурси. Росія не може собі цього дозволити. А в світі ядерних озброєнь без обмежень усі перебувають у високій напрузі. Домовлені обмеження - це єдиний спосіб запобігти страху Оппенгеймера, який він висловлює у фільмі, про «ланцюгову реакцію, яка знищить весь світ»», - пише видання.