До травня 2024 року в публічний площині було чимало дискусій про легітимність Володимира Зеленського на посаді президента понад термін, визначений Конституцією України, тобто після травня 2024 року. Детальніше про це ми вже писали.
Але тоді легітимність розглядалася більше в контексті виборів (так звана електоральна легітимність). Водночас є ще чимало чинників, які сукупно визначають легітимність влади у міжвиборчий період (у так званий неелекторальний цикл). Саме про неелекторальні індикатори легітимності влади президента йтиметься в цьому матеріалі, написаному за підсумками невеликого дослідження.
Наперед зазначу, що дослідження замислювалося для наукових інтересів і не переслідувало політичних чи інших мотивів. Ба більше, опитування проводилося серед експертів, тобто людей, які добре поінформовані про політичні процеси й можуть їх фахово коментувати, а отже, дати відповідь на запитання, поставлені в анкеті. Її заповнила 261 особа. Вибірку можете побачити на рисунку.
Попри те, що я дотримуюсь позиції про неможливість проведення в умовах правового режиму воєнного стану як виборів, так і референдумів, й для цього є правове підґрунтя, важливо було зрозуміти, наскільки електоральний чинник легітимності загалом важливий для експертного середовища і як воно оцінить його відсутність у поточних умовах. Щодо виборів, 70,5% респондентів зазначили недоречність їх проведення, а неможливість референдумів — 72,4%. (Референдум, до речі, є темою для окремої розмови в контексті заяви президента про необхідність спертися на думку народу, якщо почнуться перемовини з Росією).
Тепер відходимо від ввідних даних і переходимо до інструментів, які забезпечують легітимність президенту або увагу до яких йому потрібно посилити, аби зберегти довіру в суспільстві, а отже, й стримати падіння рейтингу. Для розуміння змісту важливо наголосити, що під «легітимним політичним режимом» розуміємо систему зі значним (достатнім) рівнем підтримки та визнання громадянами діяльності владних структур (зокрема президента), що гарантує дотримання законів і демократичних процедур. Наголошуємо на слові «демократичних», адже Україна наразі не змінювала моделі управління попри окремі публічні дискусії й акценти на спробі використати елементи авторитарного правління.
Для громадян підтримка влади — це можливість довіряти; розуміти, що рішення ухвалюються в інтересах держави; відчувати захищеність; мати певну гарантію стабільності; переконуватися в тому, що влада працює ефективно, тощо. Довіру як «дуже сильний» / «досить сильний» інструмент назвали 74,4% респондентів. А я нагадаю, що анкетування проходили експерти, які добре знають, що таке звичайна довіра і якою є політична довіра, як вона формується, особливо в конкурентному або несприятливому середовищі. Це та довіра, над якою політику треба працювати непублічно, щоб отримати суспільне прийняття.
Важливою ця інформація є ще й тому, що інструменти неелекторальної легітимації мають застосовуватися не лише в умовах неможливості організації електорального процесу, а й протягом усього міжвиборчого періоду. По суті це час, про який політтехнологи кажуть, що нові вибори починаються наступного дня після встановлення результатів попередніх.
Інструменти опитування формувалися навколо трьох блоків: юридичної рамки, продукту діяльності та комунікативного складника. До першої групи було включено питання про: своєчасне підписання законів або накладення вето; дотримання Конституції, законів і виконання рішень КСУ; кадрову політику (призначення та звільнення з посад); повагу до діяльності інших владних інституцій, дотримання їх автономності та забезпечення гарантій місцевого самоврядування. Другий блок містив питання про: забезпечення функцій головнокомандувача; дотримання ознак національної безпеки; взаємодію з міжнародними інституціями. І третій охопив: роботу консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб; реагування на петиції, запити; використання інструментів е-демократії.
Із початком повномасштабного вторгнення, яке збігається із запровадженням правового режиму воєнного стану, президент виконує ключову функцію в державі, яка за формою правління є парламентсько-президентською республікою. З одного боку, події лютого 2022 року і кількох наступних місяців вимагали ухвалення швидких рішень, на що не завжди здатні колегіальні органи. З іншого — фокус уваги й суспільства, й міжнародної спільноти був зміщений 2022-го саме на постать президента. Впродовж року й далі ситуація дещо змінювався, але важливо зазначити, що поруч із президентом завжди звучали прізвища представників його офісу, що як дорадчо-консультативний орган в умовах воєнного стану став частиною публічної комунікації й ухвалення рішень.
Хоча питання переважно стосувалися посади президента, оскільки виходили з повноважень, визначених Конституцією України, в тексті будуть згадки про інститут президента з огляду на те, що функції допомоги, консультування, супроводу теж упливають на главу держави, його рішення й дії.
Отже, за визначенням респондентів, найважливішими інструментами легітимації інституту президента під час дії правового режиму воєнного стану є «розробка політики національної безпеки» (94,3% опитаних вважають це «скоріше важливим» і «дуже важливим), «ведення зовнішньополітичної діяльності» (93,9%) й «дотримання Конституції України» (92%).
Такі показники є цілком зрозумілими, оскільки пріоритетними викликами з лютого 2022 року стали чинники національної безпеки та зовнішньої політики, за що, власне, відповідає президент. І саме з того періоду, на думку експертів, президент нечасто використовував для підтримки власної легітимації такі інструменти, як «демонстрація поваги до інших інституцій» (12% опитаних), «реагування на петиції, звернення громадян» (22%), «здійснення в межах Конституції кадрової політики» (24,4%).
Домінуюча характеристика частоти застосування інструментів легітимації — «іноді застосовуються» (до 45% відповідей). Виняток становлять такі інструменти, як «ведення зовнішньополітичної діяльності», «розробка політики національної безпеки», «забезпечення функцій головнокомандувача» — більш як 40% експертів вважають, що ці інструменти легітимації застосовуються часто/постійно.
Якщо взяти сукупно, то від 22 до 54% респондентів (залежно від інструменту) вважають, що глава держави нерегулярно працює з використанням інструментів легітимації, які були предметом опитування. А від 3 до 35% експертів (залежно від інструменту) вважають, що президент зовсім не застосовує зазначених практик легітимації.
Попри те, що це не критичний відсоток, він може доповнити формування антирейтингу в умовах посилення публічної діяльності опонентів у передчутті, а тим більше на старті виборчих кампаній. Тобто в умовах, коли до неелекторальних інструментів додасться електоральний. А отже, є потреба пропрацювати зазначені інструменти для покращення їх показника.
Адже співвідношення досить помітне, особливо в тих індикаторах, які сприяють появі опонентів. Це, наприклад, повага до інших інституцій, а отже, політиків (публічних осіб), які їх очолюють; забезпечення належної кадрової політики; дотримання положень Конституції України. Усе це — показники відповідності чиннику стримувань і противаг, якщо говорити політологічною мовою. Або використання кожним органом влади своїх обов’язків у межах функціонального призначення.
Такі показники впливають і на державну політику загалом. Адже президент ухвалює рішення, підписує закони. І від того, наскільки його підтримують громадяни, залежить підтримка державної політики. Тим більше в умовах, коли фактично й уряд, і парламент працюють, орієнтуючись на Володимира Зеленського.
Підсумовуючи невелике дослідження, почнемо з позитиву. Фактично другий блок інструментів (забезпечення функцій головнокомандувача; дотримання ознак національної безпеки; взаємодія з міжнародними інституціями) президент відпрацьовує, і це дає помітні результати під час оцінки забезпечення неелекторальних інструментів легітимації.
Але важливо посилити комунікаційні інструменти, які мають включати пояснення та формування причинно-наслідкових зв’язків, бути завчасними (тобто випереджати події та можливі «вкиди» інших сторін, які не є учасниками процесів, але знаючи про них, починають свої комунікаційні кейси), відповідати на запити аудиторії й часу (показовим у цьому контексті є приклад із перемогою, якої всі прагнуть, але немає загального розуміння, що вона може / буде включати, й тим більше немає відповідей від президента, чим є перемога для нього, на які поступки й заради чого він готовий або не готовий іти, хто разом із ним у цьому процесі й чому тощо).
Також потрібно посилити дотримання юридичної рамки через своєчасне підписання законів або накладення вето; дотримання Конституції, законів і виконання рішень КСУ; кадрову політику (призначення та звільнення з посад); повагу до діяльності інших владних інституцій, дотримання їх автономності та забезпечення гарантій місцевого самоврядування. Цей кейс особливо актуальний через публічні та затяжні дискусії про можливу зміну Кабінету міністрів України, що супроводжуються низкою припущень стосовно добору кандидатів, їх відмови обіймати посади, зв’язку з певними особами з офісу президента тощо. Ці припущення формують зайвий негатив, якого можна уникнути, забезпечивши вчасну, послідовну та зрозумілу комунікацію.
Адже всі ці чинники загалом упливають на прості речі: є довіра до президента і його дій чи немає; підтримують громадяни озвучені ним політичні питання чи ні; вважає міжнародна спільнота достатнім такий рівень сприйняття внутрішніх процесів, щоб реагувати ззовні, чи не вважає.
Довідка ZN.UA:
- ініціатори дослідження — науковці відділу політичних інститутів і процесів Інституту політичних і етонанаціональних досліджень ім. І.Кураса НАН України;
- застосовано метод онлайн-опитування експертів у період із 12 травня до 15 червня 2024 року. Анкети заповнив 261 експерт.