У Владіміра Путіна й Ібрагіма Раїсі, його іранського колеги, є кілька спільних рис. Обидва належать до крихітної групи лідерів, особисто проти яких введено американські санкції. Попри те, що жоден із них багато не подорожує, обидва останніми роками побували в Китаї. І обидва, схоже, дедалі більше люблять одне одного. У грудні вони зустрілися в Кремлі, щоб обговорити війну в Газі. 18 березня Раїсі поспішив привітати Путіна з "переконливою" перемогою на виборах.
Протягом більшої частини історії Росія, Іран і Китай були менш доброзичливими. Імперіалісти за своєю суттю, вони часто втручалися у справи сусідів один одного і боролися за контроль над торговими шляхами Азії. Однак останнім часом дії Америки змінили динаміку, пише The Economist.
В 2020 році, через два роки після виходу з угоди, що обмежувала ядерну програму Ірану, CША знову ввели ембарго. У січні цього року було оголошено про нові санкції, щоб покарати Іран за підтримку ХАМАС і єменських хуситів. Росія потрапила під західні санкції 2022 року, і нещодавно їх було посилено. Тим часом Китай стикається з власними обмеженнями, які можуть стати набагато суворішими, якщо Дональда Трампа буде обрано президентом у листопаді.
"Об'єднана спільним ворогом, трійця тепер клянеться просувати спільну зовнішню політику — підтримку багатополярного світу, в якому більше не домінуватиме Америка. Основою нового альянсу всі вони вважають зміцнення економічних зв'язків", — повідомляє видання.
Для США та їхніх союзників це — об'єкт нічних жахів. Процвітаюча антизахідна вісь може допомогти противникам ухилятися від санкцій, виграти війни та вербувати інших зловмисних гравців.
Китай уже давно є клієнтом нафтовидобувних країн, включно з Іраном і Росією. Але ці дві країни також продавали багато нафти в Європу, яка знаходилася поруч з російськими родовищами, і до якої було легко дістатися з Перської затоки.
Відколи Європа стала обмежувати імпорт нафти з РФ, Китай купує паливо за вигідними цінами. Приплив нафти із західних портів Росії зріс до 500 тисяч барелів на добу порівняно з менш ніж 100 тисячами до воєнного конфлікту, вважає Рід Л'Ансон з компанії Kpler. У грудні імпорт російської нафти досяг 2,2 мільйона барелів на добу, або 19% від загального обсягу імпорту Китаю, порівняно з 1,5 мільйона барелів на добу два роки тому. У другій половині минулого року експорт Ірану до Китаю становив у середньому 1 мільйон барелів на добу, що на 150% більше, ніж за той самий період 2021 року.
У Росії та Ірану немає іншого вибору, окрім як продавати Китаю. На відміну від них, Пекін зазнає обмежень тільки на імпорт західних технологій — він не стикається із заборонами на фінансування або торговими ембарго. Тому він може купувати нафту в інших країн, що дає йому перевагу в переговорах.
Китай отримує російські та іранські поставки зі знижкою в 15-30 доларів від світової ціни на нафту, а потім переробляє дешеві вуглеводні в більш дорогі продукти. За останні два роки виробничі потужності китайської нафтохімічної промисловості зросли більше, ніж у всіх інших країн разом узятих, починаючи з 2019 року. Китай також виробляє величезні обсяги продуктів нафтопереробки.
Однак Пекін дотримується неофіційної політики обмеження залежності від будь-якого постачальника сировини до 15-20% від загальних потреб. Це означає, що Китай близький до максимуму обсягу імпорту з Ірану та Росії. Хоча торгівля все ще достатня, щоб забезпечити обом країнам рятувальне коло, вона корисна тільки в тому випадку, якщо вони можуть витратити зароблену валюту на імпорт товарів. Звідси прагнення розвивати інші види торгівлі.
Експорт Китаю в Росію також зріс. Минулого року найбільшим імпортером китайських автомобілів була не Європа, а Росія, яка придбала втричі більше бензинових машин, ніж до початку війни в Україні.
Іранські компанії постійно відчувають брак "сировини" — категорії, що включає як складні вироби, наприклад комп'ютерні чіпи, так і простіші, наприклад пластикові деталі. Це заважає іранській обробній промисловості, яка так само велика, як і нафтовий сектор. Проте Китай експортує до Ірану лише кілька деталей і всього 300-500 автомобілів на місяць, тоді як до сусіднього Іраку — близько 3 тисячі. Не багато хто з китайських експортерів промислових товарів, які багато продають на Захід, досить сміливі, щоб піддаватися ризику американської відплати.
Теоретично, розширення бізнесу з Росією може допомогти Ірану. З 2022 року Тегеран продає Москві безпілотники й системи озброєнь, які завдають шкоди Україні — це перша військова підтримка неісламської країни з часів революції 1979 року.
Обмежена торгівля між Іраном і Росією означає, що у них немає спільних банківських каналів і платіжних систем. Попри тиск з боку уряду, іранські банки не використовують широко ні СПФС (система передачі фінансових повідомлень, російська альтернатива SWIFT), ні російські карти "Мир". Щоб протистояти санкціям у довгостроковій перспективі, Ірану і Росії також необхідні інвестиції — найслабша сфера співробітництва наразі.
Обсяг прямих іноземних інвестицій Китаю в Ісламську Республіку залишається незмінним з 2014 року, незважаючи на те, що Китай вливає гроші в інші економіки, що розвиваються, і становить близько 3 мільярди доларів, що для економіки такого розміру, як іранська, є нікчемним. Угоди, узгоджені під час останнього візиту президента Ірану до Пекіну, які можуть оцінюватися максимум у 10 мільярдів доларів, поступаються за величиною 50 мільярдам доларів, які Китай пообіцяв виділити Саудівській Аравії, головному супернику Ірану, у 2022 році.
Бюрократи Ірану та Росії мають порівняно невеликий досвід співпраці один з одним, а обсяг необхідних інвестицій лякає — за оцінками Євразійського банку розвитку тільки в Ірані та Росії він становитиме 26 мільярдів доларів.
Серйозніша проблема полягає в тому, що економіки Ірану та Росії надто схожі, щоб бути природними торговельними партнерами. З 15 найбільших категорій товарів, які експортує кожен з них, 9 є спільними; 10 з 15 найбільших імпортованих товарів також є спільними. Там, де в Ірану є прогалини в попиті, які Росія могла б заповнити, наприклад, в автомобілях, електроніці та машинобудуванні, російські виробничі потужності недостатні.
"Оскільки доходи від торгівлі обмежені санкціями, відносини між двома країнами матимуть конкурентний характер, особливо коли йдеться про експорт енергоносіїв", — повідомляє The Economist.
Відтоді як Захід запровадив ембарго на російську нафту, Москва змагається з Іраном, щоб отримати більшу частку китайського імпорту, що призвело до цінової війни. Іран програє цю битву. Росія — більший виробник нафти, і її енергоносії не схильні до вторинних санкцій. Крім того, частина її нафти може постачатися до Китаю трубопроводом, що є дешевшим варіантом.
Маючи перевагу, Росія не зацікавлена в тому, щоб пропонувати допомогу своїм союзникам. На початку війни прихильники України побоювалися, що Росія та Іран об'єднаються, щоб обійти санкції. Натомість Росія створила свій власний тіньовий флот танкерів і не надала доступу іранцям, каже Йесар аль-Малекі з дослідницької компанії Mees. Іран хотів би отримати російські кошти й технології для освоєння своїх гігантських газових запасів, але Москва досі не надала йому жодної допомоги.
На даному етапі антизахідна коаліція викликає занепокоєння, але не є по-справжньому страшною. Як вона розвиватиметься в найближчі роки й десятиліття? Найімовірнішим сценарієм є те, що вона залишиться інструментом, що служить інтересам Китаю, а не перетвориться на справжнє партнерство. Китай використовуватиме союз доти, доки зможе отримувати вигоди. Китай відмовлятиметься від підтримки альтернативних торговельних шляхів або платіжних систем, не бажаючи піддавати ризику свій бізнес на Заході, вважає видання.
Але все може змінитися, якщо США під час другого можливого президентства Трампа, спробують витіснити Китай із західних ринків. Пекіну буде більше нічого втрачати, і тоді він спрямує набагато більше ресурсів на формування альтернативного блоку і неминуче спробує зміцнити наявні відносини та розширити альянси.