Президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що не причетний до вбивств своїх політичних опонентів, які зникли наприкінці 1990-х років. При цьому Лукашенко фактично визнав, що за його наказом білоруські силовики здатні на злочини. Запевнивши, що таких розпоряджень він ніколи не давав і не збирається цього робити.
"У Білорусі, якщо я не дам команду, ніхто не чинитиме ці злочини. Я ніколи в житті не давав і не даватиму такої команди", - заявив президент Білорусі в інтерв'ю російській радіостанції "Ехо Москви".
Коментуючи зізнання відставного офіцера спецпідрозділу СОБР білоруської міліції Юрія Гаравського, який зізнався у співучасті у позасудових стратах опозиціонерів Юрія Захаренка, Віктора Гончара й Анатолія Красовського, Лукашенко намагався применшити їхню політичну вагу.
"Навіщо це мені треба було. Навіщо?! Що змінилося, що не стало в Білорусі двох або трьох людей", - обурився президент Білорусі.
"Я не даю таких команд, тому що це мені не потрібно було тоді і навіть тепер. Тому що вбивають своїх затятих, оскаженілих або небезпечних супротивників... Якими вони політиками? Якими?", - додав він.
Матеріал Deutsche Welle, в якому оприлюднено зізнавальне інтерв'ю Красовського, Лукашенко назвав "провокацією". За його словами, він доручив Слідчому комітету "розібратися" з публікацією.
Відставний офіцер МВС Білорусі Юрій Гаравський, який попросив політичного притулку в Євросоюзі, в інтерв'ю Deutsche Welle зізнався у вбивствах опонентів Олександра Лукашенка. За його словами, співробітники спецпідрозділу СОБР викрали і вбили колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, ексголову Центральної виборчої комісії Віктора Гончара і бізнесмена Анатолія Красовського. Гаравський розповів, що усіх трьох застрелили з пістолета ПБ із глушником. Тіло Захаренка спалили в крематорії Північного кладовища в Мінську, а потім закопали там же. Гончара і Красовського, а також позашляховик бізнесмена закопали в лісі поблизу військової бази в районі Бегомля Вітебської області.
Колишній міністр внутрішніх справ Білорусі Юрій Захаренко пропав безвісти 7 травня 1999 року. 16 вересня того ж року зникли колишній голова ЦВК Віктор Гончар і його друг, бізнесмен Анатолій Красовський, який фінансував опозицію.
Олександр Лукашенко призначив Захаренка головою МВС в 1994 році, але менше ніж через два роки звільнив, розжалувавши генерал-майора до полковника. Захаренко приєднався до опозиції, його обрали одним з керівників "Об'єднаної громадянської партії".
Гончар, будучи главою ЦВК, відмовився визнавати підсумки ініційованого Лукашенком референдуму про продовження терміну президентських повноважень, оскаржував їх у Конституційному суді, а також ініціював процедуру імпічменту.
За фактом зникнення Захаренка, Красовського і Гончара були відкриті кримінальні справи за статтею "умисне вбивство", але в 2003 році їх закрили.
Журналіст Павло Шеремет працював над фільмом "Дике полювання" про зникнення людей в Білорусі. Він присвячений колезі Шеремета Дмитра Завадського, а також Захаренку, Гончару і Красовському. У Білорусі фільм заборонили. 20 липня 2016 року Павла Шеремета підірвали в Києві.
Детальніше про політичні вбивства в Білорусі читайте у статтях Віталія Портникова "Ескадронгейт" і "Олександр Лукашенко в пошуках ворогів" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".