У першому півріччі 2024 року в Україні народилося 87 655 дітей — на 9% менше, ніж на таку ж дату торік. Водночас за цей період зафіксовано 250 972 смерті (йдеться лише про цивільне населення). За статистикою, нині на одного новонародженого припадає троє померлих. А ще у 2018–2020 роках цей показник був 1:2. Це тоді була біда. А зараз?
Смертність і народжуваність
В Україні на початок 2022 року проживала 7 348 531 дитина віком від народження до 18 років, що становило 17,9% від загальної чисельності постійного населення країни.
Звісно, у воєнний час ситуація різко погіршилася. Від початку повномасштабного вторгнення загинуло понад 600 дітей і понад 1420 дістали поранення. Скільки наших маленьких співвітчизників депортовано до Росії, достеменно невідомо. Є підтверджені дані про 20 тисяч, які озвучує український омбудсмен Дмитро Лубінець. Але припускають, що насправді їх набагато більше. Тільки за неповні півтора року війни агресор вивіз на свою територію понад 700 тисяч дітей. Це інформація з доповіді так званої російської уповноваженої з прав дитини.
Скільки наших маленьких громадян виїхало з рідними за кордон, тікаючи від війни, теж неможливо точно підрахувати. За даними ЮНІСЕФ та Агентства ООН у справах біженців, діти становлять половину від загальної кількості всіх українських біженців. Там стверджують, що вже наприкінці березня 2022 року два мільйони дітей були змушені покинути Україну.
Оскільки разом із дітьми виїхали й матері, а тим із них, хто залишився, було не до збільшення сімей, то за першу половину 2023 року в Україні народилося лише 96 755 дітей (47 129 дівчаток і 49 626 хлопчиків). Це на 28% менше, ніж у відповідний період 2021 року (135 079 малюків).
Але й це ще не все. Нині склалася така ситуація, що регіони-лідери з народжуваності водночас ведуть перед і за смертністю. Приміром, за перші шість місяців цього року в Києві зареєстрували найбільше новонароджених — 9695, у Львівській області — 7923, у Дніпропетровській — 6962.
Водночас найбільше смертей зафіксовано в Дніпропетровській і Харківській областях, відповідно 26 374 та 17 999, і в Києві — 17 449. У інших регіонах, де ведуться бойові дії, смертей нарахували значно менше: на Херсонщині — 2334, на Донеччині — 5753, а також у віддаленій Чернівецькій області — 5422.
Звісно, найнижча народжуваність спостерігається в прифронтових регіонах: на Херсонщині — 221 дитина, на Донеччині — 702, а в Луганській області за цей період не зареєстрували жодного немовляти. Мабуть, обидва чинники пояснюються ще й тим, що значну частину населення звідти було евакуйовано, а чимала територія цих регіонів залишається під окупацією.
Наша країна поступово опинилася серед лідерів за темпами старіння населення, до якого ще й доєднався один із найнижчих рівнів народжуваності.
З початком повномасштабного вторгнення додалися значні втрати як серед військових (вони не оприлюднюються), так і серед цивільного населення (за даними ООН, загинули 10 582 особи та ще 19 875 зазнали поранень). І ця цифра істотно зростає щодня.
Звідки кошти на пенсії?
За даними Пенсійного фонду, станом на 1 січня 2024 року в Україні налічувалося 10,52 мільйона пенсіонерів, та вже до 1 липня їх кількість зменшилася на 2,4% — до 10,26 мільйона осіб. Тобто за перші шість місяців цього року падіння становило 260 тисяч і було найбільшим із 2018 року. Для порівняння: за перші шість місяців 2023 року фіксувалося скорочення на 1,3% (136 тисяч), а за той самий час 2022-го — на 0,6% (65,7 тисячі).
Однак навіть такі катастрофічні числа не вирішують проблеми нестачі коштів на виплату пенсій. У квітні цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9212 про запуск накопичувальної пенсійної системи. Проте майже відразу його повернули суб’єкту законодавчої ініціативи. Тож на шляху матеріального забезпечення людей у старості з альтернативного джерела не вдалося зробити жодного кроку.
І це при тому, що нині пенсії в розмірі понад 10 тис. грн отримують менш як 1,3 мільйона українців, що становить 12,5% від загальної кількості пенсіонерів. Виплати від 5 до 10 тис. грн мають 25,5%, а понад 60% українців кладуть до кишені до 5 тис. грн.
А загалом середній розмір пенсії на липень 2024 року становив 5816,62 грн (із початку року він зріс на 431,37 грн або на 8%). Якщо подивитися по регіонах, то найвища середня пенсія в Києві — 7940 грн, що на 36,5% більше за середню по Україні.
Найнижча середня виплата в мешканців Тернопільської області — 4436 грн (на 24% менше за середню по країні). Загалом лише у восьми регіонах вона вища за середню в Україні.
Забезпечити зростання виплат за нинішніх умов дуже складно. Причин, які стоять цьому на заваді, занадто багато. Звісно, визначальну роль тут відіграє сплата єдиного соціального внеску (ЄСВ). Цьогоріч мінімальний страховий внесок становить 1760 грн, максимальний — 26 400 грн.
Суми не надто великі, але все залежить від того, скільки людей їх сплачує. Адже з початку повномасштабного вторгнення наш ринок праці втратив майже 5,5 мільйона працездатних, що становило приблизно третину наявної на той час робочої сили. Про нормальне пенсійне забезпечення в таких умовах навряд чи може йтися. Але й це ще не все.
За інформацією Конфедерації роботодавців України, до великої війни чисельність працездатного населення становила 17,4 мільйона людей (8,3 мільйона жінок і 9,1 мільйона чоловіків), але лише впродовж 2022 року вона скоротилася до менш як 12 мільйонів.
Якщо в передвоєнний рік на популярних порталах пошуку роботи кількість резюме була приблизно вдвічі більшою за кількість вакансій, то вже в лютому 2022-го ситуація кардинально змінилася. Число вакансій тимчасово скоротилося вдесятеро, й на одне місце претендувало більш як 11 людей. Знайти роботу було вкрай складно.
Та вже цього року, починаючи з весни, сайти кадрових агенцій кілька місяців поспіль фіксують рекордну кількість вакансій — понад 100 тисяч (на одне вільне місце припадає одна кандидатура). Безробіття скорочується, та водночас на ринку праці спостерігаються негативні тенденції: кваліфікації, які пропонують працівники, не відповідають потребам роботодавців.
Однак основна загроза — в тіньовому ринку праці. За останні півтора року з офіційного ринку праці звільнилося приблизно 1,5 мільйона працівників через необхідність стати на військовий облік. За різними оцінками, тіньовий ринок праці в нас охоплює до чотирьох мільйонів осіб і навіть більше, з яких близько трьох мільйонів — чоловіки.
Натомість офіційно працевлаштованих (тих, які сплачують у Пенсійний фонд) в Україні лише 10 мільйонів. Саме вони мають забезпечити мобілізованих до ЗСУ й утримувати 10,5 мільйона пенсіонерів і 2,7 мільйона людей з інвалідністю, яких, на жаль, стає дедалі більше.
Стратегія виживання
Як із усім цим більш-менш успішно впоратися, мабуть, не знає ніхто. Однак пробувати треба й починати вже. Нині в Україні розробили проєкт Стратегії демографічного розвитку до 2040 року, продиктований тим, що внаслідок війни ми стикнулися з глибокою демографічною кризою й суспільство має шукати різні шляхи розв’язання цієї проблеми.
Основна мета Стратегії — забезпечення довгострокового відтворення населення України навіть за несприятливих умов війни, епідемії, бідності, економічної кризи, екологічної чи техногенної катастроф.
Стратегічною ціллю №1 є створення умов для підвищення народжуваності. Заходів, завдяки яким цього можна досягти, кілька десятків: задля цього, приміром, слід створити середовище, дружнє до сімей із дітьми, щоб підвищити їхню економічну самодостатність; створити сприятливі умови для поєднання батьківства з професійною зайнятістю; забезпечити комплексну підтримку сімей із дітьми до досягнення ними повноліття.
Слід також забезпечити психологічну та інформаційно-консультативну підтримку сімей із дітьми; формувати відповідальне ставлення до батьківських обов’язків; проводити інформаційно-просвітницьку роботу з підвищення рівня репродуктивної культури. Формувати державну політику, спрямовану на зміцнення інституту сім’ї, підтримку економічної самодостатності різних типів сімей, зменшення ризиків їхньої бідності; підвищити державні соціальні стандарти та мінімальні гарантії для сімей із дітьми.
Ну й, звісно ж, формувати у батьків навички реагувати на кризові ситуації, розвивати батьківські компетентності; підтримувати життєстійкість сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах; надавати соціальний супровід і послуги сім’ям військовослужбовців із дітьми.
Щодо решти складників подолання демографічної кризи — там свій детальний алгоритм дій. Скажімо, міграційний приріст населення планується за рахунок повернення в Україну вимушених мігрантів унаслідок повномасштабної війни й тих, хто виїхав із країни до її початку, закордонних українців (представників української діаспори) та вибіркового залучення мігрантів із інших країн.