Якщо відчутне покарання за дезертирство – це «кнут» у армії, то легкий перевід до іншого підрозділу та можливість відмовитися від офіцерського звання – це «пряник». Про це розмірковує у статті на сайті ZN.UA командир роти ударних дронів «Орден Сантьяго» Ігор Луценко «Як зменшити нестачу людей на фронті?».
«Я як представник війська, зацікавлений у наборі людей до свого підрозділу, відчуваю докори сумління, ми вдаємося до драконівських заходів примусу до служби, але при цьому не зробили двох речей. Перша — не використали ефективно той людський ресурс, який уже є у війську. Друга — не створили належні умови для добровольців, тобто для тих, хто хоче і може служити та приносити користь», - говорить Ігор Луценко.
Використати наявний ресурс ефективно — це означає розподілити наявних воїнів за військовими підрозділами так, щоб вони приносили максимальну користь. Маємо виходити із припущення, що командири частин на місцях краще знають, хто їм потрібен, а хто ні.
Зараз система інша. Сьогодні все замкнено на керівництво, на начальників, вони нібито краще знають (насправді ні). У рамках військової частини повноваження покладено виключно на її командира, в рамках, приміром, сухопутних військ — на керівника цих військ. А якщо треба перевести маленького солдата, приміром, із Нацгвардії в ЗСУ, то тут без особисто Головкома не обійдешся.
У результаті середній час переводу особи в рамках ЗСУ становить близько пів року. Про яку ефективність армії можна говорити, коли швидкість адаптації її шляхом перерозподілу кадрів дорівнює пів року?
Треба терміново спростити і пришвидшити процедуру переміщення за обопільною згодою командирів. Інакше в самій армії матимемо ще одну армію — величезну армію невмотивованих людей, які знаходяться не на своїх місцях.
Далі, у ЗСУ біда з офіцерськими званнями. Двадцять років тому людина навчалася на інженера, була зобов’язана пройти військову кафедру та отримати первинне офіцерське звання. Ніколи після цього людина не думала про військову службу, давно забула геть усе, чого вчили, але тепер цю людину неможливо мобілізувати та призначити на іншу посаду, ніж офіцерська. Толку від такого офіцера жодного, командувати він не може, військових знань у нього немає, направити на якусь перепідготовку нереально. При цьому він міг би бути чудовим сержантом із матеріального забезпечення, техніком роти і сапером, але через наявність офіцерського звання призначити його на ці посади неможливо. Людина і рада відмовитися від звання офіцера, а не може. Таких — тисячі.
«Я не бачу іншого вирішення питання, окрім як запровадити механізм добровільної відмови від офіцерського звання. Бо інакше охочим реально приносити користь фронту доводиться брехати. Я знаю чимало випадків, коли приховували наявність офіцерського звання (по деяких навіть проводять уже службові розслідування). Тож треба не знущатися над людьми, а дати можливість добровільно відмовитися від звання. Далі йдемо і думаємо, як задіяти максимально повно ресурс добровольців», - відзначає автор.
Раніше ми писали про те, що Верховна Рада ухвалила закон №10449 щодо посилення мобілізації. Демобілізацію військових закон не передбачає.