«Геніальність українського військового командування полягає в тому, що воно відправляє свої сили туди, куди росіяни не відправляють, змушуючи Росію відступати з зайнятих територій», - зауважив на початку цього тижня канадський аналітик Майкл МакКей.
Саме це також відбувається і на внутрішньому фронті Росії. В той час, коли російські війська відступають, щоб не опинитися в оточенні, Владімір Путін сам потрапив у «політичне оточення» в Москві. Про це в статті для Financial Times пише голова Центру ліберальних стратегій і науковий співробітник Інституту гуманітарних досліджень у Відні Іван Крастєв. Він зауважує, що слово «війна» нарешті почало звучати на державних телеканалах Росії. А вимоги російських «яструбів» почати повномасштабну мобілізацію стали найбільшою проблемою для російського президента.
Після невдалої спроби захопити Київ і повалити президента Володимира Зеленського, Кремль перейшов до нової стратегії, яка передбачає, що потрібно захопити якомога більшої території з доступними силами, завдати якомога більшої шкоди українській економіці і організувати референдуми, щоб анексувати окуповані території, створюючи тим самим відчуття неминучості. В Москві були впевнені, що ця стратегія зламає українську стійкість і переконає Захід припинити озброювати армію Києва. Заморозивши конфлікт на своїх умовах, Кремль хотів взяти гору і прибрати будь-яку необхідність у проведенні військової мобілізації.
За 64 дні до російського відступу перший заступник голови адміністрації Кремля Сєргєй Кірієнко сказав: «Ми розглядаємо визволені території як частину нашої імперії і нашої держави». Якийсь час ця стратегія здавалася виграшною. Україна готувалася до війни на виснаження. А високі ціни на енергоносії пом’якшили шок, які Захід запровадив проти Москви. Це правда, що російські еліти стали похмурими, але вони були хоча б слухняними. Опитування говорили, що більшість росіян підтримують агресію Путіна проти України. Багато людей вірять, що хоч це і не їхня війна, Росія все ж їхня країна. Однак, за лічені дні ця обережно збудована стратегічна структура розвалилася.
Український контрнаступ додав впевненості західним політикам, які наполягають, що Київ повинен отримати необхідну зброю, а російську армію потрібно не просто зупинити, а перемогти. Нещодавні сутички на кордоні між Вірменією і Азербайджаном - це ознака того, що деякі сусіди Москви відчули російську слабкість і готові розморозити раніше невирішені конфлікти на пострадянському просторі. Тим часом у четвер в Узбекистані Путін, сидячи поруч з китайським лідером Сі Цзіньпіном і іншими представниками клубу авторитарних ізгоїв, був змушений пояснювати, чому Росія не перемагає.
Через зростання тиску на Путіна і вимоги формально оголосити війну, щоб почати мобілізацію, Кремль опинився в глухому куті, підштовхуючи російського президента до вибору, якого він намагався від самого початку вторгнення уникнути. З точки зору розумних людей, відмова Кремля називати атаку проти України «війною» - це прояв глибокого цинізму. Але для багатьох простих росіян така поведінка влади їхньої країни дуже важлива. «Спецоперацію» можна хвалити, але війна - це те, чого потрібно боятися. Російське вторгнення в Грузію у 2008 році теж було «спецоперацією», так само як і втручання Москви у конфлікт в Сирії. Але протистояння з нацистською Німеччиною було війною. Спецоперація - це конфлікт, в якому можна програти, і населення цього не помітить. Але якщо зазнати поразки у війні, можна втратити країну.
Наприклад, під час Холодної війни багато росіян засвоїли урок про те, що навіть ядерним державам не варто ставитися до свого виживання як до належного. Крастєв визнає, що передбачити події у Москві після приниження російської армії в Україні не просто. Але можна з впевненістю сказати, що хоч Путіну і не загрожує втрата влади, він вже втратив простір для маневрів.
Кремль боїться, що масова мобілізація може викрити внутрішню слабкість режиму. Егоїзм російських еліт теж буде на поверхні. Якщо почнеться масова мобілізація, сини путінських «легіонерів» або почнуть тікати з країни, або ляжуть в лікарні, щоб уникнути призову. Корупція паралізує систему. І хоч малоймовірно, що росіяни почнуть бунтувати, вони зроблять те, що вміють найкраще - будуть ухилятися. Путін уникав масової мобілізації через ту ж причину, через яку він не проводив масову вакцинацію під час пандемії COVID-19. Це страх, що такий крок викриє відсутність контролю.
Це кардинальна відмінність між демократією і автократією: навіть слабкі демократичні уряди здатні зберегти свою легітимність в той час, як легітимність автократів залежить від того, наскільки сильними їх вважає суспільство. Що б не говорила пропаганда Кремля, хоч росіяни й готові хвалити свою армію, мало хто з них хотів би піти служити. Єдиний варіант для Путіна, якщо він відмовиться проводити мобілізацію, - це спробувати занурити Україну в ще більшу темноту. В короткостроковій перспективі український контрнаступ, швидше за все, принесе ескалацію, а не припинення вогню.