Коли президент США Джон Фіцджеральд Кеннеді зустрівся зі своїм французьким колегою під час Берлінської кризи 1961 року, йому довелося давати запевнення. Коли Москва зажадала від НАТО вивести війська з Берліна, президент Франції Шарль де Голль засумнівався в рішучості Америки захищати Європу. Де Голль ставив собі запитання, чи справді США будуть готові пожертвувати Нью-Йорком у ядерному протистоянні, щоб захистити Париж, якщо радянський лідер Микита Хрущов спрямує свої армії через увесь континент?
Кеннеді відповів, що "якщо сам генерал, який так довго співпрацював зі США, може сумніватися в американській рішучості, то і Хрущов може засумніватися в ній". У підсумку США і союзники відхилили ультиматум, Москва припинила блокаду, і Західний Берлін залишився вільним, пише The Wall Street Journal.
Ця екзистенціальна дилема розширеного стримування — чи може ядерна держава ризикнути знищенням власної батьківщини заради захисту далекого союзника була в центрі геополітики відтоді, як Вашингтон уперше поширив свою ядерну парасольку на Європу з появою альянсу НАТО в 1949 році. Скільки б Радянський Союз не сумнівався у волі Америки, він ніколи не перевіряв її. Зараз, коли в Україні відбувається найкровопролитніша війна у Європі за останні майже вісім десятиліть, а російський диктатор Владімір Путін регулярно виступає з тонко завуальованими ядерними погрозами, питання, поставлене колись де Голлем, знову визріває в думках союзників і супротивників Америки.
Чи готовий американський президент, особливо Дональд Трамп, якщо він стане президентом вдруге, ризикнути ядерною війною заради Гельсінкі, Талліна чи Варшави? А якщо ні, то чи зможуть дві ядерні держави Європи — Франція і, меншою мірою, Велика Британія — забезпечити достатній рівень стримування, щоб відбити в Путіна бажання перевіряти західну рішучість і зазіхати на членів НАТО та ЄС, які колись були під владою Москви. У країнах, розташованих на периферії Росії, багато хто тепер розглядає французькі та британські сили ядерного стримування як потенційно життєво важливі.
"Для Путіна дійсно важливо, щоб інша сторона, яка виступає проти нього, мала ядерну зброю і була впевнена в її застосуванні в екстремальних обставинах. Доти, доки зберігається 1% ймовірності використання ядерного елемента, стримування може залишатися чинним", — каже керівник досліджень Міжнародного центру оборони та безпеки в Таллінні Томас Єрмалавічус.
Наразі у Франції налічується близько 290 ядерних боєголовок, які розподілені між стратегічними силами, що складаються з чотирьох підводних човнів, один з яких постійно патрулює в морі для стримування, і винищувачами Rafale, здатними стріляти ракетами з меншим боєзарядом. Франція — єдиний член Альянсу, який не входить до його Групи ядерного планування, і президент Макрон володіє всією повнотою влади щодо потенційного використання.
Невеликі й менш універсальні ядерні сили Великої Британії, навпаки, повністю інтегровані в командування НАТО. Не маючи повітряного компонента, вони покладаються на ракети Trident, які постачають американці, для своїх чотирьох підводних човнів і володіють загалом менш ніж 260 боєголовками. Прем'єр-міністр Великої Британії зберігає одноосібне право на застосування ядерної зброї, а доктрина країни свідчить, що це може статися "тільки за надзвичайних обставин самооборони, зокрема й у разі захисту наших союзників по НАТО".
Офіційні особи цих країн вважають, що французькі та британські ядерні боєголовки, хоча й поступаються кільком тисячам одиниць ядерної зброї в російських та американських арсеналах, можуть забезпечити надійне стримування в разі кризи через опосередкований характер ядерної війни. Зрештою, перспектива того, що одна ракета з ядерною боєголовкою пройде крізь систему ППО і знищить Москву, найімовірніше, буде достатньою, щоб змусити російське керівництво проявляти стриманість. Молодший науковий співробітник лондонського аналітичного центру Chatham House Пітер Уоткінс зазначив, що НАТО не довелося збільшувати свої ядерні сили, оскільки нещодавно Альянс прийняв до своїх лав нових членів — Фінляндію та Швецію.
"Стримування не є лінійним. Очевидно, що стримування краще, якщо сили більші, і якби Сполучені Штати не робили свій внесок у той чи інший спосіб, ядерна парасолька НАТО не була б такою сильною, як зараз. Але можливості Великої Британії та Франції все ж значні", — сказав він.
Небезпечна реальність Європи вимагає нового осмислення рамок, у яких Франція і Велика Британія могли б зробити внесок у ядерне стримування Росії, вважає колишній посол Німеччини у Вашингтоні й колишній голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер. Звичайно, є і скептики, які вважають, що не варто витрачати час на розмови про європейське ядерне стримування.
Що б не говорив Трамп про відмову захищати союзників по НАТО, фактичне виведення розширених сил американського ядерного стримування з Європи, на думку багатьох стратегів, було б малоймовірним кроком, оскільки це підірвало б міць Америки в усьому світі. Проте настрій серед європейських лідерів явно змінюється в міру наближення виборів. Деякі політики в Німеччині навіть заговорили про перспективу стати державою, що володіє ядерною зброєю, що вкрай складно як з політичних, так і з технологічних причин, і означає крах існуючої системи нерозповсюдження.
Наявні наразі ядерні арсенали Франції та Великої Британії можуть стати певним засобом підстраховки, якщо сили НАТО будуть послаблені. Згідно з нинішньою доктриною Альянсу, ядерні арсенали Франції та Великої Британії вже забезпечують додаткове стримування за рахунок наявності окремих центрів ухвалення рішень, які ускладнюють розрахунки Росії.
Нагадаємо, що журнал The Economist писав, що США та союзники вступають у період ядерної невизначеності. Американські експерти зазначають, що ядерне стримування стає все складнішим і може стати нестабільним.