Днями український кіносоціум розбурхав черговий "скандальчик". Пов'язаний нібито із забороною демонструвати в широкому прокаті прем'єрний альманах короткометражок "Українські злі". Висувалися "політичні" версії. Згодом продюсер і дистриб'ютор Денис Іванов вказав на проблему з авторськими правами.
Отже, що трапилося? І чому українців знову довели до люті?
Вихідні дані цієї ситуації такі. Перше. Альманах "Українські злі" - це вісім короткометражних ігрових фільмів, які за форматом та ідеєю є продовженням доволі гучного в 2012-му році альманаху короткометражок "Україно, гудбай!".
Друге. Три із цих восьми фільмів є частиною "Україно, гудбай!" - циклу, який виграв Перший конкурс кінопроектів Державного агентства України з питань кіно і був ним профінансований (на 50%, іншу половину шукали продюсери - компанія "Артхауз трафік" і Володимир Тихий та Ігор Савиченко), а інші п'ять - створено за власні гроші продюсерів.
Третє. Всього до проекту "Україно, гудбай!" входять 26 фільмів, але тільки 16 є співвласністю приватних продюсерів і Держкіно.
Четверте. "Українські злі" не є окремим проектом… Власне, з цього четвертого і почалася "халепа" навколо альманаху.
В день старту альманаху, який у столичному кінотеатрі "Жовтень" виходив у кількості аж (!) однієї копії (цифровий носій), на електронну адресу Держкіно надійшов лист від дистриб'юторської компанії "Артхауз трафік" про прем'єру "Українських злих". Того ж дня на сайті Держкіно з'явився постер альманаху. За словами голови Держкіно пані Катерини Копилової, нічого не знаючи про подібний проект, вона спробувала це з'ясувати. І з'ясувала: за ліцензійним договором від 11.10.2012 р. між компанією "Артхауз трафік" та Держкіно значиться лише проект "Україно, гудбай!", а ні про "Українських злих", ні про дві окремі короткометражки з нього - "Гамбург" Володимира Тихого і "Останній день" Анастасії Касілової - жодного слова і, відповідно, прокатного посвідчення. Про це пані Копилова і сказала в телефонній розмові з Денисом Івановим (директором "Артхауз трафік").
Розуміючи свою правову помилку, наступного дня, 29-го березня, дистриб'ютор зняв альманах з прокату, обіцяючи згодом викласти його в Інтернеті.
І цим би халепа вичерпалася. Якби не галас, що зчинився у пресі. Смоли в багаття підлила режисерка одного з фільмів проекту "Україно, гудбай!" Аксинія Куріна, котра, коментуючи ситуацію, як на причину зняття "Українських злих" з прокату вказала на епізод з короткометражки "Красива жінка" Альони Алімової, де до героїні, самотньої молодої бібліотекарки, заговорює з рекламного плаката Віктор Янукович.
Метафоричність цього сюжету доволі багата й неоднозначна. Тут може бути натяк на психопатологію українських виборців жіночої статі? Чи на занадто велику увагу президента зокрема і влади загалом до звичайних громадян (всім упам'ятку загрозлива передвиборна обіцянка президента "почути кожного")? Але так само це може бути потрактовано і як кокетство президента як чоловіка. Принаймні режисер Альона Алімова саме так описує реакцію своїх знайомих...
Так чи так, але версія "силового" зняття з прокату альманаху (шляхом "тиску" влади на Держкіно і Держкіно на дистриб'ютора) привернула до проекту більше уваги, ніж можна було сподіватися. Нагадаємо, що альманах виходив у максимально звужений прокат.
Причому ця увага стала палицею на два кінці. З одного боку, добре, що більше людей зацікавилося власне альманахом - він заслуговує на увагу і не заслуговує такого скупого, "однокопійного", прокату. А з іншого - дивно, що в Держкіно полетіли помідори, перетворюючи його на цапа відбувайла.
Більше того. Цей не вперше вже висмоктаний з пальця "скандал" знову примушує концентрувати погляди загалу на вершечку "айсберга", ховаючи таким чином його більшу, головну частину…
Тілом "айсберга" є глибинні проблеми суспільства. Саме про них волає альманах "Українські злі", кожен фільм якого - про побутові, психологічні чи духовні жахи - навіяний катастрофічною статистикою кількарічної давності. За нею половина населення країни бажає поїхати за кордон і більше не повернутися. Чому люди кажуть Україні "гудбай"? Саме це й показує альманах.
На рівні ідеї, ще два роки тому, коли проект розглядався на пітчингу другого Одеського кінофестивалю, йому закидали песимістичну категоричність знаку оклику наприкінці "прощання". Але чи не є категорично песимістичною ситуація з тотальним бажанням українців не жити вдома?
Попри очевидний протест творців, заявлений уже в назві, і очевидний контраст із "покращенням уже сьогодні", Держкіно проект усе-таки прийняло і профінансувало. Це був прогресивний крок. І помідори полетіли вже з двох сторін: нічого доброго про альманах не казали ні високопосадовці, обурені відсутністю "покращення" в концепції, ні опозиціонери, від яких, певно, й надходили листи на ім'я колишнього міністра культури - мовляв, "обов'язково подивіться, як на українські державні гроші знімається антиукраїнське кіно".
Втім, альманах правдами і неправдами був завершений. Причому якщо Держкіно "замовило" 16 короткометражок, творці пішли ще далі, і виключно за власні гроші зняли ще 10 фільмів. І це вже було не так ризиком, як ідеалістичним геройством, про що, опосередковано описуючи зняття альманаху з прокату, сказав Денис Іванов: "…Попередній проект показав, що глядачі не ломляться дивитись фільми у кінотеатрі…". Цим, фактично, він проявив і другу проблему, ще одну ознаку "айсберга": люди не ходять дивитися серйозне, не розважальне кіно в кінотеатри, і не хочуть ревізії свого життя, отримуючи картинку соціального жахіття з власного існування й телевізора. А це своєю чергою демонструє нездатність глядача до рефлексій - справедливої оцінки власного буття і відповідного реагування, аби його змінити.
Депресія і відчай, що панують у суспільстві, - знакові обриси прихованого айсберга. Можливо, занадто похмурі й нематеріальні, аби про них говорити серйозно? А народу "серйозно" і не дуже треба. Тож множаться дріб'язкові скандальчики. Склеєні з вигадок, вони легко абсорбуються організмом, знесиленим панівними ознаками "айсберга".
На Держкіно (яке так несподівано оновилося три роки тому) такі скандальчики паразитують. Як каже Денис Іванов, там скандали можуть бути щотижня. Чи то з приводу проекту "Україно, гудбай!", за який весь час отримувало на горіхи, чи то з приводу непідписання новим міністром культури попереднього конкурсу Держкіно (з кумедної причини відсутності всіх документів усього міністерства), чи то з приводу демаршу Спілки кінематографістів, яка вимагала створення нової Експертної ради при Держкіно та повернення радянської системи виробництва фільмів виключно державними кіностудіями. Чи, ще раніше, з приводу скандального виходу з тої ж таки Експертної комісії двох її членів та грубого перекручування ними фактів у пресі.
А були ще "скандали" з "можливими" заборонами фільмів "Матч" і "Серпень. Восьмого", а на самому початку - зі слушною, але не остаточною відмовою видати прокатне посвідчення фільму "Ми з майбутнього-2".
Але насправді могло обійтися без скандалів, якби була повна поінформованість. Якби історію (внутрішню) про непорозуміння між дистриб'ютором і Держкіно (яке легко владналося) не роздмухали до масштабу гуцульської ватри. Якби ЗМІ зверталися по коментарі до головних дійових осіб.
Якби… Наразі, аби врятувати добре ім'я всіх залучених у скандальчик осіб, ситуацію можна повернути (повертають) таким чином, щоб це сприймалося як екстремальний, але доволі успішний рекламний хід компанії "Артхауз трафік"… Яка креативно, як і годиться, придумала піар-хід для розкрутки свого аж ніяк не комерційного альманаху "Українські злі". Бо головним у всьому цьому рейваху є питання: хто б при здоровому глузді забороняв фільм, що виходить лише в одному кінотеатрі в одному залі з кількістю місць у 25 крісел?!