Коли російські війська окупували Бучу, багато мешканців намагалися виїхати з міста. Окупантам це не подобалося і вони стріляли навіть по машинах із написами «Діти». Історію однієї із родин з дітьми, які потрапили під такі обстріли, «Дзеркалу тижня» розповіла місцева лікарка-терапевтка Ірина, яка надавала медичну допомогу бучанцям в перші тижні окупації. Її та інші драматичні історії мирних жителів Бучі, які пережили окупацію, розповідає Олена Жежера у статті «Як Буча боролася за життя: поява на світ Аліси та історія польового шпиталю на дому».
«Я була єдиним лікарем у нашому мікрорайоні, до мене йшли з різними питаннями. Найчастіше це були панічні атаки, високий тиск. Я зібрала валізу необхідних ліків, а те, що було, на мою думку, потрібніше для фронту, все віддала військовим. Як я тоді помилялася…» — каже Ірина.
В один із перших днів окупації Бучі її вже шукали сусіди з криками, що привезли поранену жінку з немовлям.
«Їхню машину розстріляли на Бучанському залізничному переїзді. Там уже стояв ворожий блокпост. Сім’я з малими дітьми хотіла виїхати з Бучі на власний страх і ризик. По них відкрили вогонь. Люди завернули на нашу вулицю — Тарасівську. У жінки була прострелена гомілка, а в дитинки — стегно.
Дівчинка постійно плакала, я дала їй знеболювальне, перев’язала рани, мамі дала антибіотик і побігла шукати по знайомих антибіотик для дитини. Але коли повернулася, сім’я вже пішла пішки у бік Києва. Про дальшу долю цих людей я не знаю. Молю Бога, щоб із ними все було добре», — розповіла лікарка.
За даними німецької розвідки, перехоплені радіоповідомлення військових РФ про масові вбивства у Бучі свідчать, що це не були випадкові дії або вчинки окремих військових, які втратили контроль над собою. Це скоріше звичайна тактика або навіть стратегія Росії для залякування українців.