Одним із наслідків широкомасштабної російської агресії, що почалася два роки тому, стала нова глобальна гонка озброєнь, до якої включилися Західні Балкани. В регіоні вона ніколи не припинялася, але відбувалася в балканському стилі polako (повільно), однак після 24 лютого 2022 року почала швидко набирати темп.
Албанія прискорила реформування армії, а НАТО отримало першу в регіоні авіабазу. Косово замовило Javelin і купило перший «Байрактар». Північна Македонія придбала військовий транспорт для спецпідрозділів. До Хорватії прибули перші винищувачі Rafale і БТР Bradley. Чорногорія закупила новітні системи електронної боротьби та ППО. Сербія, яка 15 лютого відзначила День державності, отримала в подарунок від Росії систему РЕБ «Репелент» (запитання: як вона, підсанкційна, потрапила до оточеної НАТО країни?), а від КНР — зенітний комплекс ППО.
Серед причин регіональної гонки озброєнь, що почалася, назвемо такі.
- Початок російської агресії породив у лідерів регіону невпевненість у безпеці власних держав, а в населення виник страх перед новою війною. Водночас Кремль активізував гібридну війну на Західних Балканах, докладаючи чимало зусиль для дестабілізації.
- Неврегульованість відносин між Косовом і Сербією, де ситуація часом наближається до збройного конфлікту. Сербія неодноразово виводила війська на кордон із Косовом, а минулого вересня сербські терористи вторглися до Косова і пролунали перші постріли, з’явилися перші жертви.
- Глобальні трансформації привели Албанію, Північну Македонію, Хорватію та Чорногорію до НАТО, вони розпочали реформування та переозброєння своїх армій. У Белграді побачили в цьому загрозу, і країна, яку підштовхує Кремль, вступила в небезпечне змагання.
- Нестабільна ситуація в Боснії і Герцеговині (БіГ) і сепаратизм президента Республіки Сербської Мілорада Додіка поставили регіон на межу вибуху й разом із Росією можуть демонтувати наявну архітектуру безпеки в Європі. Адже йдеться не лише про спроби розірвати БіГ, а й про зміну наявних європейських кордонів.
- Прагнення Сербії затвердитися в ролі регіонального лідера, де суперником є лише Хорватія. Це підтверджують дані про розмір ВВП: Сербія — 69 млрд дол.; Хорватія — 71 млрд дол. Але лідерство треба підкріплювати потужною армією, чого обидві держави почали прагнути, довівши військові бюджети до 2,2% ВВП.
- Проблеми двосторонніх відносин між країнами регіону. Війни закінчилися понад 20 років тому, але залишилося чимало проблем, що заважають примиренню. Найскладніші — невизначеність кордонів практично між більшістю країн регіону; проблеми водокористування та сміттєвих полігонів у прикордонних областях; пошук зниклих безвісти; розшук і покарання військових злочинців; різні оцінки історії, міжконфесійні та міжетнічні суперечності.
Особливості гонки озброєнь на Західних Балканах
«Свій» ВПК є лише в Сербії, його частка становила 48,1% ВПК СФРЮ до її розпаду. Він зазнав глибокої модернізації й виробляє широку номенклатуру озброєнь — від стрілецької зброї до авіації, бронетехніки та різноманітних електронних систем. 31 військове підприємство БіГ (41,8% союзного ВПК) майже повністю входять до системи ВПК Сербії та розвивають виробничу кооперацію на основі спеціальних договорів.
За останні 10 років (2013–2023) у регіоні динамічно збільшувалися військові бюджети, випереджаючи за темпами зростання регіональних лідерів — Сербію та Хорватію. Майже вдвічі (з 2013 року) збільшила військові витрати Албанія — зі 180 млн дол. до 386 млн, Косово — із 48,6 млн до 53,6 млн, Північна Македонія — зі 125,6 млн до 225 млн, Чорногорія — із 64,8 млн до 98 млн. Хоча витрати лідерів гонки — Сербії та Хорватії — зростали не так динамічно, але їх розміри для сусідів недосяжні: у Сербії вони зросли з 918,8 млн дол. до 1,43 млрд, у Хорватії — з 957 млн до 1,3 млрд.
До 2022 року більша частина військових бюджетів країн регіону припадала на сфери, пов’язані з військовим персоналом, — підготовку та перепідготовку, різні виплати, соціальне забезпечення. А на переозброєння витрачалася та витрачається менша частина — від 2% у БіГ до 39% у Сербії та Хорватії. За попередніми оцінками, кошти на придбання військової техніки почали збільшуватися з 2023 року.
Вирізняється БіГ, єдина з усіх, хто зменшив військовий бюджет із 197,6 млн дол. до 184,5 млн. Причини відомі: кризовий стан фінансово-економічної системи; політична нестабільність; сепаратизм Мілорада Додіка, який загрожує вивести сербські підрозділи з Об’єднаних збройних сил; пріоритетне фінансування поліційних сил ентитетів.
Іще одна особливість гонки озброєнь на Західних Балканах — за наявності відносно невеликих активних армій вони мають значну кількість резервістів і парамілітарних формувань (жандармів). Так, в Албанії армія налічує 6600 осіб, а резерв — 2000, у БіГ — 12 700 і 6000, у Хорватії — 14 325 і 20 100, у Косовому — 4500 і 5000, у Північній Македонії — 9000 і 60 000 (!), у Сербії — 25 500 і 600 000 (!!!) відповідно. Отже, країни, заощаджуючи на зарплатах військовим, мають підготовлений резерв бійців, здатних швидко прибути до підрозділу.
В грудні минулого року виникла небезпечна особливість, що перетворилася на тенденцію, — повернення до загальної військової повинності. Тоді в Приштині заявили, що впроваджується загальна військова повинність (армії регіону комплектуються контрактниками). Заява справила враження вибуху бомби, особливо на офіційний Белград. У відповідь президент Александар Вучич заявив про необхідність і Сербії повернутися до такої форми комплектування армії, а потім очікувано схожі слова пролунали й у Загребі.
Хто, що й куди постачає
Усі країни Західних Балкан купують озброєння за кордоном.
Головним постачальником є США, що продають стрілецьку зброю, гелікоптери, системи ППО та ПТО, бронетехніку, транспорт усім країнам регіону. Албанія отримує стрілецьку зброю, легку бронетехніку, артилерію, транспорт, фрегати від США, Італії, Франції, Німеччини, Австрії. Стрілецька зброя, транспорт, гелікоптери до БіГ надходять із Німеччини, Китаю, Туреччини, Росії. Сили безпеки Косова озброюються завдяки Туреччині й Німеччині. Хорватська армія купує бронетехніку, авіацію, артилерію, стрілецьку зброю, системи електронної боротьби в Ізраїлі, Франції, Німеччині, Австрії. Армія Північної Македонії переозброюється за допомогою Австрії, Італії, Туреччини, Китаю. Основні постачальники всієї зброї до Чорногорії — Австрія, Ізраїль, Німеччина. Сербська армія отримує бронетехніку, авіацію, артилерію, військові кораблі, стрілецьку зброю, системи ПТО від власного ВПК, а безпілотники, системи ППО — з Китаю й Туреччини. А Росія постачає їй танки, БТР, авіацію, частину з якої модернізує власним коштом, системи ППО та РЕБ.
Невеликі обсяги озброєнь надходять із Болгарії, Греції, Канади. Й усі армії мають запаси озброєння СРСР і СФРЮ, якого поступово позбуваються.
Тотальна оборона Сербії
На особливу увагу заслуговує ситуація навколо регіонального лідера гонки озброєнь — Сербії, що мілітаризується. В основі цих процесів лежать три концепції: ідеологія великосербства під гаслами об’єднання та захисту всіх сербів в ім’я величі Сербії; «тотальна оборона Сербії», що означає участь усього народу в захисті країни від ворогів-сусідів (звідси такий величезний резерв армії); воєнна нейтральність, яка вимагає розвиненого ВПК і значних витрат на оборону. Вучич, змішавши ці концепції, висунув мегаідею мілітаризації — без сильної армії Сербії не існуватиме, а головною загрозою є Косово. Міністру оборони Мілошу Вучевичу незрозуміло, навіщо Хорватія закуповує у світі нові системи озброєнь. А Додік вдячний сербській армії за захист усіх сербів, зокрема в РС (!).
Водночас Вучич, усвідомлюючи необхідність величезних витрат на гонку озброєнь, попереджає співгромадян про те, що на країну чекають важкі 2024–2027 роки. Адже, згідно з планами, треба закупити переважно у свого ВПК понад 850 одиниць бронетехніки, БПЛА, артилерію, РСЗВ тощо. Вочевидь, у президента є сумніви у фінансово-економічній спроможності самостійно виконати таку програму. Захід і Китай грошей на це, найімовірніше, не дадуть, а Росія наразі не може.
* * *
Західні Балкани активно мілітаризуються. Попри це говорити про нову війну в регіоні наразі зарано, адже є чимало запобіжників, а саме: спротив України російській агресії, що не дає Кремлю змоги спровокувати нову війну; членство більшості країн регіону в НАТО й військова присутність Альянсу в Косові та БіГ. Окрім того, лідери держав регіону не розглядають війну як засіб вирішення наявних проблем, а країни Західних Балкан залежать від фінансово-економічної допомоги Заходу, Китаю й Туреччини, яким потрібна не війна, а інвестиційний ринок.