17 грудня в Сербії відбулися чергові позачергові вибори, про перші результати яких ми вже розповідали.
Здавалося, що після виборів буде як завжди: переможці святкуватимуть, а опозиція, яка програла, опротестовуватиме результати, вимагатиме їх скасування й нових виборів через масові порушення.
Белград узагалі не прийняв результатів виборів, фальсифікації яких були зухвало відвертими й ставили під сумнів демократизм і чесність виборчого процесу. Опозиція закликала до повторних виборів у столиці та вивела людей на вулиці.
Вочевидь, в організаторів фальсифікацій щось пішло не так. Почали спливати нові факти порушень, неоднозначні оцінки виборів, постали незручні запитання. На деякі з них ми спробуємо відповісти.
Отже, що відбувалося після виборів? Уже ввечері 17 грудня почалися мітинги проти масових фальсифікацій і підтасувань, які поступово стали щоденними. Вимоги починалися з проведення нових виборів у Белграді, а закінчилися «червоними картками» недовіри владі Александара Вучича та вимогами скасувати всі результати й провести нові вибори.
Місцеві «тітушки» спровокували сутички з поліцією. У відповідь лідери опозиції оголосили голодування, а студенти поставили на центральній вулиці Белграда протестні намети. Але новорічні свята трохи знизили напругу демонстрацій, та й лікарі вимагали припинити голодування. Однак було заявлено, що мітинги поновляться після 10 січня.
Чи були порушення масовими? Найімовірніше, так. Центр досліджень прозорості та підзвітності (неурядова організація, яка з 2016 року моніторить вибори) охопив мережею спостерігачів три тисячі виборчих дільниць. Усі вони, а також міжнародні спостерігачі, зафіксували численні порушення — липових виборців, привезених із інших населених пунктів і навіть сусідніх країн (близько 40 тисяч); напади на громадських спостерігачів; маніпуляції з виборчими списками; використання бюлетенів, розмножених на принтерах, тощо. Найбільше їх було в Белграді, де в Палаці спорту навіть створили незареєстровану виборчу дільницю для іноземних вояжерів — виборців із Республіки Сербської (БіГ).
Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) у своїй доповіді, місцеві та іноземні спостерігачі, медіа згадували про «несправедливі умови», що супроводжувалися упередженістю в ЗМІ, тиском на держслужбовців, нецільовим використанням державних ресурсів, численними системними порушеннями. «Найбрудніші» в історії — стало найуживанішим визначенням виборів.
Із чим привітали Вучича Мілорад Додік, Віктор Орбан, Владімір Путін? Адже президент нікуди не обирався — ні на свою посаду, ні до Скупштини Сербії, ні до місцевих скупштин. Ба більше, він уже не є лідером провладної Сербської прогресивної партії, що перемогла. Привітання стали сигналом підтримки Вучича автократичними лідерами на тлі висловленого багатьма закордонними лідерами занепокоєння щодо антидемократичності виборів, які супроводжувалися масовими порушеннями.
А Додік іще й підніс Вучичу «подарунок», заявивши, що «настав час для РС стати незалежною», тобто вийти зі складу БіГ і об’єднати всіх сербів.
Чи залишилася Москва осторонь від поствиборчих подій у Сербії? Можна стверджувати, що ні.
Аналіз подій після 17 грудня створює враження, що влада була зацікавлена в загостренні ситуації в країні та підготувала сценарій дій із допомогою російських технологів, які допомагали Віктору Януковичу, котрий намагався придушити Революцію Гідності. Це підтверджують і подальші дії сербської влади, що нагадують київські події 2013–2014 років: спроби скомпрометувати опозицію, звинувачення її в антидержавних діях, жорстокість поліції, використання «тітушок», звинувачення Заходу у втручанні. Вучич невипадково заявляв, що не допустить у країні «Майдану за українським сценарієм» (посольство України в Сербії у зв’язку з цим спрямувало ноту протесту на адресу місцевого МЗС), а прокуратура звинуватила протестувальників у спробах насильницької зміни конституційного ладу.
Президент, прем’єр і силові міністри ще до початку протестів дружно дякували російським спецслужбам за інформацію про те, що вони почнуться. Поліція та жандармерія ще до початку мітингів були зосереджені саме в будівлі Скупштини, куди спонтанно рушили протестувальники, й діяли так само жорстоко, як і поліція в Україні, але, на щастя, не стріляли.
Деякі російські соціальні мережі та медіа в Сербії закликали росіян у цій країні триматися подалі від протестів: «Це не ваша боротьба», — писав Телеграм-канал russerbia.
Ряд сербських політиків бездоказово стверджували, що протести могли бути організовані з-за кордону й коштом деяких європейських країн, їхніх спецслужб. Дмітрій Пєсков розставив крапки над і, заявивши, що протести організували західні спецслужби. Багатьох дипломатів у Белграді здивувала глибина нерозуміння Кремлем того, що відбувається в Сербії.
До речі, Вучич, Орбан і деякі дрібні диктатори отримали новорічне привітання Путіна, яке залюбки потролив Гаррі Каспаров, написавши на своїй сторінці в Х, що «деякі співробітники таке визнання цінують вище за зарплати та бонуси…».
Що далі? На нашу думку, є два ймовірні сценарії.
Перший: Вучич піде на поступки опозиції та призначить нові вибори. Але це означатиме його поразку, чого він апріорі не може допустити й визнати. Та й перемогу його партія як-ніяк здобула. До того ж у країні явно недостатній протестний потенціал для заміни чинного президента.
Другий: ідучи на окремі поступки (даючи згоду на проведення нових виборів у Белграді), президент призначить технічний уряд із обмеженими повноваженнями. Цілком імовірно — із включенням до його складу представників опозиції. Строкато-багатопартійний склад Народної Скупштини не дасть змоги перетворити її на ефективний орган влади, — основні сили депутатів буде витрачено на взаємні звинувачення, міжусобну боротьбу, блокування її роботи. Зрештою Скупштину розпустять і призначать чергові вибори.
На мою думку, перемогу Вучичу значною мірою приніс консенсус геополітичних гравців (який виник багато в чому завдяки Ангелі Меркель) стосовно доцільності його умиротворення за збереження жорсткої риторики вимог. Зрозумілий і притомний сербський президент влаштовує більше, ніж прихід нового — або великосербського, відверто проросійського лідера, або представника опозиції, яка наразі, схоже, не готова запропонувати конструктивної програми для Сербії.
Розуміючи це, Вучич і далі лавіруватиме між Анкарою, Брюсселем, Москвою та Пекіном, вибиваючи нові інвестиції, технології та можливості. Технічний уряд укотре дасть йому змогу саботувати імплементацію сербських зобов’язань щодо Косова; мілітаризувати країну, одночасно заявляючи про її політичну та військову нейтральність. Теми антиросійських санкцій і євроінтеграції звучатимуть дедалі тихіше й рідше. Тим паче що євроінтеграція та стагнація демократії більшість сербів цікавлять дедалі менше. Російська ж агресія проти України та спеціальна операція Ізраїлю в Газі сприяють цьому, відволікаючи увагу сильних світу цього від Сербії.
Про ймовірність появи чергового технічного уряду свідчить і пошук нового прем’єр-міністра, який замінить Ану Брнабіч. Ним, імовірно, не буде Івіца Дачич, який назвав свій виборчий блок «І.Дачич — прем’єр Сербії» й отримав найгірший результат за останні роки. Серед імовірних претендентів у Белграді називають нинішнього голову керівної Сербської прогресивної партії Мілоша Вучевича та чинного міністра фінансів (також члена СПП) Сінішу Малі.
Отже, Сербію, найімовірніше, очікують технічний уряд і нові вибори вже цього літа. Якщо, звісно, опозиція «дотисне» президента Вучича системними протестами, що перетворять її на єдину силу. Подивимося, чи продовжаться вони після 10 січня.