Питання Криму і його повернення Україні ще тривалий час залишатиметься відкритим. Зрозуміло, що анексія півострова не буде визнана світовою спільнотою, і він продовжить своє ізольоване існування вже у складі РФ, яка не має шансів легітимувати на міжнародному рівні це нове територіальне "придбання".
Про це в статті для DT.UA пише Володимир Горбулін, радник президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень при президентові України, доктор технічних наук, професор, академік НАН України.
На думку автора, Україні не повернути цей втрачений регіон найближчим часом, хіба станеться щось навдивовижу несподіване, на кшталт миттєвого розпаду РФ або українського економічного дива.
"Зрозуміло, що попереду складний шлях повернення Криму, який готові подолати не всі українці, оскільки багатьом із них морально огидна більшість населення півострова, а сам півострів вони не вважають тією землею, за яку варто проливати кров і терпіти нестатки. Тому доведеться переконувати не тільки кримчан, а й українців. Повернення Криму залишається справою більше державною, ніж народною. В Україні мало хто вважає, що потрібно проводити економічні реформи виключно для того, аби розбагатіти і сподобатися жителям втраченого півострова, чим умовити їх повернутися. Моральні зобов'язання і відповідальність українці відчувають переважно стосовно кримських татар, які виявилися стороною, котра найбільше постраждала, і є єдиною корінною нацією Криму, що справді мала право на самовизначення відповідно до норм міжнародного законодавства, але не планувала скористатися ним, перебуваючи у складі України", - пише Горбулін.
На думку автора, питання Криму містить три важливих ціннісно-нормативних аспекти.
По-перше, анексія півострова завдала шкоди не так ресурсній базі та владно-силовому потенціалу України, як її державному престижу й моральному стану громадян.
По-друге, анексія істотно підірвала світовий порядок, оскільки в її процесі було відкинуто принцип непорушності кордонів, який безумовно панував у міжнародних відносинах після закінчення Другої світової війни, та нагло (й поки що майже безкарно) порушено суверенітет і територіальну цілісність одного з членів світового співтовариства. Тому проблема Криму стосується останнього навіть більше, ніж власне України.
По-третє, анексія продемонструвала дивовижну єдність російського суспільства в її підтримці, зробивши таке суспільство колективно відповідальним за цей злочин. Причому навіть значна частина так званої опозиції схвалила захоплення, пом'якшуючи свою аморальну й протизаконну позицію вимогою провести ще один референдум про приєднання Кримського півострова до Росії.
Горбулін сподівається, що труднощі повернення втрачених територій не повинні деморалізувати Українську державу та народ, породжувати зневіру і відволікати від постійної та копіткої роботи (дипломатичної, військової, пропагандистської) щодо поверненню.
І хоч цей процес триватиме досить довго, однак, на думку автора, "заморожувати" справу відновлення територіальної цілісності і перекладати її на плечі наступних поколінь і аморально, і недалекоглядно.
Вичікувальний підхід, заснований на надмірному історичному оптимізмі і поверхневих історичних аналогіях, викликає ряд заперечень, зазначає Горбулін.
По-перше, чекати "возз'єднання" за сценарієм Німеччини доведеться не один десяток років, а дочекавшись, витратити не один мільярд доларів на сам процес об'єднання-реінтеграції (тут приклад НДР і ФРН найбільш вдалий).
По-друге, в окупованих південно-східних районах Донбасу та в Криму немає протистояння двох глобальних ціннісно-системних альтернатив.
По-третє, уже тепер очевидні певні соціокультурні відмінності Донбасу та Криму від решти України, які за час окремого існування тільки поглибляться, що, безумовно, ускладнить подальшу реінтеграцію.
По-четверте, історія попередньої епохи має не тільки позитивні приклади на кшталт німецького. Так, об'єднання Кореї відбудеться невідомо коли, а В'єтнам відновив свою територіальну цілісність збройним способом і на тоталітарно-комуністичних, а не на ліберально-демократичних засадах (Північний В'єтнам поглинув Південний).
"Тим часом історичний досвід свідчить, що штучні державні перетворення і силові приєднання окремих територій до складу інших держав, як правило, не приживаються. Так, Литва, Латвія, Естонія після силового приєднання до СРСР і перебування у його складі впродовж 50 років однак повернулися на свій історичний шлях європейського розвитку, вибравши незалежність із наступним приєднанням до Європейського Союзу.
Так і у випадку з Кримом, - боротьба за цю територію між Україною та Росією вестиметься в політичній, дипломатичній, соціокультурній площині, але остаточний вибір має зробити народ Криму, і не під дулами російських автоматів, як це було у 2014 р., а цивілізованим демократичним способом, із дотриманням норм міжнародного права. Прикладів для наслідування в цій сфері нині достатньо. Перед проведенням наступного референдуму в Криму його організаторам слід уважно вивчити досвід мирного роз'єднання Чехії та Словаччини або ж проведення в 2014 р. референдуму з питання про незалежність Шотландії. Ці процеси не викликали жодних сумнівів із приводу легітимності відповідних дій та їх юридичних наслідків, на відміну від того фарсу, який мав місце в Криму в 2014 р", - констатує автор.
Крім того, радник президента бачить шанси на перемогу України в тотальній війні з Росією, а також назвав переваги і ризики повної "ампутації" окупованого Донбасу від України. Сепаратний мир з Росією, на думку Горбуліна, буде "самогубним і безглуздим" для України, а "заморожування" конфлікту в Донбасі вигідно Росії і частині ЄС, і невигідно Україні.
Детальніше про сценарії розвитку відносин з Росією читайте у статті Володимира Горбуліна П'ять сценаріїв для україно-російських відносин у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".