У проєкті державного бюджету фінансування освіти урізане, що і зрозуміло для воюючої країни, яка має дбати про оборону. Ми сподіваємося на міжнародних інвесторів і донорів. Кошти потрібні не лише на відбудову зруйнованих університетських корпусів і лабораторій, а й на розвиток вищої освіти. Навіть в умовах війни це має залишатися пріоритетом для держави. Але якщо донори дадуть гроші просто з гуманітарних мотивів, то інвестори мають розуміти, у що саме вони вкладають свої фінанси. Їм потрібно «тримати в руках» реальні показники, які свідчать, що наша освіта варта підтримки та уваги. Один із показників, зрозумілий і важливий для світу, — це працевлаштування випускників наших університетів. Бо якщо фахівці, яких готує університет, не потрібні ринку праці, то навіщо такий університет узагалі?
За останні майже 15 років кількість студентів в Україні зменшилася приблизно вдвічі — з 2,5 до 1,3 млн. При цьому до міжнародного рейтингу THE World University Rankings, за результатами минулого року, увійшло десять наших закладів вищої освіти. Хоча ще 2015 року там не було жодного університету з України. Отже, маємо тут прогрес, і це добре. Разом із цим у всесвітньому рейтингу працевлаштування випускників університетів Global University Employability Ranking 2021 від Times Higher Education місця нашим університетам серед 250 університетів із 43 країн світу не знайшлося . А серед більш як 500 університетів світу іншого відомого рейтингу QS Graduate Employability Rankings 2022, який також враховує працевлаштування студентів, присутні лише два вітчизняні університети. В результаті показник працевлаштування випускників наших ЗВО перебуває на рівні 59%. Про який розвиток економіки країни може йтися за такого показника? Це ознака багаторічної розбалансованості системи вищої освіти та ринку праці країни. І це доведеться якось пояснювати інвесторам.
Порівняймо наш коефіцієнт працевлаштування зі світовими показниками. Ми вже звикли проєктувати результати діяльності нашої системи вищої освіти на Європу, що і зрозуміло з урахуванням геополітичних і культурних чинників. Ну що ж, ось дані Європи: з 2014-го по 2021 рік показник працевлаштування випускників зріс з 79,5 до 84,9%. Під час пандемії він просів, але зараз уже вирівнявся і майже дорівнює допандемійному періоду (85%). При цьому 12 країн Європи вже мають показник працевлаштування випускників, який перевищує 90% (Нідерланди, Мальта, Німеччина, Естонія, Литва, Угорщина, Словенія, Швеція, Фінляндія, Австрія, Ірландія та Латвія). Цікаво, що серед цих країн є всі три країни Балтії, які на початку 2000-х потерпали від безробіття та відпливу талановитої молоді до інших країн світу.
Однак є ще унікальний кейс Китаю: за останні десять років там у десять разів зросла кількість випускників ЗВО і одночасно — відсоток їхнього працевлаштування. 2020-го коефіцієнт працевлаштування становив 91%, а ще 2008 року дорівнював 85%.
При цьому кількість китайських університетів у відомому світовому рейтингу THE World University Rankings лише за останнє десятиріччя зросла з 10 до 97 закладів вищої освіти! Саме так виглядає збалансований розвиток системи вищої освіти та ринку праці країни.
Економіка Китаю є найбільш динамічною у світі. На чому в Піднебесній саме зараз акцентують увагу в частині вищої освіти? Чого побоюються? Було цікаво побачити відповіді на ці запитання у нещодавньому матеріалі Times Higher Education «Chinese universities must respond to rising graduate unemployment». Це — працевлаштування, практичне значення вищої освіти.
Китайські очільники від освіти кажуть, що якщо показник працевлаштування протягом останніх двох років опустився трохи нижче 85%, це вже деякою мірою стагнація системи вищої освіти країни та перепона для економічного розвитку. Нагадаю, йдеться про показник у майже 85%, це приблизно дорівнює поточному показнику в країнах Європи (84,9%) і на 26% більше, ніж у нас, в Україні! Цікаво, у які дзвони били б очільники від освіти Китаю, якби їхній показник працевлаштування випускників знизився б до 59%, як в Україні?
Ось як забили на сполох у Великій Британії: цього тижня регулятор ринку послуг вищої освіти заявив про запровадження нової вимоги до закладів вищої освіти країни. Мова йде про мінімальний показник працевлаштування випускників. Якщо в якомусь університеті він буде меншим 60% протягом 15 місяців після завершення студентами програми навчання, регулятор розпочне розслідування щодо цього університету. У випадку відсутності поважної причини, яка б пояснювала такий низький показник працевлаштування випускників, регулятор заборонить університету займатися наданням послуг вищої освіти, тобто навчанням студентів.
Вища освіта має бути збалансованою з ринком праці. Відродження такого балансу — це передусім державна справа. Для цього у держави є відповідні інструменти, і не лише ліцензування та акредитація університетів. Розпочати можна зі створення системи регулярного моніторингу працевлаштування випускників вишів. Оцей показник у 59% в Україні оприлюднили за три тижні до початку повномасштабного вторгнення Росії. Це результат першого в нашій історії національного електронного моніторингу, що його здійснило Міністерство освіти і науки 2021 року. Ці дані нам навіть немає із чим порівняти, бо динаміки немає.
Впливовий інструмент держави для збалансування освіти та ринку праці — місця держзамовлення під час вступної кампанії. У нас бюджетні місця становлять 35–40% від загальної кількості. Це багато. Маю на увазі не стільки кількість бюджетних місць, скільки їхню структуру у межах різних спеціальностей, потрібних економіці зараз, та інвестування у створення робочих місць саме у цих галузях економіки. Фахівців з яких спеціальностей замовляти університетам — це важлива державна справа, тут немає права на помилку. Потрібен довгостроковий прогноз. Можливо, навіть кредитування навчання абітурієнтів за окремими важливими спеціальностями, а за бюджетним фінансуванням — забезпечувати студентів підвищеною стипендією.
Щодо вишів питання може стосуватися формули бюджетного фінансування. Тим, хто має високий відсоток працевлаштованих випускників, потрібно збільшити фінансування, при цьому якісно коригуючи його формульний коефіцієнт. Наприклад, звертати увагу на регіональне розташування університету та окремо на працевлаштування випускників, які навчалися на місцях державного бюджету.
Певні кроки мають зробити і самі заклади освіти. Вони можуть відкривати дієві центри кар'єри, які допомагатимуть випускникам із працевлаштуванням. Університети повинні осучаснити свої програми, а не вчити студентів за старими пожовклими лекціями з року в рік. Мають репутацією відповідати за те, наскільки якісного фахівця підготували для ринку праці. Це має бути частиною бренду університету, а значить, і України. Тоді, ймовірно, показник працевлаштування випускників буде значно більшим за 59%.
За кордоном працює механізм систематичних та якісних опитувань роботодавців з метою зчитувати запити ринку праці щодо кваліфікаційних навичок випускників. Формується потужна аналітична база щодо випускників університету у межах кожної окремої спеціальності, готуються щорічні публічні звіти університетів про працевлаштування їхніх випускників. Це найкращі практики знаних зарубіжних університетів, які після доопрацювання слід узяти на озброєння нашим університетам.
Велике значення мають активна діяльність Асоціацій випускників, Ради роботодавців і підлаштовані під запити ринку праці університетські освітні програми. За кордоном є дієві Асоціації випускників, а у нас — здебільшого на папері. Асоціації випускників там — це не тільки про збір грошей для ендавментів універів, а й про формування якісних баз практики та працевлаштування. Ради роботодавців факультетів у нас паперові також, вони більше для забезпечення проходження акредитації освітніх програм, аніж для розвитку.
Ми часто питаємо, як утримати талановиту молодь в Україні? Відповідь очевидна: «Якісна освіта та працевлаштування після її здобуття».
Більше статей Олександра Костюка читайте за посиланням.