СОТ: обережний оптимізм — умова успішних переговорів

Дискусії «за» і «проти» членства в СОТ залишилися в минулому. Вже ніхто не висловлює сумнівів стосовно того, що членство в цій організації сприятиме реалізації економічного потенціалу країни. В активі України вже є більшість двосторонніх протоколів, включаючи протокол із ЄС. І новий уряд, схоже, ставиться до вступу в СОТ не як до приводу для власного піару за кордоном, а як до реальної мети; Президент, прем’єр і міністри оголосили про намір сконцентруватися на приєднанні до цієї організації вже найближчим часом.

Тепер дискусії переходять із рівня політиків на рівень професіоналів. Ключовими стають умови приєднання та наслідки такого кроку. Свою точку зору щодо цього має і відомий український промисловець, народний депутат України Таріел ВАСАДЗЕ.

— Таріеле Шакровичу, давайте почнемо з визначень. Говорячи простою мовою, що означає членство країни в СОТ?

— У своїй основі ідея СОТ базується ось на чому: що менше перешкод для руху товарів і послуг через національні кордони, то вищий рівень конкуренції і швидше розвиваються національні економіки.

Головна мета СОТ — створення рівних і справедливих правил в умовах глобальної конкуренції. При цьому кожна країна має свої унікальні обставини: географічне положення, близькість до торгових шляхів й інфраструктури, кліматичні умови, структура та рівень розвитку економіки. В одному разі вони роблять економіку країни більш конкурентною, в іншому — менш. Однак претендентам на членство не завжди вдається врахувати весь комплекс цих особливостей при вступі до СОТ.

— То що ж на даному етапі є дискусійним у зв’язку з СОТ?

— Лише умови приєднання. Між двома поняттями — рівні умови конкуренції та справедливі умови конкуренції — існує певне протиріччя, оскільки рівні — це далеко не завжди справедливі. І завдання країни в ході переговорів полягає саме в тому, щоб домогтися умов, які максимально посилюють переваги, за рахунок яких вона здатна на рівних вписатися в міжнародну конкуренцію, і нівелюють максимально її слабкості.

Домогтися рівних і справедливих умов для обох сторін дуже складно, а іноді й неможливо. Тому приєднання до СОТ відбувається у формі переговорів, а не перевірки на відповідність тим або іншим стандартам. І виграє завжди той, хто зуміє довести й відстояти справедливість вигідних — передусім для себе — умов приєднання.

— А в чому ви вбачаєте особливості вступу до СОТ для України?

— Однією з передумов до появи Світової організації торгівлі (тоді ще Генеральної угоди про торгівлю і тарифи) був загальний рівень розвитку економік країн-учасниць. Ці країни мали приблизно однаковий рівень кваліфікації робочої сили, доступу до капіталу, технологічної оснащеності, загальні стандарти в промисловості і сфері послуг.

Нині ситуація зовсім інша. Країни, які в останні роки стали членами СОТ, а також ті, що перебувають нині на шляху до приєднання, розвивалися в різних умовах, і «стартові майданчики» у них далеко не однакові. Давайте подивимося на таку державу, як Польща, котра в багатьох випадках є для нас зразком. Експерти Світового банку стверджують, що економіка цієї країни лише через 30 років досягне рівня решти економік ЄС.

Ми ж набагато відстаємо від розвинених країн за рівнем економічного розвитку. Якщо розглядати конкуренцію в розрізі торгових мит (ведучи переговори, саме на них зосереджувалися попередні уряди), то Україна опиняється в дуже невигідних і несправедливих умовах конкуренції з економіками, які перебувають у стані конкурентної боротьби по 30—50 років.

Більше того, у СОТ не так просто відстояти свої конкурентні переваги. Приміром, тарифи на ввезення сільськогосподарської продукції в розвинених країнах у середньому у вісім-десять разів перевищують тарифи на ввезення промислових товарів, що є природним способом захисту ринків від дешевшої продукції. Тарифи на сільгосппродукцію вважаються в СОТ занадто високими, однак переговори про подальшу лібералізацію її ринків, які ведуть усередині організації вже не один і не два роки, до сьогодні так і не мали успіху. Саме тут стикаються інтереси розвинених країн і країн, що розвиваються, інакше кажучи — тих, хто вступив у СОТ раніше на вигідніших умовах і має більше впливу в організації, і тих, хто вступив пізніше і зацікавлений в експорті сільгосппродукції.

Зверніть увагу: переговори про вступ до СОТ ведуть уряди, а конкуруватимуть компанії. Якщо брати наш випадок, то українські підприємства зіткнуться з компаніями, котрі вже не один десяток років представлені на світовому ринку, а отже, мають доступ до дешевших фінансових ресурсів, а також більш підготовлений персонал, досвід вирішення торгових конфліктів. Тобто наші підприємства повинні бути готові до конкуренції з транснаціональними компаніями, а держава — до захисту їхніх інтересів на глобальному ринку.

— Який саме захист ви маєте на увазі: субсидії, пільги?

— Передусім ідеться про юридичний захист, про лобіювання інтересів українських підприємств на зовнішніх ринках, про нефіскальні преференції. Інструментів багато, і економічно розвинені країни ними активно користуються.

Що можна сказати, наприклад, про експортні можливості України після вступу до СОТ? На поверхні лежить металургія: підприємства цієї галузі готові відкривати внутрішній ринок в обмін на вільний доступ на зовнішні ринки. Але, по-перше, вільного доступу може не бути, про що свідчить приклад торгової політики США в цій галузі. Згадаймо березень 2002 року, коли адміністрація Буша оголосила про впровадження трирічної програми для національної економіки. У результаті США запровадили тарифи на різні види імпортних товарів зі сталі в розмірі від 8 до 30%! Попри те, що запровадження тарифів суперечило правилам СОТ, існуючим домовленостям США і викликало різко негативну реакцію ЄС, саме їхня дія дала можливість американській промисловості (за період у 20 місяців, поки тривала суперечка) значно оздоровити своє фінансове становище і реорганізувати систему управління.

Таким чином, після вступу до СОТ одним із основних завдань держави буде відстоювання інтересів національних підприємств — жорстке, безкомпромісне і професійне.

По-друге, сьогодні уряду необхідно мати чітке уявлення про те, на експорт яких ще товарів може претендувати наша країна і які власні виробництва повинні розвиватися передусім. Приміром, давно узгоджене представниками України 10-відсоткове імпортне мито на автомобілі, що має бути запроваджене після приєднання України до СОТ, створює вкрай нерівні умови для вітчизняних і європейських виробників.

ЄС уже має що поставляти в Україну, а в Україні процес створення сучасної автомобільної промисловості, котра могла б бути вмонтована у світову систему поділу праці, фактично лише розпочався. Може виявитися, що європейські автогіганти просто не матимуть мотивації для створення виробництва в Україні. Їм буде економічно доцільніше розглядати Україну лише як ринок збуту власної продукції. І тоді ми втратимо і саме виробництво, і сотні тисяч робочих місць.

Тим часом, зараз автомобільна галузь України активно розвивається, і у нас є всі шанси стати однією з країн, де масово випускатимуть сучасні автомобілі провідних світових виробників. Але для цього необхідно хоча б удвічі збільшити узгоджений 10-відсотковий поріг із тим, щоб зрівняти умови роботи виробників у Європі й в Україні.

І це лише один приклад. Уряду необхідно мати ясне розуміння того, які ринки і виробництва важливі для забезпечення глобальної конкурентоспроможності країни, аналізувати стан цих ринків і виробництв, визначати умови, які роблять українських виробників конкурентоспроможними на зовнішніх ринках. І обов’язково враховувати ці умови при приєднанні до СОТ.

— Попередні уряди, схоже, нечасто цікавилися цими питаннями, а новий уряд лише прийшов, тож готових відповідей, здається, не має. Чим це загрожує?

— Уявіть собі, що український ринок одномоментно відкриється для доступу іноземних товарів, іноді — якісніших європейських і американських, іноді — дешевших китайських. Для економіки країни це матиме ефект цунамі. Тому країни, які починають лібералізувати свою тарифну політику, потребують перехідного періоду. Цей перехідний період повинен бути прорахований.

Уряд мусить визначити, скільки часу має пройти з того моменту, як Україна дасть згоду на відкритість ринку, до фактичного настання цієї відкритості. Сьогодні питання про перехідний період — це головний предмет переговорів про вступ до СОТ.

— Як уряд може прорахувати перехідний період? Це можливо в принципі?

— Так — якщо залучити до роботи представників промисловості й експертів. Хоча договір про вступ підписують політики, до СОТ вступають, у кінцевому рахунку, підприємства і робітники, котрі на цих підприємствах працюють. Якщо умови вступу буде складено правильно, то попит, інвестиції, ринок робочої сили й, у результаті, економіка зростатимуть. Якщо ні — збільшаться безробіття і відтік капіталу. Успіх переговорів і кінцевий ефект приєднання залежать від того, як держава співпрацюватиме з профспілками і представниками великих промислових комплексів. Дискусія з приводу мит — лише частина питання, і не найголовніша.

— Але ж Україна вже перебуває в завершальній стадії переговорів...

— Це не зовсім так. Ми ще не завершили етап підписання двосторонніх протоколів. Не підписано протокол зі США — одним із найбільш значущих для України торгових контрагентів. А після підписання всіх двосторонніх протоколів настає ще одна фаза — підготовки підсумкового документа, в якому безпосередньо містяться умови приєднання країни до СОТ. Цей документ потрібно узгодити між українською стороною і штаб-квартирою СОТ. І тільки після цього настає завершальний етап — ратифікація парламентом Договору про вступ.

Хотілося б, щоб на всіх цих етапах уряд орієнтувався на те, як позначаться умови вступу країни в СОТ на економіці і зайнятості. Умови приєднання повинні бути прозорими, ефект їхнього впровадження — прогнозованим. Лише в цьому разі переговори для України пройдуть успішно.

— А якими будуть ваші побажання чи рекомендації щодо вступу України до СОТ?

— Передусім необхідно провести інвентаризацію зобов’язань, підписаних попередніми урядами.

Не секрет, що колишня влада використовувала тему СОТ для корекції свого негативного іміджу на Заході, брала на себе міжнародні зобов’язання, не особливо турбуючись про те, коли й хто їх виконуватиме. Президент і уряд постійно видавали укази про прискорення процесу вступу, але реальні дії нерідко свідчили про зворотне. У результаті пересічні виконавці вели переговори без якоїсь стратегії та контролю з боку перших осіб держави, не кажучи вже про парламент, представників підприємств і профспілки. Національні економічні інтереси при цьому взагалі не враховували, а виконавці вчасно рапортували про кількість підписаних двосторонніх договорів, зміст яких мало кого цікавив. Після детального вивчення підписаних протоколів члени нового Кабінету міністрів можуть виявити, що виконання зобов’язань, які бездумно брала на себе стара влада, може поставити під загрозу не лише окремі галузі чи підприємства, а й економічну безпеку країни загалом.

Візьмемо приклад із сільським господарством, ключовою галуззю для України. Основне завдання СОТ як арбітра переговорів — це подальше взаємне відкриття ринків. Цю ідею, у принципі, підтримують усі країни, у тому числі й ті, що розвиваються, для яких європейський і американський ринки — величезне поле для експорту власної продукції. Але якщо подивитися на обсяги субсидування, яке протягом багатьох років спрямовували в сільське господарство США і країн ЄС, то вони величезні, і тому американські та європейські товари і товари країн, що розвиваються, неоднаково конкурентоспроможні. Країни, що розвиваються, у зв’язку з цим кажуть: скасуйте субсидії, і ми відкриємо для вас свій ринок, інакше ви знищите наше виробництво, тобто національну економіку.

Це безпосередньо стосується України. Адже за останні десять років сільське господарство у нас найменше реформувалося. Тисячі гектарів порослих бур’янами полів, іржава або розкрадена техніка, масовий відтік робочої сили в міста — це лише окремі «кадри» з життя нашого аграрного сектора, якому для відродження та повноцінного розвитку потрібен і певний час, і багатомільйонні вливання. І це має бути враховано при проведенні переговорів.

Надію нам дає те, що СОТ теж переживає процес розвитку. Для аграрного сектора позитивна тенденція полягає в тому, що всередині організації вже сформувалася досить впливова група з майже 20 держав, де лідерами є Бразилія, Індія, Китай і ПАР, яка відстоює інтереси країн, що розвиваються, виступаючи за скасування експортних субсидій, більш відкритий доступ на ринки, а також за урізання надмірної підтримки фермерів.

У будь-якій конкуренції (а СОТ, поза сумнівом, — це вищий рівень конкуренції для України) є переможці і переможені. Але завдання цієї найвпливовішої торгової організації — не дозволити слабшому програти повністю. Тому країни домовляються про єдині правила гри і дотримуються їх.

Переговори про вступ України до СОТ можуть бути незабаром завершені. Ми стоїмо на порозі нових економічних умов, і від нас самих залежить — це будуть умови розвитку чи ж консервації нашої економіки.