Всі війни закінчуються політичними угодами. Але війна в Україні затягнулася. І деякі аналітики почали говорити, що згода української сторони на політичний нейтралітет може стати основою для мирного пакту з Росією.
Водночас диявол будь-яких домовленостей ховається в деталях, - пише на сторінках Bloomberg професор Школи передових міжнародних досліджень при Університеті Джонса Хопкінса Гал Брендс. Нейтральність, прийнятна для України, поки що немислима для Владіміра Путіна. А нейтральність за тими критеріями, які задовольняють Кремль, - це смертний вирок для української незалежності. Нейтралітет вже давно розглядається як спокусливий спосіб вирішення суперечок через невеликі, стратегічно розміщені країни. Наприклад, такий статус молодої Бельгії був гарантований багатосторонньою Лондонською угодою в 1839 році. Зрештою, Німеччина порушила її у 1914-му.
Після Другої світової війни Фінляндія погодилася на обмеження у зовнішній політиці, щоб уникнути повномасштабного втягування в радянський блок. В 1950-х Австрія стала нейтральною через угоду, укладену в розпал Холодної війни. І Австрія, і Фінляндія, зрештою, тихенько почали більше схилятися до Заходу. Але жодна з них не приєдналася до блоків, які розділили Європу на дві.
Теоретично нейтралітет може мати сенс у випадку з Україною. Путін безпідставно стверджує, що розширення НАТО на схід нібито стало головною причиною його конфлікту з урядом в Києві. В реальності ж Україна ніколи не отримувала чіткої перспективи вступу в альянс. І президент Володимир Зеленський це тепер визнав. Тож, можливо, може з’явитись угода, в якій Путін зупиняє війну в обмін на формальну нейтральність України. А Київ визнає російський суверенітет над Кримом і Донбасом. Автор пише, що поступитися територією, яку Москва контролювала до спалаху повномасштабної війни може бути прийнятною. Зеленський, напевне, розуміє, що не зможе отримати Крим чи Донбас назад найближчим часом. Дипломати можуть скласти хитрі формулювання, які визнають російський контроль над ции територіями без необхідності формального визнання з боку України московського суверенітету.
Реальна проблема ж в конфліктних версіях нейтралітету. Коли про це говорить Путін, він має на увазу не виключно український позаблоковий статус. Він прагне, щоб Україна стала настільки слабкою й беззбройною, щоб не була здатна захистити себе. Російські учасники переговорів запропонували обмежити українську армію до 50 тисяч солдатів. А це лише невелика фракція тих сил, які в Києва є сьогодні. Така поступка призведе скоріше до знищення, ніж до збереження незалежної України. Беззбройна, хронічно уразлива країна буде постійно боятися, що Путін, який збирався захопити всю її територію в нинішній війні, просто спробує знову, коли йому буде зручно. Тож щоб Зеленський погодився на таку угоду, позиції України повинні бути настільки поганими, що Путіну навіть вести переговори було б не потрібно.
Як зробити нейтралітет України життєздатним? Є два сценарії, кожен з яких Путін просто зненавидить. Перший: Україна може захистити власний нейтралітет, якщо буде озброєна до зубів, щоб вона могла розбити вщент армію будь-якого агресора, як зараз російську. Для цього потрібно буде збудувати набагато просунутіший військово-промисловий комплекс України або ж закупити велику кількість передового озброєння: протитанкові ракети, боєприпаси, системи ППО тощо. Також Захід повинен був би надати більше фінансування й провести ще більше тренувань.
Або ж є другий сценарій: українська нейтральність може бути захищена за допомогою гарантій, наданих великими державами. Будь-які обіцянки від Путіна порожні. Тому гарантами України в нейтральному статусі повинні стати США, Велика Британія й інші західні країни. Якщо вам здається, що це схоже на членство в НАТО, то так воно і є. Жоден зі сценаріїв не влаштує Путіна. Тому що не можна контролювати Україну, здатну захистити свою нейтральність або попросити західні сили це зробити. Ситуацію ускладнює ще одна проблема: обидві сторони думають, що час на їхньому боці.
Війни закінчуються, коли вороги зближуються у своїх очікуваннях щодо майбутнього. Наприклад, коли країна «А» і країна «Б» усвідомлюють, що конфлікт між ними безнадійно зайшов у глухий кут. Однак, попри те, що російський наступ в Україні здебільшого зупинився, такого розуміння досі немає. Путін, схоже, думає, що зможе зламати волю України за допомогою жорстокої тактики облоги й погроз застосувати хімічну чи радіологічну зброю. Він використовує артилерію й повітряні атаки, намагаючись знищити українську економіку й оборонно-промислові можливості. У нього досі є потужні некінетичні засоби, такі як кібератаки, які можна застосувати проти Заходу, сподіваючись спричинити економічний хаос і послабити ентузіазм щодо санкцій.
Розрахунки України інші. Її влада переконана, що сили російських загарбників надто розтягнуті й уразливі. Українська армія проводить потужні контр-кампанії на околицях Києва. Зеленський сподівається, що санкції розіб’ють російську економіку й оборонну промисловість. Українські сили будуть мати змогу продовжувати бій, поки зброя й гроші з Заходу будуть надходити. Зеленський і Путін однаково вважають, що можуть з часом здобути кращі позиції на переговорах, ніж у них є зараз. І не важливо, буде розмова про нейтралітет чи ні. Звісно ж, не може бути так, щоб вони обоє мали рацію. Але поки переконання одного з них не будуть розвіяні, війна буде тривати. А це означає, що ситуація в Україні буде ставати ще гіршою.