Останніми роками Пекін і Москва поступово створили те, що, схоже, стало антиамериканським і антиліберальним глобальним фронтом. Дві автократії поєднує прагнення переглянути не лише статус України й Тайваню, а й весь наявний світовий порядок. Отже, Росія може й далі отримувати значну, а можливо, й більшу допомогу від Китаю. Ця політична, економічна й дедалі частіше військова підтримка може втримати російську економіку на плаву та зберегти війну на довгі роки.
Звісно, інтереси Пекіна в деяких аспектах досі відрізняються від інтересів Москви. Посилення китайської підтримки Росії матиме наслідки для й без того схильної до криз китайської економіки, якщо Захід розширить санкції проти китайських банків і компаній. У березні й квітні 2024 року китайський експорт до Росії вперше із середини 2022 року зменшився, якщо порівняти з тими самими місяцями роком раніше. Це свідчить про більшу обережність китайських фінансових гравців і проблеми з платежами їхніх російських клієнтів на тлі посилення тиску з боку США.
Попри такі нові події скептичне ставлення до офіційної пацифістської риторики Пекіна залишається доречним. Його багаторічна систематична підтримка Росії свідчить про зацікавленість Китаю в підтриманні високої температури протистояння в Україні й набутті економічних і геополітичних вигод від його різноманітних побічних ефектів. Війна в Європі прив’язує до себе західні ресурси й відволікає увагу Вашингтона від діяльності Пекіна в інших частинах світу.
Китай став третім, який сміється, в російсько-західному конфлікті навколо України. Він дістає вигоду від різних транснаціональних наслідків війни. Це стосується насамперед самої Росії, а також Європи, Азії та інших місць, де політичні й економічні конкуренти Китаю відволікаються на війну. Залежність Росії від Китаю вже є значною й далі зростає в міру того, як китайські компанії витісняють колишніх західних торговельних та інвестиційних партнерів Росії.
Міць Китаю відносно Росії зростає з кожним місяцем війни. Збільшення виробництва зброї та боєприпасів у російській військовій промисловості створює псевдозростання, яке маскує реальний економічний спад у Росії. Китайська економіка нині теж стикається з труднощами. Однак вона й далі зростає та імпортує уцінену російську сировину, а також наводнює Росію споживчими товарами.
Крім того, Москва поступово дозволяє передавати Китаю дедалі більше своїх новітніх військових технологій. Хоча Росія й не є відверто васальною державою, в неї немає іншого вибору, крім як задовольнити вимоги Пекіна, які зростають, — будуть це знижки на енергоносії, китайська присутність у Центральній Азії чи підтримка китайських гегемоністських амбіцій у Південній та Східній Азії — проблема з традиційно близькими партнерами Росії, такими як Індія та В’єтнам.
Пекін хоче, щоб Москва ні повністю виграла, ні повністю програла в Україні. Перемога Росії за підтримки Китаю зміцнить Москву, та водночас сильно віддалить Захід від Пекіна. Поразка Росії дестабілізує режим Путіна та може спровокувати політичну трансформацію чи навіть колапс. Це може призвести не тільки до скорочення доступу Китаю до дешевої енергії, російських ринків, Арктики та військово-технологічних секретів. Це також може означати втрату головного партнера в довгостроковому стратегічному суперництві Китаю зі США й поставити під загрозу мету Пекіна обігнати Вашингтон як глобального лідера.
З огляду на такі інтереси не варто надто серйозно ставитися до китайських закликів до миру. Ось уже понад десять років Пекін, підтримуючи Росію, явно порушує свої зобов’язання за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Нині про це практично забули: 1994 року Китай як держава, що має атомну зброю, з огляду на приєднання України до ДНЯЗ, а 2013 року — в межах повністю ратифікованого китайсько-українського договору про дружбу заявив про свою повагу до суверенітету та кордонів України. Однак із 2014 року вдаваний нейтралітет Пекіна та його економічна допомога Москві стали вирішальними умовами для радикального перегляду Росією державних кордонів у Європі.
Що гірше, в міру розгортання геноцидної війни Росії проти України Пекін дедалі частіше надає риторичну підтримку апологетичним наративам Москви, створеним для Глобального Півдня. Це стосується, наприклад, брехливої російської формули про нібито «законні безпекові інтереси» Москви. Китай узяв на озброєння цілеспрямовану (невірну) інтерпретацію Кремлем концепції «неподільної безпеки» як центральну частину власної зовнішньої політики, щоби звинуватити Захід як у війні в Україні, так і в напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Примітно, як далеко зайшов Пекін, аби підтримати Москву, попри негативні наслідки для відносин Китаю із західним світом. Зростає ризик торговельної війни зі США, посилюється симпатія Заходу до Тайваню, а Європа приєднується до яструбиної позиції Сполучених Штатів щодо Китаю. Поведінка Росії й Китаю відродила трансатлантичні відносини, а також послугувала стимулом для нових геополітичних і оборонно-промислових дискусій у Європі. Попри ці та інші накопичені негативні наслідки Китай і далі підтримує Росію.
Сьогодні Пекін і Москва створюють враження грізної та стабільної антидемократичної й антиамериканської коаліції, до якої входять такі сумновідомі держави-ізгої, як Іран, Північна Корея та Сирія. Однак потенціал тріщин у цьому неформальному союзі є занадто очевидним. Наприклад, зміцнення зв’язків Росії з Північною Кореєю, яка набралася сил, можуть призвести до складних відносин із Китаєм у форматі menage-á-trois («любов на трьох»). Пекін стурбований перерозподілом сил у своєму підчерев’ї, а також зростанням занепокоєння Америки стосовно Корейського півострова. Росія нині відіграє для Китаю роль, дедалі ближчу до ролі Північної Кореї — корисного, але водночас нестабільного й навіть токсичного антизахідного партнера, якого Пекін намагається контролювати й водночас змушений підтримувати.
На цьому тлі Заходу важливо зберігати рішучість і єдність у таких неоднозначних ситуаціях, як нинішня. Конкретно це означає, що потрібно надавати Україні всю необхідну допомогу. Українська перемога на полі бою, досягнута за підтримки Заходу, й відновлення територіальної цілісності України сьогодні є найкращим засобом стримування російського та китайського ревізіонізму в майбутньому.