США вже давно розглядають вторгнення в Україну як стратегічну поразку Росії. Державний секретар США Ентоні Блінкен оголосив про це в червні 2023 року, заявивши: "Агресивна війна Путіна проти України стала стратегічною поразкою, яка значно зменшила силу Росії, її інтереси та вплив на довгі роки". І все ж за останні два місяці все більше західних чиновників попереджають про військову загрозу з боку Росії країнам, розташованим на східному фланзі НАТО. Міністри оборони Данії й Німеччини аналогічно попередили, що Росія може напасти на НАТО менш ніж за десять років, пише Politico.
Критично важливим питанням зараз є наступне: чи становить Росія реальну загрозу для НАТО? Наразі існує багато чинників, які працюють на те, щоб відмовити Росію від виклику НАТО, але є один сценарій, який виділяється як правдоподібний шлях до конфлікту — і це якщо Кремль недооцінить рішучість Заходу, і, що особливо важливо, США, боротися за певних умов.
Серед зростаючих причин, які можуть змусити Кремль повірити, що США і НАТО не мають волі до боротьби, найбільш очевидною є потенційне переобрання колишнього президента США Дональда Трампа. Це поставило б серйозні питання про прихильність Вашингтона до Європи, оскільки під час свого перебування на посаді Трамп відкрито ставив під сумнів участь Америки в НАТО і погрожував вийти з альянсу.
Звичайно, існує безліч запитань щодо того, чи може Трамп насправді організувати вихід з альянсу. Однак, просто поставивши під сумнів готовність Вашингтона стати на захист Європи, шкоди буде завдано. Кремль може переглянути свої розрахунки щодо надійності колективної оборони НАТО, що, своєю чергою, підвищить ризик прямого виклику альянсу. Але справа не лише в США, політичні зміни в Європі також можуть змінити розрахунки Кремля щодо НАТО.
Минулого року в Європі відбулося відродження ультраправих партій, багато з яких симпатизують Москві. Наприклад, обрання прем'єр-міністром Словаччини Роберта Фіцо привело до уряду партію, яка відкидає військову підтримку України з боку НАТО. Так само ультраправа "Альтернатива для Німеччини", яка зараз є другою за популярністю партією в Німеччині, підтримує тісні зв'язки з Кремлем — так само як і партія лідера французької опозиції Марін Ле Пен "Національне об'єднання". Таким чином, стійке зростання політичної підтримки ультраправих в Європі може переконати Москву в тому, що НАТО не зможе досягти консенсусу щодо відповіді на російську агресію.
Однак, можливо, найбільше занепокоєння викликає те, як участь США у великому конфлікті з Китаєм вплине на розрахунки російського президента Владіміра Путіна. У грудні президент Китаю Сі Цзіньпін заявив президенту США Джо Байдену, що Пекін возз'єднає Тайвань з материковим Китаєм, хоча час для цього ще не визначено.
Конфлікт США з Китаєм не є неминучим, але якщо він станеться, Кремль матиме серйозну спокусу скористатися ним, оскільки Вашингтон не матиме ані політичного інтересу, ані ресурсів для того, щоб прийти на допомогу Європі. Більше того, якщо США будуть змушені реагувати на менші, але все ще значущі конфлікти з Іраном або Північною Кореєю, Кремль може дійти аналогічного висновку.
Картину ще більше ускладнює схильність Москви як до ризику, так і до прорахунків. Політологічні дослідження показують, що автократи-персоналісти, такі як Путін, найбільш схильні до помилок, частково тому, що вони оточують себе слухняними й лояльними людьми. Кремль вже серйозно недооцінив як свою здатність швидко розгромити українських військових, так і реакцію Заходу на вторгнення.
Таким чином, як тільки Росія відновить свої звичайні збройні сили після того, як бойові дії в Україні вщухнуть — багато європейських лідерів прогнозують, що Москва може відновити свої сили вже через два-п'ять років — вона знову становитиме значну загрозу для країн НАТО на сході. Оскільки сили НАТО, швидше за все, залишатимуться умовно переважаючими, альянс все ще матиме хороші можливості для стримування або перемоги над цією загрозою — але це буде так лише доти, доки США залишатимуться повністю відданими Альянсу і не будуть втягнуті у великий конфлікт в іншому регіоні світу.
Виклик для НАТО полягає в тому, що наразі воно покладається на широкомасштабне підкріплення з боку США для досягнення вирішальної переваги над Росією у звичайних збройних силах. Отже, щоб ефективно стримувати Путіна від опортуністичного нападу на НАТО, якщо США будуть втягнуті в конфлікт в іншому місці, Альянс повинен мати можливість переконливо продемонструвати, що він і надалі зберігатиме перевагу у звичайних озброєннях. Хороша новина полягає в тому, що сили США, необхідні для досягнення такої переваги в Європі та Азії, досить різні: збереження переваги у звичайних озброєннях в Азії вимагає насамперед військово-морських і військово-повітряних сил, в той час як для цього в Європі потрібні насамперед військово-повітряні сили й важкі сухопутні війська.
Проте існує одне основне оперативне обмеження здатності США і їхніх союзників воювати та перемагати на двох театрах воєнних дій одночасно: логістика. Озброївшись розумінням ризику, який становить опортуністична агресія Росії, США і їхні союзники по НАТО повинні досягти консенсусу щодо того, як збільшити й оптимізувати військові спроможності багатьох країн Європи й відповідно збільшити внески США.
Оскільки сили, необхідні для досягнення переваги над звичайними збройними силами в Азії і Європі, дуже відрізняються, існують потенційні корективи, які можуть бути внесені до структури й розміщення звичайних збройних сил США і НАТО, що допоможе досягти переваги на обох театрах воєнних дій. З огляду на дії Росії в Україні, такі корективи можуть включати збільшення оптимізованих внесків європейських союзників по НАТО у звичайні збройні сили, передислокацію більшої кількості американської важкої техніки в Європі, а також вибіркове збільшення американських внесків.