Наприкінці 2022 року Туреччина почала надсилати Україні касетні боєприпаси. Перед тим Київ упродовж кількох місяців безрезультатно просив адміністрацію Байдена надати йому цей вид зброї. Про це Foreign Policy повідомили нинішні та колишні американські та європейські чиновники, знайомі з цим рішенням. Касетні бомби є потужною, проте суперечливою зброєю для знищення російських танків і знищення військ противника.
Союзник по НАТО почав надсилати перші партії так званих покращених звичайних боєприпасів подвійного призначення (Dual-Purpose Improved Conventional Munition —DPICM) у листопаді 2022 року. Вони були виготовлені в епоху холодної війни за угодою про спільне виробництво зі Сполученими Штатами. Зброя призначена для знищення танків шляхом розриву на менші суббоєприпаси, які можуть залишатися на полі бою роками, якщо вони одразу не вибухнуть. Кожен боєприпас розкидає приблизно 88 бомб. Сполученим Штатам, відповідно до їх законодавства, заборонено експортувати DPICM.
Цей крок, який Туреччина намагалася замовчувати протягом місяців, також підкреслює жорстку політику, яку Анкара провадить упродовж всього конфлікту: підтримуючи Україну ударними безпілотниками Bayraktar TB2, які допомогли зупинити наступ Росії на Київ, і граючи дипломатичного посередника для ООН в угоді щодо експорту зерна з українських портів; закуповуючи російську зброю для себе та викликаючи гнів НАТО в цьому процесі. Наразі незрозуміло, чи використовувалася турецька зброя «земля-земля» в бою.
«Після того, як США відмовили [Україні] в доступі до касетних боєприпасів, Туреччина була єдиним місцем, де вони могли їх отримати. Це демонструє, що навіть незважаючи на те, що Туреччина в деяких аспектах підігравала Росії, вона стала справді важливою підтримкою України у військовому плані», — повідомило джерело, яке поінформувало про це, і побажало залишитися анонімним.
Ані посольство Туреччини у Вашингтоні, ні українське міністерство оборони не відповіли на запит Foreign Policy про коментар. Але поставка Туреччиною касетних боєприпасів демонструє, яку значну роль відіграє Анкара у постачанні зброї Україні, щоб перешкодити Росії в критичні моменти війни, відколи президент Росії Володимир Путін віддав наказ про повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року.
Безпілотники турецького виробництва Bayraktar TB2 допомогли зупинити російські війська, що прямували до Києва в перші дні війни, і, як повідомляється, саме вони допомгли Україні потопити російський крейсер «Москва», який був флагманом Чорноморського флоту. Турецькі аналітики вважають, що Туреччина непублічно здійснює передачу безпілотників з авіабази Чорлу біля заводу Bayraktar TB2, звідки зброя доставляється до Польщі та переміщується в Україну.
Хоча Туреччина не поділилася інформацією про кількість касетних боєприпасів у своїх запасах, корпорація Mechanical and Chemical Industry Corporation, що базується в Анкарі, виробляла як 155-міліметрові касетні боєприпаси (вони застосовуються в багатьох системах країн НАТО), так і 122-мілметрові – вони більш звичні для радянської, російської та української зброї.
Але цей крок є своєрідним розворотом для Туреччини, оскільки вона пообіцяла міжнародному співтовариству з роззброєння, що не використовуватиме цей вид зброї. У листі, надісланому президенту Конвенції про касетні боєприпаси, міжнародної організації зі штаб-квартирою в Женеві, у жовтні 2021 року, який отримав Foreign Policy, Туреччина наполягала на тому, що вона не використовувала, не виробляла, не імпортувала та не передавала касетні боєприпаси з 2005 року — відколи Конвенція була реалізована — і не збиралася робити це в майбутньому.
«Туреччина справді поділяє гуманітарні міркування, якими керуються зусилля щодо обмеження невибіркового використання зброї, включаючи касетні боєприпаси», — написав у листі до конвенції Садік Арслан, посол Туреччини при ООН у Женеві.
Проте прихильники надання Сполученими Штатами касетних бомб наполягали на тому, що це буде найефективнішим способом знищити не укріплені та не прикриті російські лінії траншей на відкритій місцевості Донбасу. І ця потреба посилюється, за словами джерел, тим, що запаси фугасних артилерійських снарядів у США вже вичерпуються.
«Кожним четвертим [артилерійським] снарядом ви когось вбиваєте. Я вважаю, що DPICM покаже результат, можливо, у 20 разів більший. Тож з кожним вистрілом ви матимете 10 мертвих окупантів. Ви побачите ефективність і дієвість DPICM, крім того, це також вплине на моральний дух росіян», — заявив Ден Райс, президент Thayer Leadership, організації з розвитку керівних кадрів, який також є радником головнокомандувача українських військових.
Але незважаючи на те, що Ердоган цього року зіткнувся з суперечливою через затьмарену проблемами інфляції економіку боротьбою за переобрання він дотримувався послідовної політики під час війни Росії в Україні, кажуть експерти. Він діяв як економічний друг Кремля, одночасно об’єднуючись з іншими чорноморськими державами та іншими членами НАТО у військовій боротьбі проти Росії. Незважаючи на те, що Кремль був розчарований турецькими військовими поставками в Україну, Туреччина одночасно розширила свої економічні зв’язки з Росією, протидіючи зусиллям Сполучених Штатів та інших союзників по НАТО ізолювати російську економіку від світових ринків. Туреччина загальмувала спроби Фінляндії та Швеції приєднатися до альянсу НАТО після вторгнення Росії в Україну, що викликало розчарування інших союзників по НАТО.
«Путін засмучений. Але хоча позиція Туреччини не ідеальна, вона також непогана, оскільки забезпечує економічний доступ до глобальних ринків та можливість для перепочинку. Для нього це дуже важливо. Це стабільний статус-кво для Путіна», — говорить Сонер Чагаптай, директор турецької дослідницької програми Вашингтонського інституту.
Дехто в Міністерстві оборони США та в Об’єднаному комітеті начальників штабів підтримав цей крок після інтенсивного лобіювання з боку Конгресу та вищих українських посадовців, включаючи головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного. Але відправка цієї зброї мала занадто вагому перешкоду після того, як минулого року президент США Джо Байден оголосив, що Сполучені Штати більше не будуть виробляти, купувати або замінювати протипіхотні міни, або використовувати їх де-небудь за межами Корейського півострова. Після вторгнення в Ірак у 2003 році військові США не використовували касетні боєприпаси в бойових діях за винятком єдиного випадку в Ємені понад десять років тому.
Росія, яка також не є учасником Конвенції ООН про касетні боєприпаси, активно використовує цю зброю з моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому минулого року: попередні дані , наведені Human Rights Watch , свідчать про щонайменше 689 жертв серед цивільного населення внаслідок атак з використанням касетних боєприпасів в Україні з лютого по липень 2022 року. Українські сили застосовували ракети з касетними боєприпасами принаймні двічі.
Прогресивні демократи в Конгресі чинили тиск на Байдена з вимогою вжити подальших заходів щодо заборони використання цього типу зброї. У листі до Білого дому в грудні 2022 року, який очолив представник від Демократичної партії Білл Кітінг, 10 законодавців Палати представників і Сенату закликали Байдена почати знищувати запаси касетних боєприпасів у США.
«Якби Сполучені Штати застосували касетні боєприпаси сьогодні, нас би критикували, адже ми засудили росіян за їх використання в Україні. Ми повинні очолити глобальні зусилля, щоб позбавити світ цієї зброї, а не продовжувати накопичувати її», — написали Кітінг і союзники з Конгресу Байдену.
Ця зброя також має непросту історію в армії США та в усьому світі. Під час брифінгу про уроки, отримані під час вторгнення США в Ірак у 2003 році, 3-тя піхотна дивізія армії США назвала DPICM «програшем» у конфлікті, заявивши, що цій зброї не можна довіряти в міських районах і що командири не наважувалися використовувати її.
Боєприпаси DPICM було названо реліквією холодної війни. Відтоді Пентагон працював над розробкою так званої альтернативної боєголовки для легких реактивних систем залпового вогню, які вистрілюють осколками вольфраму замість вибухових суббоєприпасів.
«Цей суббоєприпас сумно відомий своєю ненадійністю та неточністю», — говорить Марк Хізней, старший науковий співробітник відділу озброєнь Human Rights Watch, додаючи, що жертвами цих боєприпасів можуть ставати цивільні упродовж багатьох років після завершення конфлікту.
Але українське лобіювання посилилося, оскільки через запеклі артилерійські сутички з російськими військами деякі стволи наданих США та НАТО 155-мм гармат-гаубиць вже почали зношуватись. Касетні ж боєприпаси, яким можна стріляти зі стандартних артилерійських знарядь, приблизно в 5-10 разів смертоносніші за стандартні осколково-фугасні снаряди, які Сполучені Штати вже надіслали Україні. Посилаючись на зношеність артилерійських батарей, Україна також попросила так звані касетні снаряди BONUS у Швеції та бомби малого діаметру, які можуть бути запущені HIMARS, які Сполучені Штати погодилися надіслати, але ще не надали.
Міністерство оборони США має у своїх запасах близько трьох мільйонів касетних набоїв, що датуються кінцем холодної війни, коли американські військові передбачили використання протипіхотних мін для зупинення просування радянських танків до материкової Європи.
Туреччина, як і Сполучені Штати, не є членом Конвенції про касетні боєприпаси. Проте експерти побоюються, що головний біль, пов’язаний з очищенням території, який можуть спричинити DPICM, може посилити безлад із мінами та касетними бомбами, які російські військові вже залишили на території України.
На відміну від традиційних протипіхотних мін, касетні боєприпаси не складаються акуратно в ряди, які можна легко оглянути та знешкодити. Частіше за все, під час пострілу вони розкидаються випадковим чином та мають високу швидкість псування. Експерти стурбовані тим, що через невеликі розміри вони є занадто небезпечними для масового знищення і цивільні можуть помилково підібрати їх, як це сталося під час Ліванської війни 2006 року.
«Україна вже має величезну проблему, і вводячи цю зброю, вона лише посилює її. У підсумку вони опиняться в ситуації, коли забруднення буде схоже на лазанью: боєприпаси з часом нашаровуватимуться», — вважає Хізнай.