Що довше триває війна, то менше в нас залишається права на помилку й то важливішою стає об’єктивна оцінка ситуації та ухвалення відповідних рішень. З огляду на так званий нейтралітет Китаю стосовно війни в Україні, з одного боку, та його ідеологічну близькість із Росією — з іншого, китайський напрям української зовнішньої політики залишається одним із найскладніших і вимагає особливо виваженого підходу.
У сучасних геополітичних реаліях, у яких, за словами лідера КНР Сі Цзіньпіна, Китай та Росія є «всебічними стратегічними партнерами з координації», позиція Пекіна стосовно війни в Україні є послідовною та певною мірою передбачуваною. Після двох років марних очікувань дієвих посередницьких зусиль в українському питанні офіційному Києву потрібно правильно розуміти дії й тези Піднебесної, справжню сутність яких китайська дипломатія нерідко приховує за давньою китайською мудрістю.
Так, Китай:
- не засудив російського вторгнення в Україну (2014, 2022), що легітимізує сам факт агресії та виправдовує вимоги агресора. Основною причиною цього є протистояння КНР та РФ зі США задля зміни наявного світового порядку. За таких обставин Пекін просто не може допустити поразки Москви в Україні, яка автоматично означатиме стратегічну перемогу Вашингтона;
- називає війну кризою, що дає йому змогу «не помічати» самого факту агресії Росії та її злочинів проти суверенної держави Україна, а натомість говорити про двосторонній конфлікт, який має бути врегульований політичним шляхом;
- принципово «не бачить» злочинів Росії в Україні, що дає йому змогу підтримувати проросійські наративи й трактувати дійсність на свою користь;
- закликає до припинення вогню та ведення мирних переговорів, що в умовах небажання президента РФ Путіна змінювати цілі так званої спеціальної військової операції означає припинення вогню на умовах Росії та фактичну капітуляцію України;
- засуджує постачання зброї Україні, що в ситуації нарощування виробництва та постачання зброї Росії з боку країн-партнерів РФ і КНР означає неминучу поразку України на полі бою;
- закликає скасувати санкції проти Росії, що сприятиме відновленню легітимності дій країни-агресора на міжнародній арені, відбудові економіки РФ та посиленню можливостей останньої стосовно ведення війни проти України;
- закликає зважати на безпекові занепокоєння Росії, що пропагує розбудову «світу великих держав», у якому такі менші країни, як Україна, мають приймати волю великих гравців усупереч своїм національним інтересам. Такий підхід означає фактичну втрату суб’єктності України;
- закликає до провідної ролі ООН у міжнародних справах, що за умови присутності у РБ ООН Китаю та країни-агресора Росії не дає змоги об’єктивно оцінити факт агресії РФ проти суверенної держави Україна та по суті руйнує міжнародне право;
- закликає до побудови стійкого механізму європейської безпеки, що має на меті порушення трансатлантичної єдності та підбурювання країн ЄС до прагматичної співпраці з РФ;
- закликає підтримувати ланцюжок постачань, що означає відхід від політизації економічних питань і ведення прагматичного співробітництва. Такий підхід руйнує демократичні цінності, закладені в основі міжнародних відносин країн цивілізованого світу;
- уникає активних дій на українському напрямі, що означає відсутність його прямої зацікавленості в майбутній долі України, яку він розглядає крізь призму своїх регіональних і глобальних інтересів.
Пов’язаність стратегічних інтересів Пекіна та Москви не означає, що Китай є безпосереднім учасником війни проти Києва, але на сьогодні він спрямовує свою політику проти української держави. З огляду на це не варто сподіватися, що без суттєвих змін, які безпосередньо торкатимуться інтересів Пекіна, він може змінити позицію стосовно війни в Україні або що українське питання може стати полем для компромісу між США та КНР. У такій ситуації Україна, яка бореться за свою державність, повинна мати чітке бачення стратегії щодо Китаю, який залишається великим геополітичним та економічним гравцем, а також центром впливу для багатьох країн, що розвиваються, насамперед країн Глобального Півдня.
Важливими в цьому контексті видаються такі аспекти:
Китай не може бути посередником у пошуку шляхів завершення війни в Україні. Займаючи сторону Росії, яка заперечує сам факт суб’єктності України, Китай не може бути об’єктивним учасником мирних переговорів із українського питання. Основною небезпекою залучення КНР до обговорення подальших перспектив України є його чітка позиція щодо недопущення членства української держави в НАТО, що за наявних умов є єдиною можливістю захисту суверенітету Києва. Пекін, як і Москва, мають бути поставлені перед доконаним фактом ситуації, що складеться в Україні, яку вони не зможуть заперечити ні військовим, ні економічним шляхом.
Відносини України з Китаєм мають відповідати діям останнього на українському напрямі. Незважаючи на те, що більшість союзників і партнерів України розвивають взаємовигідну торговельну співпрацю з КНР, офіційний Київ має бути дуже виваженим у виборі напрямів економічної взаємодії з Китаєм, які мають повністю виключати всі стратегічні, зокрема технологічні й інформаційні, ризики. З огляду на стратегічний вектор розвитку китайсько-російських відносин, Україні не варто розглядати можливість приєднання до будь-яких регіональних (співробітництво Китаю та країн Центральної і Східної Європи «14+1») чи глобальних («Один пояс, один шлях») китайських ініціатив.
Україні доцільно використовувати чинник «нейтральності» Китаю у відносинах зі США та країнами Заходу. Зацікавленість КНР у розвитку економічних відносин зі США та країнами Заходу є одним із основних чинників, що впливають на так звану нейтральність Пекіна стосовно війни в Україні й не дають йому змоги відкрито надавати військову допомогу Росії. Тому в роботі із західними партнерами Київ має максимально використовувати вразливість Китаю до репутаційних ризиків у його відносинах із РФ.
Україні доцільно використовувати позицію Китаю щодо територіальної цілісності усіх країн та ядерної безпеки. Вочевидь невигідна Пекіну аналогія з островом Тайвань змушує його виступати за територіальну цілісність усіх країн, що має бути постійним акцентом під час комунікації з китайською стороною стосовно статусу окупованих Росією АРК Крим і східних областей України. Водночас принципова позиція Китаю щодо ядерної безпеки може бути ефективно застосована в роботі із західними партнерами як гарантія незастосування Москвою ядерної зброї.
Україні доцільно вести активну комунікацію з китайськими дипломатами й науковцями. Постійне нагадування китайській стороні про злочини режиму Путіна в Україні має стати накопичувальним чинником, що змушуватиме офіційний Пекін зважати на репутаційні ризики у китайсько-російських відносинах.
Україні доцільно активно пропагувати українську культуру в Китаї. Коментуючи оголошення 2024–2025 років роками культури між КНР та РФ, у гонконзькому виданні South China Morning Post зазначили: Росія вважає, що має зберегти вплив або певну дискурсну силу в Китаї, аби підтримувати свій імідж та уникнути вкрай несприятливої ситуації глобальної ізоляції. Для протидії засиллю проросійських наративів у китайському інформаційному просторі та формуванню сприятливого ставлення до України серед китайських громадян Києву доцільно значно активізувати роботу на українському культурному напрямі в Китаї.
Як бачимо, давня китайська мудрість намагається розмежувати розвиток китайсько-російських відносин та війну в Україні. В такій ситуації сучасна українська мудрість має знайти шляхи, щоб вивести Китай із зони комфорту й не дозволити йому посісти місце в історії поруч із країною-агресором. Нам треба навчитися поважати самих себе, щоб нас поважали інші.