Визволення Херсона в листопаді було не просто великою військовою перемогою. Здобувши її, Україна викрила блеф Владіміра Путіна. За два місяці до того російський автократ публічно проголосив Херсон і інші українські території частиною Росії, натякаючи, що тепер вони під російським ядерним захистом.
Путін сподівався, що страх перед ядерною атакою змусить Україну і її союзників відступити. Але план не спрацював. Про це в статті для Foreign Affairs пишуть науковий співробітник аналітичного центру Council on Foreign Relations Ліна Фікс і професор історії в Католицькому університеті Америки, старший співробітник центру CSIS Майкл Кіммедж, який раніше також працював в Держдепартаменті США.
Вони сумніваються, що після визволення Херсона український контрнаступ закінчиться. Крим, де російська війна проти України взагалі почалася в 2014 році, буде значно більшим призом. Автори нагадують про заяви заступника міністра оборони України про те, що українська армія може зайти в Крим «до кінця грудня». На їхню думку, ці слова можуть бути лише спробою залякати Росію. Або ж в Києві і справді вважають, що такий сценарій можливий.
«Росія може окопатися в Криму. Але якщо війна щось і продемонструвала, то це те, що Москва може втрачати території і дуже швидко. Битва за Крим цілком можлива», - визнають експерти.
Міжнародні партнери України підтримують її боротьбу за територіальну цілісність. Вони зацікавлені в стримуванні військової сили Росії і недопущення нового вторгнення в Україну.
«Якщо Крим залишиться в російських руках, це буде загрозою для безпеки України. Російське вторгнення в 2022 році почалося частково з Криму. Півострів - це спис, націлений не лише на Чорне море, а й на Київ. Анексований Крим не став межею російських імперіалістичних амбіцій, як багато західних лідерів сподівалися в 2014 році. Він став трампліном для цих амбіцій», - підкреслюють автори.
Втім, вони зауважують, що Крим - не Херсон. Він займає зовсім інше місце у війні. А західні союзники занепокоєні великою ескалацією через Крим.
«Путін може втратити Херсон чи ще якусь частину України, погодившись з втратами. Він може навіть зазнати поразки на Донбасі в тій частині, яка була окупована з 2014 року, змирившись з цим в політичному полі. Але Путін точно вважає Крим і його виживання як президента нерозривними речами. Він зайде дуже далеко, щоб утримати півострів», - вважають автори.
Вони визнають, що Україна вже викрила уразливість російських військ в Криму, атакувавши Чорноморський флот РФ і Кримський міст. І Києву варто й далі тиснути на півострів військовими методами, а також просуватися далі на південь в Херсонській області. Експерти підкреслюють, що за ідеальним сценарієм, українська сторона повинна була б відновити контроль над каналом, через який прісна вода надходить в Крим.
«Кожного моменту Україна повинна робити так, щоб Росія боялася вторгнення в Крим. Однак, поки що було б розумно закріпити і ізолювати російських солдатів на півострові, не намагаючись при цьому відвоювати його. Така стратегія дасть Києву сильнішу позицію на майбутніх переговорах з Росією, можливо це переконає Кремль почати такий діалог по-справжньому. Це також допоможе зберегти єдність партнерів України на Заході, стривожених ескалацією. В найближчій перспективі Україна може спробувати зламати сухопутне сполучення з Кримом, розділити російські сили на півдні і сході, а також повернути собі доступ до Азовського моря. Дорога й небезпечна кампанія, націлена повернути півострів може поставити під загрозу контрнаступ України, який вона блискуче вела з вересня», - йдеться в статті.
Битва за Крим
Фікс і Кіммедж підкреслюють, що суверенітет України буде порушений до тих пір, поки Росія не піде з півострова. Хронічні проблеми в Криму будуть шкодити українським зусиллям, націленим на вступ в НАТО і ЄС. Обидві організації не бажають приймати нових членів з невирішеними територіальними питаннями. І це одна з причин, чому Путін так сильно чіпляється за Крим.
«Але нічого з цього не заважає битві за Крим початися. І перемога Росії в ній не гарантована», - вважають автори.
Вони додають, що з початком такої битви з’явиться три серйозні виклики. Найважливіший з них - це перспектива ядерної ескалації. З самого початку вторгнення в лютому 2022 року Путін постійно змінював свої воєнні цілі. Часто він суперечив сам собі. Так звана «спецоперація» для взяття під контроль всього Донбасу насправді виявилася максималістською війною проти України. За це йчас Путін наказав провести мобілізацію, оголосив війну проти Заходу і спробував анексувати чотири регіони України. Останнє було театралізованим жестом, який не може приховати той факт, що Росія втратила контроль над більшою частиною території, яку завоювала після 24 лютого. Автори пригадують, що після путінської анексії з Москви прозвучали нові ядерні погрози. Україна викрила, що ці погрози були порожніми, відвоювавши частину щойно анексованих територій. І Росія на це не відповіла ядерною ескалацією.
«Але те, що було блефом в Херсоні, може бути зовсім не блефом в Криму», - вважають автори.
Анексія Криму - це найбільше досягнення Путіна, яке повинно було продемонструвати пострадянське відновлення сили Росії, її військову міць і стратегічну проникливість самого російського лідера.
«Путін хвалився перед російським народом, що в Криму він перехитрив Захід. Збудувавши цей наратив, Путін сам стане його жертвою, якщо Україна поверне собі Крим. Він буде тим, кого перехитрили», - йдеться в статті.
Автори зауважують, що півострів - це не просто символ для Росії. Він грає стратегічно важливу роль. Власне, Москва змогла організувати морську блокаду України саме тому, що її Чорноморський флот був розгорнутий в Криму. Власне, базування флоту в Севастополі було однією з головних причин, чому Росія анексувала півострів. Тож на відміну від Херсона, Крим може бути «справжньому червоною лінією» Путіна.
Другий виклик для Києва в битві за Крим - це управління півостровом, організувати яке буде не легко навіть за умови, що повернути контроль над ним вдасться відносно легко. Крим в окупації з 2014 року. Важко сказати, як це вплинуло на нього.
«Живучи за російськими законами, багато мешканців Криму тепер вважають себе громадянами Росії. Українських солдатів можуть зустріти як визволителів, але таку позицію займе не все кримське населення, яке значно більше, ніж населення Латвії чи Естонії. Києву доведеться вирішувати, чи судити колаборантів і політичних лідерів. Чи може провести амністію. Обидва варіанти будуть політично проблемними. Труднощі в процесі відновлення української влади в Криму в розпал війни можуть вплинути на глобальний імідж України в часи, коли вона покладається на свою позитивну репутацію в отриманні економічної і військової допомоги», - пояснюють автори.
І третій виклик - це потенційний розкол альянсу, який підтримує Україну. Впродовж війни Київ і його західні партнери досягли надзвичайного рівня згуртованості. Хоча, звісно, деякі розбіжності в поглядах все ж є. Україна воює за своє виживання і хоче більшої участі Заходу у війні. Захід занепокоєний ескалацією з ядерною Росією і не хоче відправляти свої війська.
«Крим буде головним випробуванням для коаліції. Більшість союзників у Центральній і Східній Європі будуть підтримувати Україну до кінця. Вони схильні вважати ядерні погрози Путіна абсолютно нещирими. Інші країни, які підтримують Україну, спираються на інші розрахунки. І їх більше тривожать ескалаційні ризики. Серед таких Франція, НІмеччина і США. Бразилія, Китай, Індія і інші країни глобального Півдня хочуть, щоб війна швидше закінчилася, а її глобальні побічні ефекти зникли. Вони агностично ставляться до Криму: не хочуть визнавати його частиною Росії, але прагнуть, щоб вся проблема зникла», - йдеться в статті.
Що робити Києву далі?
Автори вважають, що Україні потрібно підтримувати уразливість Криму, продовжуючи атакувати військові цілі Росії на півострові. Їй варто просуватися далі на південь в Херсонській області, демонструючи, що Крим і поставки води на його територію під прицілом української армії. Загроза вторгнення на півострів повинна залишатися на столі. Це дасть Україні реальну владу над Росією і важіль впливу на потенційних переговорах. Одержимість Путіна Кримом може зіграти на користь Києва. Якщо зупинитися за крок до повернення контролю над півостровом, це не розвіє загрозу російського ядерного удару, але скротить її.
Тим часом, зміцнення ПРО і оборони проти безпілотників України, а також підтримка її наступу на північному сході і південному сході - це, на думку авторів, важливі короткострокові і середньострокові цілі. Якщо українська армія зможе знищити сухопутний коридор між Кримом і Донбасом, за який Москва дуже тяжко боролася, це може дестабілізувати позиції російської армії в Україні і зробити війну не популярною в Росії. Фікс і Кіммедж вважають, що з часом Україна буде ставати тільки сильнішою, чого не скажеш про Росію, яка сама стала автором своєї ізоляції і стратегічної поразки. Зрештою, настане момент, коли вирішення питання Криму знову буде на порядку денному.