Загострення ситуації навколо України відбувається в період, коли на Заході активно поширені теорії змови. Лідери, які намагаються узгодити дієву та єдину відповідь на агресію Росії, знають, що громадська думка має вирішальне значення, пише Financial Times.
Громадська думка на Заході рідко демонструє низький рівень довіри до політичних лідерів. Щорічний аналіз Edelman Trust Barometer повідомив у січні про «крах довіри в розвинених демократіях» — лише 46% німців, 44% британців і 43% американців довіряють своїм урядам.
Боротьба за Україну розгортається в той час, коли на вулицях столиці Канади Оттави проходять протести проти антиковідних заходів, подібні демонстрації відбуваються в Парижі та плануються в інших західних столицях.
У США президенту Джо Байдену досі доводиться боротися з теоріями змови щодо ділових відносин його сина з Україною. У Британії прем'єр-міністр Борис Джонсон також втягнутий у теорії змови.
Питання довіри зараз є центральним у міжнародній боротьбі за Україну. Російський уряд став експертом у «гібридній війні», де інформація та громадська думка є частиною битви.
Західні уряди чітко усвідомлюють, що в минулому російська інформаційна війна була спрямована проти них, не в останню чергу під час президентських виборів у США 2016 року. Частково саме тому Білий дім зараз проводить брифінги з даними розвідки не лише для свого президента, а й для всього світу.
Радник Байдена з національної безпеки Джейк Салліван нещодавно провів брифінг, щоб розповісти всьому світу про нарощування російських військ поблизу України та попередити про можливе вторгнення РФ. Метою було не просто дати американцям час виїхати з України. Це була спроба США отримати контроль над інформаційним простором раніше, ніж Росія.
Але будь-які спроби США використовувати дані розвідки для формування громадської думки у світі мають боротися з тінню війни в Іраку. Успішна спроба Америки створити «Коаліцію доброї волі» у 2003 році була заснована на публікації розвідувальних даних про те, що Саддам Хусейн володіє «зброєю масового знищення». Неможливість знайти зброю масового знищення завдала авторитету Америки удару, від якого вона так і не оговталася повністю.
Однак існує важлива різниця між типом інформації. Про існування зброї масового знищення завжди сперечалися. А те, що 130 тисяч російських військовослужбовців зараз зосереджені на кордонах України, не викликає заперечень.
Наразі навколо питання про наміри РФ ведеться інформаційна війна. Росія заперечує, що вона готова до вторгнення, і звинувачує Захід у навмисному поширенні паніки. Російська лінія полягає в тому, що їхні війська рухатимуться лише в тому випадку, якщо їх спровокує Україна. Часті припущення Заходу про те, що РФ планує провокації всередині України, щоб отримати привід для нападу, мають важливе значення для цієї битви наративів.
Деякі західні уряди можуть спокійно припустити, що перемоги в пропагандистській війні з Кремлем досягнути легко. Зрештою, скільки довіри може отримати очільник Кремля Владімір Путін після того, як у 2014 році спершу заперечив відправлення військових для анексії Криму, а потім визнав це? Однак для досягнення успіху Кремлю не потрібно переконати жителів Заходу у тому, що Москва говорить правду. РФ достатньо продемонструвати, що Білий дім також бреше.
На відміну від ситуації в Іраку в 2003 році, західні уряди, здебільшого погоджуються відносно того, що відбувається в Україні. У 2003 році Франція та Німеччина виступили проти війни в Іраку. Лідери цих країн навіть погодилися з думкою РФ, щоб висловити цю опозицію. Цього разу головні уряди Заходу єдині у своїй позиції щодо загроз із боку Кремля. Відмінності, які існують між Вашингтоном, Берліном, Парижем і Лондоном, стосуються переважно дипломатичної стратегії.
Але західна громадська думка залишається слабкою ланкою. Останні опитування показують, що 26% американців погоджуються з тим, що «Джо Байден є маріонетковим президентом», тоді як 31 відсоток американців, 28 відсотків французів і 23 відсотки німців вважають, що існує «єдина група людей, які таємно керують подіями у світі».
Такий крайній, ірраціональний скептицизм є слабкою базою, на якій можна побудувати консенсус щодо західної політики. На жаль, Путіну є з чим працювати, оскільки він намагається використовувати слабкі сторони Заходу, резюмує видання.
Настала не війна і не мир, а мировійна, коли все більш незрозумілим стає завтрашній день. Хвилі від неї розійшлися по всьому світу: десятки та сотні виступів заполонили медіа. Захід обговорює можливість «допомогти» Путіну вийти з агресивної позиції, не «втративши обличчя». І це теж важливо, щоб не підвищувати градус протистояння. Але Мюнхен показав марність такої стратегії. Про стимули та стратегії сторін читайте у статті професора Георгія Почепцова «Мир як війна, а війна як мир».