Україні потрібні свої «тесли» й айфони. Чому на кухні ми бачимо імпортну техніку? Де наші науковці й інженери, які можуть розвивати технології, робити відкриття, причому так, щоб ці відкриття доходили до кінцевого споживача, а не лягали під сукно десь у науковому інституті чи репозитарії наукових дисертацій?
Ці запитання мають ставити собі всі, кому небайдужі людський капітал і майбутнє нашої країни. Можна скільки завгодно перекривати кордони чи приваблювати молодь дармовим вступом в університети, але це не допоможе, поки не буде головного — розуміння, що наукові розробки і винаходи тут комусь потрібні, а таланти — взяті на олівець і підтримані.
Різні міністри та президенти намагалися це вирішити кожен по-своєму: хтось планував створити фонд підтримки талановитої молоді, хтось — провести рекламну кампанію для молодих науковців із закликом залишатися в Україні, хтось мріє про президентський фонд чи президентський університет. Але це не дуже спрацювало. Чому — найкраще видно на реальних історіях. Ось вам приклад: у далекому 2020 році чернігівський школяр Микола Акулов узяв участь у Всеукраїнському конкурсі наукових робіт Малої академії наук (МАН) України і виграв його. В нього була цікава розробка, яка дуже допомогла б українським учителям. А що далі?
Микола розробив комп′ютерну програму, яка допомагала вчителям працювати з інтерактивними дошками. Пам′ятаєте, коли почалася шкільна реформа НУШ, їх масово закупили і встановили в школах? Недарма ці дошки називаються SMART, тобто «розумні», — в них дуже багато функцій і можливостей. Але ними треба вміти користуватися, тож у школах та вишах їх переважно використовували як екран, а найбільш «просунуті» користувачі на них малювали. Але це далеко не все, на що здатна інтерактивна дошка.
Тож школяр створив комп’ютерну програму Graph, яка дозволила демонструвати на шкільних інтерактивних дошках досліди й візуалізувати процеси з фізики, математики, інформатики, астрономії та географії. Це дуже важливо. Не лише тому, що природнича освіта в нас у кризовому стані. Щоб провести якісні досліди, школам потрібно мати реактиви, спеціально обладнані кабінети, а це є далеко не в усіх, тому така програма могла б стати справжньою паличкою-виручалочкою для шкіл. Особливо під час онлайн-навчання, коли не покажеш на пальцях у Zoom експерименти і лабораторні роботи. Миколина розробка саме й з’явилася в перший рік пандемії, коли вчителі ударними темпами опановували інструменти для викладання онлайн, шукали закордонні розробки, сайти, платформи — все, що є «в них» і що може знадобитися «в нас».
«Чому моя програма називається Graph? Бо в математиці є таке поняття як «граф», — пояснює Микола. — Це, грубо кажучи, набір точок і лінії, якими вони з’єднані. Але він може бути більш абстрактним. Точки можуть бути містами, а лінії, якими вони з’єднані, — дорогами на карті, і це можна використати в навчанні географії. Або, наприклад, граф можна використати для розв′язання «транспортних» задач з математики. Чи демонстрації та обрахунку електричних кіл з фізики. В інформатиці графи можуть виконувати роль логічних блоків, з’єднуючи які можна вчитися створювати програми без написання коду, просто з’єднуючи ці блоки між собою, як елементи конструктора».
Коли Микола розробляв свою програму, йому було шістнадцять років. «Звідки ти все це знаєш?» — здивувалася я. «Школярем я часто брав участь у різних олімпіадах — з фізики, астрономії, з математики, з програмування», — відповів він. «Ого! Всі говорять про те, що школа настільки навантажує, що неможливо вчити все. Багато хто обирає ті предмети, які потрібні для вступу, а на інші просто махає рукою», — не відступала я. «Ні, я не вважаю, що в школі вчитися важко, швидше — стандарти освіти дуже впали», — відповів Микола.
Звісно, Миколина ідея не унікальна, — у світі є й інші демонстраційні програми. Але перевага розробки українського школяра була в тому, що вона дуже проста в користуванні, має українську мову (що рідкість для програмного забезпечення) та не прив’язана до Інтернету (під час війни всі побачили: це — не те, на що варто покладатися). «Більшість програм створені для професіоналів, тобто для людей, які вже провчилися п’ять років в університеті, і їм непотрібні надто легкі функції, а школярам саме й потрібне щось полегше. Graph містить лише матеріал шкільної програми, при цьому тут усе максимально полегшене».
Працював над програмою Микола сам, без команди, але його підтримував науковий керівник: «Покришень Дмитро Анатолійович — чудова людина, 24/7 він мене консультував і допомагав. Він доцент у Чернігівському обласному інституті післядипломної освіти. Мені порадив цього керівника мій учитель фізики, адже Дмитро Анатолійович колись так само, як і я, був учнем мого шкільного вчителя».
За свій винахід хлопець отримав золоту нагороду на конкурсі МАН «Майбутнє України», потім здобув золото в Міжнародному інноваційному шоу INOVA 2021, яке проходило в жовтні 2021 року в хорватському Загребі.
«Я ніколи доти не бував за кордоном, — пригадує Микола. — Мала академія наук дуже допомогла мені й іншим — таким, як я. Нам оплатили участь у міжнародному конкурсі — МАН повністю фінансує тих, хто не може собі цього дозволити. Мала академія наук робить дуже важливу роботу».
А ось тепер найцікавіше. Микола вирішив подарувати свою розробку, за яку отримав нагороди, українським школам та університетам. Не продати, а саме подарувати. Ні, він не писав і не звертався до чиновників («А навіщо писати, щоб мій лист потрапив у спам електронної пошти міністерства, куди й так надходить багато листів?»). Але говорив про це там, де міг: на телебаченні у випуску ТСН, куди його запросили як переможця, у своїй школі та в Чернігівському політеху, де працював його гурток. Однак жодної пропозиції чи зацікавленості своєю програмою не отримав. Окрім рідної школи та Чернігівського політеху, де вона використовується й зараз. Так-так, того самого політеху, звідки родом наш міністр освіти.
«Я робив те, що міг, — каже Микола. — Ходив на гуртки МАН у Чернігові, намагався там втілити свою програму. Дякувати Богу, в моїй школі хороші вчителі і в мене з ними добрі контакти, вони використовували мою програму. Всюди, де міг, я казав, що буду радий співпрацювати. І багато хто з моєї секції МАН, яка називається «Навчальні програми», я певен на 100 відсотків, були б теж раді, якби їхні розробки реалізовувалися. Я був би радий, якби я помилявся, якби я справді побачив статтю, що ось школяр щось зробив і Міністерство освіти з ним скооперувалося та допомогло просувати розробку далі, зацікавити школи, бізнес.… Я був би радий таке побачити, але я не бачив. МАН робить величезну і дуже важливу справу, це круто, це важливо. Але якщо Міністерство освіти організовує для школярів конкурси МАН, то напевно було б непогано, щоб кращі проєкти реалізовувалися, щоб переможцям пропонували співпрацю. Або якось допомагали поширювати інформацію про винаходи, якщо у них справді є потреба».
«Коли ти хотів подарувати свою програму, ти ж знав, що такі розробки, як твоя, досить дорого коштують?» — спитала я Миколу. «Так, — відповів він. — Мені здається, що те, що ми розробляємо для освіти й медицини, має бути безоплатним. Медицина і освіта — це те, на чому не можна заробляти. Можливо, це трошки соціалістичний погляд, я не соціаліст, але …так я думаю».
Зараз Микола завершує навчання у Сполучених Штатах на fоundation, куди він зміг вступити з допомогою програми Ukraine Global Scholars. Микола планує вступати потім до американського університету. Тому що для нього важлива якість освіти і авторитет у світі університетського диплома, а наші університети програють у цьому хорошим іноземним.
Так, наша талановита молодь їде за кордон, більшість там і лишається. Бо не лише якість освіти, а й тамтешні перспективи для майбутньої кар′єри, можливості для досліджень — не порівняти з нашими. Талановиті люди потрібні всім, цінність людського капіталу розуміють у світі. А ми це розуміємо? Я дуже хотіла спитати Миколу, чи повернеться він в Україну. Але не наважилася. Бо знаю, яку відповідь боюся почути. Однак, уже підготувавши статтю, таки не втрималася, написала Миколі. «Ну, але відповідь таки позитивна :), — відповів він мені в месенджері. — Принаймні моя». Я дуже хочу вірити, що так і буде.
Більше статей Оксани Онищенко читайте за посиланням.