Попри те, що багато країн поставили «кліматичні цілі», зростання кількості парникових газів в атмосфері і пов’язане з цим глобальне потепління, продовжуються. Дипломати, науковці, лобісти, активісти, ЗМІ, політики та бізнесмени зберуться в Глазго на кліматичний саміт — COP26, який починається 31 жовтня. Це може викликати думку про те, що проблема зміни клімату буде вирішена, але такі широкі очікування є помилкою, пише The Economist.
Водночас Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (UNFCCC) та COP26, незважаючи на всі свої недоліки, відіграють ключову роль у процесі, який є життєво важливим: усунення фундаментальних обмежень для процвітання людини, пов’язаних із залежністю від викопного палива.
Одна з причин, чому COP26 має значення, полягає в тому, що частково саміт дійсно може змінити ситуацію. Для прикладу, незважаючи на правила консенсусу, Паризька кліматична угода зобов’язувала всі сторони, багаті та бідні, утримувати підвищення температури Землі значно нижче 2°C. Глазго дасть нові обіцянки, що передбачають посилення дій для досягнення цілей кліматичної угоди, хоча вони не будуть достатньо амбітними, щоб дійсно реалізувати всі цілі.
Основна причина, чому UNFCC і COP26 важливі, полягає в тому, що наука, дипломатія, активізм і громадська думка наразі є найкращим механізмом, який має світ, щоб допомогти змиритися з фундаментальною істиною. Мрія про планету з майже 8 мільярдами людей, які живуть у матеріальному комфорті, стане недосяжною, якщо економіка буде базуватися на сфері викопного палива. Шкода від кумулятивних викидів вуглекислого газу в кінцевому підсумку буде накопичуватися так швидко, що розвиток людства просто зупиниться.
Як зазначено у спеціальному звіті, така логіка є особливо актуальною для Азії. Близько 1,5 мільярда населення Азії живуть у тропіках. Сотні мільйонів людей живуть біля берегів. Щоб їхня економіка продовжувала зростати, знадобиться все більше енергії. Якщо покривати дефіцит енергії викопним паливом, Азії доведеться збільшити витрати на постійну адаптацію до повеней, штормів, спеки та посухи. Технологія з нульовими викидами може звільнити людей від таких зайвих проблем: вони могли б використовувати необмежений запас енергії, що сприяє розвитку.
Таким чином, у довгостроковій перспективі єдиний спосіб продовжувати економічне зростання – залишити викопне паливо в минулому. Це вимагає, щоб країни Азії, у більшості з яких викиди все ще зростають, скоротили їх рівень більше, ніж країни розвиненого світу. Але Індія вказує на несправедливість такої політики, тому поки що відмовляється прийняти вуглецеву нейтральність.
Проблема для Індії, як і для інших країн, полягає в тому, що великі витрати на обмеження викидів лягають на кілька поколінь, більшість яких живе в країнах, що розвиваються. Усі ці країни живуть у нестабільному світі, де не вистачає лідерства. Уряд Америки не стає надійним партнером лише тому, що США знову приєдналися до Паризької кліматичної угоди. Пекін також не є однозначним союзником, крім того, Китай наразі фактично найбільше у світі джерело шкідливих викидів. Незважаючи на те, що Пекін має можливість діяти, його кліматичні зобов’язання поки що стосуються лише слів, а не реальних кроків.
Багатосторонні організації, створені для справедливого розподілу витрат між країнами, є слабкими заручниками бюрократичних процедур, заснованих на консенсусі та одностайності.
Однак, попри всі свої слабкі сторони, UNFCCC та кліматичний саміт є найкращим майданчиком для руху до змін.
Завдання полягає не стільки у виборі між варіантами, скільки в пошуку способів просування вперед усіма країнами одночасно. Прихильність до значного та швидкого скорочення викидів є життєво важливою. Більше грошей на декарбонізацію країн, що розвиваються, має надходити разом зі збільшенням допомоги на адаптацію. Інновації слід заохочувати різними способами.
Інвестиції у викопне паливо впали швидше, ніж з'явилася його повна альтернатива, що посилює енергетичну кризу. У довгостроковій перспективі необхідно, щоб викопне паливо ставало дорожчим, але така неконтрольована енергетична криза є руйнівною. Урядам необхідно створити більше гарантій безпеки у поточній системі, а також прискорити розвиток відновлюваних джерел енергії. Коли ціни знизяться, у тих, хто все ще буде субсидувати викопне паливо, відкриється можливість зупинити це.
Для прикладу, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та прем’єр-міністр Австралії Скотт Моррісон не можуть говорити про кінець епохи викопного палива. Але для них ухилитися від відповідальності за планування енергетичного переходу – це велике боягузтво. Дійсно, нафта і газ не можуть зникнути за одну ніч, але їхня епоха поступово завершується.
Однак з’являються запитання без відповідей. Для досягнення кліматичних цілей знадобиться вилучення вуглекислого газу з атмосфери: хто це зробить? А хто буде платити? Одного дня деякі країни можуть спробувати запобігти катастрофі за допомогою сонячної геоінженерії, яка допомагає відбивати сонячне світло та відносно контролювати глобальне потепління. Може це допоможе? Якщо ні, то що ж тоді робити?
Кліматична криза є результатом змін, які вийшли з-під контролю. Проте, відповідаючи на цю загрозу, люди можуть зробити планету місцем, де стане можливим довгострокове процвітання для всіх. Це благородне майбутнє, яке вік викопного палива, незважаючи на його ілюзорну «прогресивність», ніколи не міг створити, резюмує видання.
Лідери Китаю та Росії заявили, що вони не братимуть участі в саміті щодо питань зміни клімату COP26. Їх відсутність може ускладнити іншим країнам завдання щодо забезпечення великих зобов'язань зі скорочення викидів.
Китай виробляє близько 28% від усіх викидів CO2 у світі, згідно з даними Our World in Data. Країна «лідирує» за цим показником. Росія викидає близько 5% від усіх викидів вуглекислого газу, що є четвертим показником у світі після Китаю, США та Індії.