Час не на боці тих, хто причетних до кошмарів в Україні. Кожна година приносить нові страждання для українського уряду й народу. Кожен день викриває з дедалі більшою чіткістю, на скільки Владімір Путін прорахувався, коли обрав війну проти країни, яку він дуже недооцінив.
У випадку ж США і їхніх союзників захоплення українським опором стримується страхом, що він не може тривати вічно на тлі того, що Путін вбиває з дедалі більшою жорстокістю, - пише The Economist. Тим часом, ще одна велика держава - Китай - досліджує терпіння. В приватних розмовах китайські чиновники впевнені, що з часом з’явиться післявоєнна угода, яка принесе велику вигоду Китаю. З 24 лютого Пекін відкидав усі вимоги іноземних урядів більш активно повпливати на свого друга Росію, щоб зупинити безумство. Але далі двозначних закликів «до обох сторін» бути стриманими справа не зайшла. Західна нетерплячість на виду. 15 березня міністр закордонних справ Іспанії закликав Китай використати свій «вплив на Росію».
Китаю подобається виставляти себе миролюбним гігантом, який виступає проти іноземних вторгнень. Одразу після початку вторгнення як в Пекіні, так і китайські представники в ООН почали помітно звиватися, відкидаючи всі американські застереження про війну як брехню. Спантеличені російською некомпетентністю на полі битви, вони почали засипати міжнародних переговорників питаннями про бої. Тим часом, Китай зберігав позицію проросійської псевдонейтральності, бурмочучи про потребу досягти миру, але водночас повторюючи путінські вигадки про те, що він захищає Росію від Америки й розширення НАТО.
Тепер західні уряди бояться, що Китай може вирішити «сидіти на місці й спостерігати за катастрофою», - кажуть дипломати. Згідно з їхніми аналізами, Китай очікує, що жорстока сила Росії візьме гору у найближчі тижні. Лише якщо Путін зможе уникнути приниження, наприклад після окупації Києва, китайські лідери почнуть більш наполегливо вимагати припинення вогню. Потім вони можуть запропонувати допомогу у відбудові зруйнованих українських міст, сподіваючись, що китайські економічні зусилля змусять інші країни забути тижні китайської байдужості до злочинів Росії.
У Китаю є багато причин бажати результату, який задовольнить Путіна. Приниження російського автократа - або його повалення, що гірше - зробить Сі Цзіньпіна особливо вразливим. За менш ніж місяць до вторгнення він підписав з Путіним заяву, в якій йшлося, що «дружба між двома державами не має меж». Вони також висловилися проти розширення НАТО й американських альянсів в Азії. Свої режими вони називали «справжніми демократіями», а західну версію - «серйозною» загрозою для глобального миру. Це поворотний рік для Сі Цзіньпіна, який прагне залишитися на своїй посаді на третій термін, порушуючи китайські норми. Він не може дозволити, щоб склалося враження, ніби він підтримує лузера.
«Але як би не розгорталася далі війна, Китай буде ставитися до відносин з Кремлем як до засобу посилити китайську владу, а не російську. США поділилися розвідувальними даними з союзниками, які свідчать, що Росія попросила в Китаю безпілотники, ракети класу «земля-повітря» й інше військове обладнання. Міністерство закордонних справ Китаю назвало ці повідомлення «дезінформацією. Сі не хоче розділяти вину Путіна за війну, яким би «найкращим другом» він не був», - йдеться в статті.
Також немає ознак того, що Китай поспішає скористатися моментом, коли Захід дивиться в інший бік, щоб атакувати Тайвань. На відміну від Путіна, який з радістю кидає драматичні виклики глобальному порядку, Сі здається більш обережним.
Одна з причин - економіка. Керівники китайських державних компаній спостерігають за війною в Україні з тривогою. Багато з них мають серйозний бізнес не лише в Росії, а й в Україні. Державний продуктовий гігант COFCO розглядає Україну як важливу базу. Китайська компанія Merchants Group володіє терміналами в Одесі, якій загрожує російська атака. В 2020 році Харків погодився купити 40 вагонів для свого метро в китайської державної компанії CRRC. Оскільки російська атака наповнила харківське метро людьми, які ховаються від російських ударів, контракт з Китаєм зірваний.
The Economist пише, що на питання про стратегічну мету Китаю дипломати з більш ніж десятка посольств в Пекіні відповідають майже одне й те ж. Вони кажуть, що Китай хоче збудувати світовий порядок, заснований на сферах впливу. В ньому Китай буде контролювати Азію, Росія матиме право вето на організацію безпеки в Європі. А Америка повинна повернутися до власних берегів. Якщо втіленню такого порядку допоможе російська війна проти України, значить нехай буде війна. Але найбільше Пекін цікавить його власний підйом і те, чи зможуть США його заблокувати. З китайської точки зору, головний глобальний конфлікт триває під Китаєм на підйомі й Америкою, яка занепадає і яка надто расистська й зловісна, щоб дозволити азійському гіганту стати рівнею.
Чиновники в Пекіні реагують на іноземне невдоволення китайською позицією щодо України з лайкою й насмішками. Зокрема, вони висміюють США. Дослідники й урядові радники однаково говорять про те, що війна викрила «слабкість» Байдена і його страх перед ядерним арсеналом Путіна. Вони прогнозують, що санкції не можуть зламати російську волю. Для Китаю це дуже важливо. Тому що він знає, що зіштовхнеться з такими ж покараннями, якщо вторгнеться на Тайвань.
Натомість до європейських урядів, до чиїх ринків Китай хоче мати доступ, зокрема в Німеччині й Франції, підходять з «харизматичним наступом». З Пекіна європейцям говорять, що нібито це США хочуть нажитися на війні. А Європа дорого розплачується через зростання цін на нафту й газ, а також наплив українських біженців. Настав час європейцям шукати більшу автономію від США й посилювати зв’язки з Китаєм. Про це говорять китайські чиновники й академіки.
В реальності ж, Китай отримує найбільшу вигоду від ізоляції Росії. Сі й Путін розділяють статус націоналістичних автократів, які скаржаться на те, що Америка їх оточує. Вони обоє одержимі загрозою від демократичних опозиційних рухів, засуджуючи протести від Гонконгу до Москви, називаючи їх організованими Вашингтоном «кольоровими революціями». Але ще не так давно російські лідери дуже непокоїлися зростанням залежності від Китаю, сусіда, з економікою й населенням в 10 разів більшими, ніж у РФ. Впродовж останніх 20 років засновник «Ехо Москви» Олексій Венедіктов проводив неформальне, але досить інфомативне дослідження. Кожного разу, коли він бачився з Путіним або з його радниками з питань безпеки, він називав три загрози: Китай, ісламський тероризм і НАТО. І просив їх розставити у порядку спадання. Під час перших двох президентських термінів Путіна в 2000-2008 роках порядок був такий: ісламський тероризм, потім Китай, а потім вже НАТО. Після 2008 року ситуація змінилася. Китай вже називали найбільшою загрозою. Після нього йшов НАТО, а лише потім ісламський тероризм. Коли Росія анексувала український Крим, а Москва оголосила розворот до Китаю, порядок змінився ще раз. Тепер на першому місці був НАТО, ісламський тероризм на другому, а Китай - на третьому. Для Путіна вторгнення в Україну - це не лише спроба «повернути історичні російські території». Це війна проти Заходу. І Китай - наймогутніший партнер, якого Росія бачить.
Якщо Путін хоче зміцнити Китай у протистоянні з США, китайські експерти вбачають в цьому лише можливості.
«Раніше росіяни лише говорили й говорили про співпрацю в таких місцях, як пострадянські республіки в Центральній Азії», - сказав Ван Івей з Китайського народного університету.
Москва досі домінує в цьому регіоні через свій так званий Євразійський Союз. Але, за словами Вана Івея, може тепер «Росія подивиться на схід і перестане сильно перейматися китайським впливом». Також Москва повинна віддати більше Китаю в Арктиці, - каже пекінський дипломат. Китайська сторона розглядає зараз цю частину світу як новий фронт. Вона хоче доступ до ресурсів півночі включно з можливостями вилову риби й прокладанням цифрових кабелів в Європу. Китайські фірми також можуть збудувати морські порти на російському північному узбережжі, оскільки зміна клімату відкриває нові судноплавні шляхи.
«Слабша Росія буде більш піддатливою», - сказав дипломат.
Китай збереже військові зв’язки з Росією. Вони грали центральну роль у відносинах після розпаду СРСР. Країни часто проводили спільні військові навчання навіть в акваторіях Середземного і Балтійського морів, нервуючи країни НАТО. Але зі зміною балансу сил все більше на користь Китаю багато аналітиків очікують, що військові обміни будуть організовані дедалі більше в інтересах Пекіну. США і союзники бояться, що Москва може допомогти китайській стороні модернізувати й розширити свій ядерний арсенал, збудувати системи раннього попередження, які будуть покривати обидві країни.
«Ядерна зброя - це сфера, в якій Китай вважає, що Росія все ще має перевагу в деяких можливостях, більший операційний й тренувальний досвід», - сказав Чжао Тон з Центру Карнегі в Пекіні.
Разом з тим, країни ще далекі від того, щоб побудувати сумісність, яку США й союзники вибудували за багато десятиліть. Російські й китайські оборонні системи не здатні працювати разом. Мова - теж бар’єр. Дуже мало спеціалістів з обох боків здатні говорити китайською й російською мовою. Угод про спільну оборону теж немає. Росія підтримує китайську позицію щодо Тайваню, але в раді атаки, швидше за все, просто буде дивитися в інший бік. Жодна зі сторін не хоче втягуватися в конфлікти іншої. Крім того, їхня сумісність не готова до більш масштабних операцій крім обмежених антитерористичних і гуманітарних. The Economist пише, що на тлі війни в Україні Китай, швидше за все, скасує всі спільні навчання з Росією. Згідно з графіком останніх років, наступні такі маневри повинні були б відбутися влітку або восени. Тепер не відомо, чи вони взагалі будуть обговорюватися.
Поки російські ракети падають на українські міста, китайські дипломати зайняли вичікувальну позицію, спостерігаючи за путінською війною. Поки решта світу шукають спосіб пошвидше закінчити страждання України, Китай чекає свого часу й думає наперед.
Раніше повідомлялось, що китайська зброя для Росії – вирішальний момент для Пекіна. Прохання про допомогу свідчить, що Росія не справляється з війною проти України.