Двадцять років тому ціна акцій стартапу, яким керував американський бізнесмен Джефф Безос за 12 місяців впала на 71%. Такий «невтішний» досвід Amazon був частиною краху інтернет-компанії, який розкрив самовпевненість Кремнієвої долини і, поряд зі скандалом із компанією Enron (шахрайство на 14 мільярдів доларів), зруйнував довіру до американського бізнесу.
Тим часом Китай намагався приватизувати свої державні компанії, але на той час ніщо не сигналізувало про те, що Пекін міг створити ефективну культуру підприємництва. Натомість найбільш сприятлива ситуація була в Європі, де запроваджена нова єдина валюта обіцяла створити гігантський інтегрований ринок для бізнесу.
«Творчі руйнування» часто роблять прогнози безглуздими, але навіть за цими стандартами діловий світ після пандемії коронавірусу різко відрізняється від того, що можна було очікувати ще два десятки років тому. Технологічні компанії наразі складають чверть світового фондового ринку, і їх «географічні межі» стали вражаючими.
Америка і Китай отримують панівну роль в епоху глобальної бізнес-геополітики, на них припадає 76 зі 100 найдорожчих компаній у світі. Тоді як кількість панівних європейських компаній впала з 41 у 2000 році до 15 сьогодні, пише The Economist.
Цей дисбаланс значною мірою відображає американські та китайські амбіції, а також «халатність» в Європі та інших країнах. Це викликає два гігантські питання: чому це сталося? І як довго це може тривати?
Самі по собі великі компанії нічим не кращі за малі. Статус компанії Japan Inc злетів у 1980-х роках, щоб потім зазнати краху. Великі фірми можуть бути як ознакою успіху, так і ознакою безсилля. Одна з найбільших нафтових компаній у світі Saudi Aramco є не стільки символом успіху в 2 трлн доларів, скільки показником небезпечної залежності королівства від викопного палива.
Правильний тип гігантської компанії є ознакою здоров’я бізнесу, в якому створюються великі, ефективні фірми в умовах постійної конкуренції.
Одним із способів продемонструвати домінування Америки та Китаю є порівняння їх частки у світовій продукції з часткою ділової активності. За цим показником на частку Америки припадає 24% світового ВВП, але 48% ділової активності. На Китай припадає 18% ВВП і 20% бізнес-активності. Інші країни, громадяни яких складають 77% населення світу, мають набагато менший вплив.
Частиною пояснення розширення США та Китаю є те, що Європа втратила свій шанс на панування. Політичне втручання та боргова криза в 2010-2012 роках зупинили економічну інтеграцію континенту. Більшість європейських компаній не спрогнозували переходу до «нематеріальної економіки».
Європа не має стартапів, щоб конкурувати з Amazon або Google. Але інші країни теж намагалися розширити свою роль у глобальному бізнесі. Десять років тому Бразилія, Мексика та Індія готувалися створити велику когорту світових фірм, однак не змогли реалізувати ці наміри.
Лише Америка та Китай змогли успішно розпочати процес «творчого руйнування». З 19 компаній, створених за останні 25 років, вартість яких наразі перевищує 100 млрд доларів, дев’ять – знаходяться в Америці та вісім - у Китаї, європейські компанії до цього переліку не входять.
Навіть коли зрілі технічні гіганти, такі як Apple та Alibaba, намагаються закріпити своє панування, новий набір технологічних компаній, включаючи Snap, PayPal, Meituan та Pinduoduo, з легкістю вибиваються в лідери.
Унаслідок пандемії в Америці та Китаї спостерігався сплеск бізнес-енергії, і відбувся бурхливий рух інвестицій. Фірми двох країн домінують у сфері нових технологій, таких як фінтех та електромобілі.
«Чарівна формула успіху» містить безліч інгредієнтів. Величезний внутрішній ринок допомагає компаніям швидко розширюватися до потужних масштабів. Глибокі ринки капіталу, мережі венчурних капіталістів та потужні університети забезпечують сприятливі умови для стартапів.
Серед іншого, в Китаї та США існує культура, яка підтримує підприємців. Китайські магнати хваляться своєю робочою етикою: з 9:00 до 21:00, шість днів на тиждень. Перш за все політика країн підтримує творче руйнування.
Америка вже давно готова руйнувати старі ділові практики, тоді як Європа не завжди хоче виходити із зони комфорту. Після 2000 року китайські лідери дозволили підприємцям «почати революцію».
Однак нещодавня ерозія цього політичного консенсусу в обох країнах є однією з причин, чому таке глобальне бізнес-домінування може виявитися недовготривалим. Американців турбує національний занепад, а також низькі зарплати та монополії.
Адміністрація президента США Джо Байдена планує сприяти розвитку конкуренції та розширенню мережі соціального захисту для безпеки працівників, які постраждали внаслідок таких «творчих руйнувань». Але небезпека полягає в тому, що Америка продовжує рухатись у бік протекціонізму, промислової політики та каральних податків на капітал, що руйнує її бізнес-конкуренцію, резюмує видання.
Мало не в кожній економічно розвиненій країні можна назвати компанії, які є ніби носіями національного прапора. Аналіз взаємодії держав і корпорацій — дуже цікава тема й досить непроста. Державні діячі або структури можуть порушити міжнародне право чи кримінальний кодекс і вийти сухими з води, але «бан» у Twitter або Facebook цілком може бути й довічним, і оскаржити це практично неможливо. Чиї корпорації потужніші — американські чи китайські? Хто очолює світовий табель про ранги корпорацій? Яке місце посідають у ньому найбільші компанії Росії, що претендує на крісло у спільноті провідних світових держав? Про це ви дізнаєтеся зі статті Сергія Корсунського «Корпоративна геополітика».