Президентський законопроєкт «Про олігархів» у його нинішній редакції порушує конституційні права громадян України, розширює повноваження президента та РНБО за межі, визначені Основним законом, та містить низку інших недоліків і ризиків йдеться у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради.
«Головне управління вважає основну ідею законопроекту і, відповідно, усі його положення в цілому сумнівними з точки зору їх відповідності ст. ст. 8, 19, 106 та 107 Конституції України», - йдеться у висновку.
У чому вбачають неконституційність фахівці:
- Конституція України не уповноважує президента приймати, затверджувати чи «вводити в дію» своїми указами рішення, якими певні громадяни України відноситимуться до категорії тих, для кого передбачені спеціальні правові обмеження і додаткові обов’язки;
- Повноваження, які надаються РНБО законом, повинні стосуватись координації і контролю діяльності органів виконавчої влади лише у сфері національної безпеки і оборони;
- Оскільки РНБО є координаційним органом при президентові України, а його рішення, відповідно до ч.7 ст. 107 Конституції, вводяться в дію відповідними указами голови держави, цей орган не може наділятись повноваженнями, якими сам президент не наділений;
- Процес визнання особи «олігархом» має ознаки неправової процедури і закладає можливості для зловживань, оскільки на стадії розгляду питання особа не ставиться до відома, не може взяти участь у процесі та надати пояснення, що зазвичай є елементом будь-якої процедури, яка має наслідком обмеження прав особи;
«Окрім цього, проєкт не містить запобіжників від можливого вибіркового застосування відповідної процедури», - наголошують фахівці.
- Коло осіб, які потенційно можуть бути визнані «олігархами», є доволі невизначеним, тому цей статус можуть отримати не десятки, а сотні українців. Оголошення «олігархами» такої кількості осіб, на думку фахівців, не відповідає задекларованій меті законопроєкту;
- Обраний у законопроєкті механізм «зменшення впливу олігархів на політичне та економічне життя країни» спрямований на вирішення досить вузького кола питань, і у разі прийняття у пропонованому вигляді, у процесі застосування виникне низка проблем практичного характеру. Для ефективної протидії впливу олігархів на розвиток держави варто розвивати і вдосконалювати антикорупційне і антимонопольне законодавство;
«Проблема має комплексний, системний характер та пов’язана з численними недоліками вітчизняної правової системи. А тому її вирішення має бути змістовно пов’язано із системним вдосконаленням антикорупційного законодавства (запровадження дієвого механізму запобігання виникненню конфлікту інтересів); антимонопольного законодавства (впровадження прозорого механізму використання об’єктів державної власності, демонополізації ринку та створення економічної конкуренції); встановленням належної відповідальності за порушення законодавства у цих сферах», - додається у висновку.
- У законопроєкті немає чіткого визначення поняття «актив особи», ким та як підтверджуватиметься його вартість. Такий підхід не відповідає принципу правової визначеності, який є складовою конституційного принципу верховенства права;
- Відсутнє чітке визначення сукупності ознак, за якими особа вважається такою, що бере участь у політичному житті;
- Відсутнє визначення поняття «електронної інформаційно-телекомунікаційної системи», якою пропонується вважати Реєстр олігархів;
- Встановлення заборони на фінансування політичних партій олігархами реально не усуває відповідних ризиків, оскільки фінансування може здійснюватися через третіх осіб або підконтрольні їм юридичні особи;
- Не всі бенефіціари юридичної особи можуть справляти вирішальний вплив на її діяльність. Тому, якщо «олігарх» є лише бенефіціаром, а не контролером компанії, він не зможе вплинути на рішення щодо купівлі об’єкту приватизації;
- Неефективний порядок інформування публічних службовців про контакти з «олігархами». Зокрема, відкритими залишаються питання, кого слід вважати представником «олігарха», які наслідки для держслужбовця матиме «контакт з представником олігарха», якщо той не повідомить про статус роботодавця чи з близьким родичем/членом родини олігарха;
- Неврегульованість виключень для контактів, які не потребують декларування. Так, у разі надання окремим народним депутатам статусу «олігарха» їх колеги по парламенту повинні будуть декларувати всі зустрічі на засіданні фракції, партійні зустрічі і навіть побіжні зустрічі у кулуарах;
- Досить диференційований підхід до відповідальності публічних службовців за неподання декларації про контакти з олігархами. Наприклад, за неподання декларації підлягають звільненню голови СБУ, НБУ та НАБУ разом із заступниками, водночас законопроєктом не передбачено заходів впливу для Секретаря РНБО і його заступників, генпрокурора, голів місцевих державних адміністрацій, суддів, голови та членів АМКУ;
«На нашу думку, не можна вважати прийнятним і справедливим підхід, за якого одні публічні службовці за одне й те саме порушення (неподання або недотримання строків подання декларації про контакти з особою, включеною в Реєстр олігархів, або її представником) будуть піддані найсуворішому виду дисциплінарного стягнення, а інші – фактично відбудуться публічним осудом», - наголошують фахівці.
- Зі змісту законопроєкту незрозуміло, хто і як перевірятиме, фіксуватиме й доводитиме випадки контактування публічних службовців з «олігархами». Без запровадження відповідного механізму вказаний припис матиме декларативний характер.
Нагадаємо, 2 червня президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради проєкт закону №5599 «Про запобігання загрозам національної безпеки, пов'язаних з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».
У пропрезидентській «Слузі народу» планують ухвалити законопроєкт до кінця п’ятої сесії у липні. 15 червня депутати з партій «Голос», «Батьківщина» та «Європейська солідарність» внесли до Ради альтернативний законопроєкт про деолігархізацію.
Подання Зеленським законопроєкту продиктоване двома факторами. Перш за все бажанням створити видимість боротьби з олігархами, щоб виборець перестав звертати увагу на відсутність глобальних змін у державі. Друга мета – медійно потіснити власників великих телеканалів, блокуючи навіть мінімальну критику Зеленського та його команди. Про те, якими будуть наступні маневри на деолігархічному фронті, читайте у статті Олександра Лємєнова «Законопроєкт «Про олігархів»: чи не стане увертюра фінальним акордом?» у ZN.UA.