«СІЛУР»: УРОКИ ВИЖИВАННЯ

Найважливіше сьогодні завдання української промисловості взагалі й металургійної галузі зокрема — створення внутрішнього ринку. 25% всіх обсягів промислового виробництва та 47% валютних надходжень країни — це показники саме металургів.

Не випадково на Другому з’їзді металургів України, де був присутній і Президент України Леонід Кучма, велика увага приділялася саме питанню формування внутрішнього ринку України.

Найбільшими споживачами на внутрішньому ринку металу є підприємства металовиробів. Нині десять заводів переробляють 260 тисяч тонн катанки, отримуваної з Макіївського та Криворізького металургійних заводів. Є потенційні можливості найближчим часом збільшити виробництво до 500—600 тис. тонн на рік, створивши при цьому до 10 тисяч робочих місць.

Є в підприємств металовиробів України спільна проблема — сировина. На жаль, сьогодні кон’юнктура ринку катанки така, що її вигідніше реалізовувати за кордоном. Та й нестабільна робота Макіївського металургійного комбінату вносить свої корективи. Криворізький металургійний готовий поставляти катанку в необхідних обсягах, але на умовах цілковитої передоплати. А для метвиробників, котрі мають дефіцит оборотних коштів і виробничий цикл від 30 до 40 днів, це проблематично.

Як почуваються метвиробники України, можна розглянути на прикладі відкритого акціонерного товариства «Сілур» (у недавньому минулому — Харцизький сталедротово-канатний завод).

Підприємство випускає 60% обсягу українських металовиробів у грошовому вираженні, причому найширшого асортименту. Канати діаметром від 0,55 мм до 72 мм, дроти діаметром від 0,175 мм до 6 мм, металокорди, сітки, труби, фібри, цвяхи. Усе це випускає завод, де трудяться 6,5 тисячі робітників.

Завод, як і всі підприємства металовиробів, «тягне» великий вантаж невирішених проблем: відсутність оборотних коштів, брак сировини — катанки, її якість, яка залишає бажати кращого, неповернений ПДВ, що досяг 7 млн. гривень. Через ці й інші проблеми три роки тому завод опинився на грані зупинки. Було законсервовано три з восьми основних цехів. Закриття загрожувало найбільшому цеху з виробництва металокорду (лише в одному цьому цеху працювали 1,5 тисячі робітників). Надії на допомогу акціонерів практично не було.

У Росії, найбільшому виробнику металовиробів у Європі, давно вирішили — аби підняти промисловість металовиробів на задовільний рівень, необхідні багатомільйонні вливання. Що акціонери і зробили стосовно Череповецького й Орловського сталепрокатних заводів, групи магнітогорських підприємств. Це, у свою чергу, значно підвищило конкурентоздатність російських метвиробів.

Беручи до уваги, що на той момент серед власних акціонерів платоспроможних інвесторів «Сілур» не мав, керівництво заводу три року тому ухвалило рішення орієнтуватися на власні сили й потенціал.

Тривала робота на зовнішньому ринку — а «Сілур» експортує продукцію більш як до 40 країн — допомогла усвідомити: без європейської якості випущеної продукції, без економічних технологій, без надійного устаткування та значних потужностей для забезпечення обумовлених із партнерами термінів роботи майбутнього в заводу немає. Тому акцент зробили на всебічній модернізації устаткування. І якщо раніше в процесі виробництва використовували дороге німецьке устаткування, то нині все необхідне завод виготовляє самостійно.

Результат — своє вп’ятеро-вшестеро дешевше від імпортних аналогів. У короткі терміни автоматизовано й посилено кадрами проектний відділ, розвивалася власна будівельна компанія, в якій нині працюють 350 кваліфікованих фахівців, зміцнено ремонтні цехи, саме на їхній базі й розгорнуто виробництво власного устаткування.

Завдяки зусиллям колективу за три роки нагромаджено величезний досвід, за обмежених фінансових можливостях проведено унікальну модернізацію, яку фахівці з питань західного ринку устаткування оцінили в 35—40 млн. дол.

Унікальність такої реконструкції й модернізації виробництва, здійсненої колективом, який очолював Володимир Зубанов, нині обраний народним депутатом України, разом із висококваліфікованими заступниками, дозволила заводу вийти в лідери промисловості металовиробів України, країн СНД і Східної Європи за якістю й асортиментом. Звідси ж і впевнений погляд у майбутнє.

Завод відзначили на різноманітних всеукраїнських і міжнародних конкурсах: за використання енергозберігаючих технологій він посів друге місце в Україні й перше в Донецькій області, одержав перший приз 2000 року «Золотий Скіф», «Золоту Фортуну» 2001 року за досягнуті показники, крім того, «Сілур» — незмінний лауреат різноманітних конкурсів якості й модернізації.

Приклад «Сілура» доводить: навіть за обмежених фінансових ресурсів можна чимало домогтися.

Проте, на глибоке переконання народного депутата Володимира Зубанова, одним метвиробникам ці проблеми без допомоги акціонерів-інвесторів, «великих» металургів і держави, навіть маючи приклади такого ефективного господарювання, як у «Сілурі», не розв’язати. Володимир Зубанов звернувся до прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха з проханням розглянути ці питання на засіданні Кабінету міністрів. Дано відповідні доручення.