Процес формування спроможних громад в Україні був тривалішим і набагато складнішим, ніж формування районів. Починався він з повного несприйняття ідеї добровільного об’єднання і дійшов до усвідомленого бажання самих громад об’єднатися й подолати опір змінам місцевої виконавчої влади.
"Чи все добре? Ні. Не вдалося уникнути різновекторних впливів, які не завжди були спрямовані на прагматизм, інколи керувались емоційністю. Найболючіше для мене те, що не вдалося зберегти без змін окремі з утворених минулими роками ОТГ, а їх близько 18 (найбільше на Волині, Львівщині), які відповідали параметрам методики", - ділиться своїми роздумами заступник міністра розвитку громад та територій України В'ячеслав Негода.
За результатами розроблених облдержадміністраціями перспективних планів, уряд затвердив 1470 адміністративних центрів і територій громад, у яких мають відбутися перші вибори. Чи можна зараз - або в майбутньому - щось змінити у складі новоутворених громад, або утворити нові? До виборів - практично, немає часу, пояснює він у статті для ZN.UA.
"Але за новоутвореними громадами залишиться право ініціювати відповідні зміни після виборів, відповідно до закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад» або іншого закону, який буде внесено в парламент і який визначить порядок внесення змін до адмінтерустрою на рівні як громад, так і районів. Потрібно також ухвалити закон про агломерації, який розширить можливості громад для співпраці без об’єднання в одну громаду. Можна спрогнозувати, що після місцевих виборів таких ініціатив буде дуже мало", - пише автор.
Чому Україні варто розпрощатися із радянщиною у питанні територіального поділу та чим загрожує незатвержденнях нових районів Верховною Радою, читайте у статті В’ячеслава Негоди "За крок до майбутнього".