СЕЗАМЕ, ЗАКРИЙСЯ!

Архітектори і будівничі спеціальних і вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку сподівалися, що інвестиційні ніші з часом поглибляться до розмірів казкових печер, звідки українці черпатимуть бездонні багатства. Насправді СЕЗи, ВЕЗи і ТПРи стали грабіжниками передусім аграрного сектора. Апетит м’ясопереробних підприємств-пільговиків — алігаторський. Торік безмитні зони проковтнули 86 тис. тонн м’яса — 96% імпортованого в Україну. Майже 90% із завезених обсягів становить курятина. І не цілісні тушки, а переважно шийки, крильця, хребти, субпродукти. Демпінг дешевої чужинської сировини підтинає крила не лише українському птахівництву, переробним потужностям поза периметром «чорних дір», а й дошкуляє виробникам свинини та яловичини.

Курячий переполох

У пташниках і досі не вщухає лемент. Кури, жваво сокочучи, обговорюють не ґендерні тенденції, а очевидну дискримінацію з боку американських родичок. «Чому, потрапляючи на українську територію «вільними коридорами», навіть у неживому вигляді, заокеанські феміністки утискують нас? — обурюються білі, зозулясті бройлерихи. — Невже їхнє м’ясо смачніше? Ганьба ласим до іноземних красунь!» Набундючені ковтки, настовбурчене пір’я... Навіть без перекладу зрозуміло: вони ладні простити півнячу зраду — тільки не людську.

Жодна галузь не може похвалитися такими темпами, як птахарство: порівняно з 2000 роком виробництво бройлерного м’яса в Україні зросло вп’ятеро. Цьогоріч цей показник сягне 200 тис. тонн, а через три роки подвоїться. Це, звісно, не 900 тис. тонн, які виробляли наприкінці 80-х років, і все ж таки... Ліпше курка у руці, аніж бусол у небі. Якщо гуси відвернули біду від Риму, то бройлери врятують Україну, збагативши раціон її жителів порівняно дешевим білком. Ця галузь може стати локомотивом усього тваринництва, оскільки забезпечує максимальний оборот коштів. Півтора місяця — і з жовтопухого пуцьвірінка виростає готовий до спожитку майже 2,5-кілограмовий бройлер. А свиням для набору ваги потрібно стільки ж, скільки великій рогатій худобі — півтора року. Та й щодо кормових затрат бройлер ефективніший. Через привабливість птахівництво нині переживає інвестиційний бум.

Вбиваються у колодочки птахофабрики, стаючи інтегрованими, технологічно вивершеними структурами — із власними репродукторами батьківського стада, цехами інкубації, комбікормовими кухнями, сучасними переробними цехами, збутовою мережею. Таких «маяків» — близько 20. Якщо раніше ми завозили інкубаційні яйця бройлерів з-за кордону за ціною 1,22—1,35 грн. кожне, то нині, за наявності власних продуцентів, цю позицію здешевлюємо вдвічі, від чого відповідно знижується і ціна кінцевого продукту — м’яса. Власне, аби забезпечити виробництво згадуваних 200 тис. тонн дієтичного харчу, треба мати до мільйона голів батьківської птиці, на що й орієнтуються птахофабрики. Більше того, їхнє керівництво подумує про закупівлю прабатьківського стада, оскільки м’ясне птахівництво спирається на чотирилінійне схрещування. Тобто, замало лише «тата» з «матір’ю», треба залучати ще й «діда» з «бабою»... Прабатьківське курчатко добового терміну за кордоном коштує в середньому 300 гривень, але купивши 15—20 тис. штук, Україна в подальшому самостійно комплектуватиме батьківські стада.

Власне, це — продовження реформ, розпочатих аграрним відомством кілька років тому. І вітчизняні птахокомплекси, без копійки бюджетних коштів, зголошуються самотужки розбудовувати галузь. Тільки б не заважали...

Підніжкою стало пільгове ввезення м’яса у СЕЗи, ВЕЗи і ТПРи, недобросовісна конкуренція з боку м’ясопереробних підприємств, розташованих у зонах м’якого інвестиційного клімату. Будемо відвертими й об’єктивними: американці полюбляють «білу» курятину — пісну грудку. Закладаючи ціну за кілограм філе у 2,50 долара, вони тим самим окуповують всю тушку з потрухами. І замість того, щоби витрачатися на утилізацію в себе неходових стегенець, крилець, шийок, каркасів, нутрощів, згодовують їх бідним країнам. Вважайте, задарма. Більше того, ще й дотують вивезення. За суто символічну плату — 20 центів за кілограм — у Штатах купують заморожену курятину і, не обтяжену жодними податками, транспортують українським СЕЗам уже по 40 центів. На прилавки ці «щедроти» потрапляють під різним соусом: присолені, приперчені стегенця — як делікатесні, перемелена всіляка всячина — у вигляді курячого фаршу чи наповнювача варених ковбас.

Якби ж то цю продукцію споживали жителі самих «режимно-податкових» зон… Вона проникає на інші ринки і нижчою ціною пригнічує місцевих виробників добротного вітчизняного харчу. Спробуйте продати навіть за собівартістю охолоджене м’ясо нашого нагуляного бройлера, якщо «демпінгатор» пропонує заморожену-розморожену тушку, яка бозна скільки зберігалася у гренландських льодових штольнях, але дешевше?! Компанії-імпортери користуються тим, що український ринок, на відміну від європейського, не структурований. За кордоном склалися ціни на різні види м’яса, існує споживча сегментація цього продукту. Ми ж, на відміну від європейців, заради дармової курятини готові зрадити такій улюбленій, але за ціною недосяжній, свинині чи яловичині.

Так, купівельна спроможність населення — стримуючий фактор, тому на завезене у пільговому режимі імпортне м’ясо відразу переключаються наші їдці, ставлячи навколішки вітчизняних виробників не тільки птиці, а й свинини, яловичини. Особливо дошкулив минулий рік, коли тонна імпортованої на інвестиційні території курятини коштувала 400 доларів проти тисячі у 2001-му. Ситуація ускладнилася ще й тому, що на ввезену хай навіть і за пільговою схемою тонну м’яса припадає тонна «контрабанди» — не облікованої сировини, яка «ховається» за сертифікати «стегенця делікатесні» та інші частини тушки.

Півнячі «бої»

В Америці на імпровізованому рингові випало спостерігати змагання агресивних півнів. Тренери екіпірували своїх «гладіаторів» латами, а на ноги чіпляли металеві шпори-кігті. Не бій, а суцільна «кров’янка»!

Наші птахівники і переробники не вдаються до відкритого пресингу «кривдників» із СЕЗамів, ВЕЗів і ТПРів. У середині 2002 року два міністерства — аграрної політики та економіки — напрацювали законопроект, внесли на розгляд Верховної Ради, але у вересні депутати відхилили його. Чергові розробки передбачали заборону безмитного ввезення м’яса та м’ясопродуктів на «райські» території розвитку, і відміну пільг по сплаті податку на додану вартість при імпорті продуктів харчування, зокрема м’яса. Обидва закони ВР прийняла 24 грудня 2002 року, їх підписав Президент. Здавалось би, кури вчасно вдарили на сполох, півні прокукурікали довгоочікувану перемогу і м’ясним лазівкам настане край.

Але суб’єкти підприємницької діяльності у СЕЗах, ВЕЗах і на ТПРах нізащо не погоджуються із цими законами. Вони ініціюють масові судові позови до митниць, працівники яких, згідно з буквою закону, вимагають сплати зборів на загальних підставах, а не пільгових, як того воліють м’ясні імпортери. І, найдивніше, останні виграють справи у судах нижчої інстанції, котрі по-своєму трактують правові норми не лише свіжих законів, а й задавненого «Про інвестиційну діяльність», прийнятого 1991 року. Поки з виниклою юридично-правовою колізією розбиратиметься Конституційний суд, вітчизняні виробники м’яса бройлерів і переробники вирішили розпочати переговорний процес із колегами з «привілейованих» територій і спільно розв’язати назрілу проблему.

— Щорічний імпорт курятини коливається у межах 70 тис. тонн, тому саме такий обсяг слугував відправною точкою у наших перемовинах, — Юрій Мельник, заступник держсекретаря Міністерства аграрної політики, охоче посвячує у «кухню» конфлікту. — Перший варіант: м’ясопереробні підприємства, розташовані у вільних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, повністю заміщають імпортну сировину вітчизняною. Задля такого порівняно великого, гарантованого споживача українські виробники бройлерного м’яса ладні навіть поступитися ціною. І гарантують закрити квоту у 70 тис. тонн високоякісним охолодженим м’ясом згідно із графіком поставок.

Другий варіант, як альтернативний: гаразд, ви з якихось відомих тільки вам причин не хочете переробляти українську курятину. Тоді домовляємося про прийнятну ставку ввізного мита, розмір якої при сплаті зрівнявся б із внутрішньою оптовою відпускною ціною на м’ясо птиці, — близько семи гривень за кілограм. І третій розв’язок: домовляємося про розумний обсяг квот, аби від них планувати стратегію власного розвитку птахівництва. Тобто, ви ініціюєте внесення законопроекту про встановлення квоти на імпорт м’яса у пільговому режимі, виходячи з об’єктивно необхідного обсягу, а саме — 70 тис. тонн.

Опоненти закомизилися: ні, з фактично наявних потужностей, а це — 216—246 тис. тонн м’яса. Ми пристали і до цього варіанту: тоді встановіть розмір квот по кожному підприємству окремо в межах 70 тис. тонн, а решту поповнюватимете сировиною вітчизняних бройлерних фабрик із поступовим зменшенням завезення чужої сировини у 2004—2005 роках. Ще одна неухильна вимога: все імпортоване м’ясо мусить пройти процес глибокої переробки, трансформувавшись у копченості, ковбаси, напівфабрикати у вигляді пельменів тощо. Власне те, що й передбачено інвестиційними планами. Тим більше, під ці завдання постачалося відповідне технологічне устаткування. На превеликий жаль, наші опоненти усі варіанти відхилили.

Не розумію: чому майже 600 сертифікованих м’ясопереробних підприємств, що працюють у традиційному податковому режимі, повинні підкорятися примхам десяти преференційних компаній з Донецької, Волинської і Житомирської областей? Ці «термінатори» українського птахарства торік використали у своїй продукції лише 2,5% тутешніх бройлерів. Бразильці пригощали мене власною курятиною, яка становить половину з 65 кілограмів середньорічного споживання м’яса на душу населення, примовляючи: держава пішла назустріч нашим виробникам птиці. Землю надала задарма, електроенергію, істотно обмежила експорт сої, спрямувавши її на виробництво комбікорму... Якби бразильцеві сказати, що пересічний українець офіційно споживає 3,5 кілограма птиці на рік, той поперхнувся б. І з електроенергією у нас — повний ажур! Потрібно для життєдіяльності пташників 13 мегават — хоч сам запрягайся: тягни лінію електропередач, монтуй підстанцію… Угепай 13 млн. гривень, а потім обов’язково передай об’єкт на баланс обленерго, яке навідріз відмовляється компенсувати затрати навіть при тому, що одержало заможного споживача, котрий власноруч створив ще й систему дистрибуції. От і всі «преференції»! Про яке рівноправ’я може йтися?! Не на бразильській землі — на нашій, українській...

За нього бореться і Юрій Косюк, голова правління ЗАТ «Миронівський хлібопродукт», яке займає 40% на вітчизняному ринку м’яса птиці:

— Як на мене, то у законі «Про інвестиційну діяльність» мусило бути застереження: у вільні економічні зони, на території пріоритетного розвитку можна ввозити сировину, крім тієї, що виробляється в Україні... Тоді не мали б такої колізії, як нині. Зрозумійте, це — проблема не однієї чи кількох птахофабрик, м’ясопереробного клану. Вона зачіпає і селянські подвір’я, де вирощують свиней, бичків і рослинницьку галузь — постачальника кормів, виростаючи до проблеми національної продовольчої безпеки.

Плещемо у долоні: ми — клас-с-сні хлопці! Метнули за кордон 9 млн. тонн збіжжя, втиснулися у лідируючу п’ятірку зерноекспортерів. А хтось лічив втрачену додану вартість? За тонну пшениці трейдери платили 70 доларів. Отже, Україна стала багатшою на 630 млн. Пропустивши цей обсяг фуражу через тваринництво, можна виробити 3 млн. тонн м’яса. Навіть за ціни 90 центів за кілограм — 2 млрд. 700 млн. доларів проти 630 млн. трейдерських... Україна втратила понад два млрд. доларів доданої вартості! А можна було задіяти мінімум 90 комбікормових заводів, 200 м’ясокомбінатів... Робочі місця...

Я відверто сказав віце-прем’єру Кириленку: «Іване Григоровичу! На селі проживають 18 млн. чоловік, з яких 12 млн. — виборці. Хочете ви того чи ні, а увагу на таке потужне електоральне поле слід звертати, його треба захищати. А ні — матимете проблему набагато гострішу, ніж шахтарську: під Кабмін прийдуть селяни. І першим, хто зорганізує автобуси для їх доставки до столиці, буду я, бо з аграріями ми пов’язані одним ланцюгом. Проблемним».

Півнячі «бої» тривають. Законодавчим гарматним ядром може стати законопроект «Про м’ясо і м’ясопродукти», що містить три основоположні моменти. Перший: запровадження мінімальних відсотків ввезення як натурального м’яса, так і м’ясопродуктів. Другий: заборона використовувати перемелені курячі кістки, скелети, нутрощі і складові рослинного походження у продуктах дитячого та дієтичного харчування, обмежити їх присутність у традиційних видах продукції. І вже на цьому підґрунті розробити стандарти — державні, галузеві. Комплексна атестація і державний реєстр м’ясопереробних підприємств дасть змогу встановити повний контроль — технічний, ветеринарний, технологічний, гігієнічний — за процесом переробки сировини. І, нарешті, третя, абсолютно нова норма — встановлення рівня мінімальних закупівельних цін на тваринницьку продукцію, зокрема різновиди м’яса, і торговельної надбавки, що унеможливить необґрунтоване зростання цін на м’ясопродукти.

На думку фахівців, прийняття цього закону істотно перекрає правила гри на галузевому ринку. На підході ще один документ, згідно з яким в Україні можуть запровадити квоти на імпорт суто курятини. Звісно, у сесійній залі перетинаються не лише політичні стежки-доріжки, а й комерційні інтереси. Тому за активізації певної частини депутатів розраховувати на аншлаг під час проходження обох законів не доводиться.

Сто грамів ковбаси... для хоробрості

У мого знайомого — луджена не лише горлянка, а й шлунок: п’є все, що горить, і хоч би що. А недавно, тверезий, спокусився на кружальце «Лікарської» й опинився у лікарні. У мене на варені ковбаси — алергія: так організм бореться із «лінійкою» продуктів, ціни на які не перевищують 13 гривень. Ні, тінь недовіри не падає на сумлінних ковбасників, котрі з української свинини, яловичини, сала виготовляють апетитні і якісні сосиски, сардельки, «Дитячу», «Лікарську», «Останкінську», «Любительську». Але під цими знаними марками на прилавки, а звідти — у наші шлунки потрапляють ковбаси, зварені, скажемо так, з нетрадиційних компонентів. Ніде у світі «курячий набір» не використовують у цих сортах ковбас, не кажучи вже про продукти дитячого і дієтичного харчування. М’ясопереробники СЕЗів, ВЕЗів і ТПРів у гонитві за прибутками не тільки надають перевагу імпортній бройлерній сировині, а й домагаються присутності її у тому співвідношенні, яке вигідне їм, заручившись власноруч розробленими ТУ (технічними умовами).

Я й дотепер не вірю, що за радянських часів у варені ковбаси начебто для ваги додавали туалетний папір (по-науковому — целюлозу). Зате достеменно знаю: тодішні інгредієнти на тлі сучасних виглядали б вітамінами-поліпшувачами. Лихо з ними, нечищеними пупками, печінкою з жовчю, стертими на порошок курячими кістками та обгризеними скелетами. Технолог одного з донецьких м’ясокомбінатів, що дислокується у ВЕЗі, довго пручався, перш ніж розказати, чим шпигують ковбаси. За кожним словом прикладав пальця до губ і ледь чутно плямкав: це — комерційна таємниця! Лише після того, коли я запевнив, що комерційну таємницю берегтиму, як державну, розслабився.

Клейстером для різномастого курячого фаршу часто слугує імпортний сухий соєвий ізолят, який поглинає майже 500% води до своєї ваги. Тепер і ви знаєте, чому з вареної ковбаси інколи можна націдити «наркомівських» сто грамів, але не придатних для пиття. Зате зиск, і чималий, мають «м’ясні» бізнесмени. Більше того, соєвий ізолят не містить ні білка, ні амінокислот, а тому придатний хіба що на фуражні цілі. Відтак ковбаси, в яких присутні баласт-наповнювачі: знежирене соєве борошно, гелії і текстурати — я б класифікував як умовно-їстивні. А якщо врахувати, що соя — не природна, а трансгенна, то виходить справжня «їжа Франкенштейна». І це при тому, що в раціоні пересічного українця «варьонка» посідає четверту позицію серед продуктів, що користуються постійним попитом, після хліба, молока, овочів та фруктів.

— У вашій ковбасі є хоч щось українське?

— Сіль, перець... Етикетка, тара.

Навіть сало у ковбаси вкладають завізне, залежале. За деякими даними, нині його на складах зберігається понад 50 тонн. Чому ж нехтують автентичним продуктом, який з’явився на зорі трипільської культури? Калорійний харч, що наснажував перших політиків і правителів княжої доби від Олега до Ярослава Мудрого, завдяки якому Бульба став Тарасом, продукт, який не боїться води, солі, морозу, цибулі і самогону.

Лінгвіст від Бога Юрко Алаторцев довго вчив мене правильно вимовляти слово «сало». Ніби просто... Розслабте руки, примружте очі, попередньо змочіть язиком губи. У вимові повинен вчуватися інтим. Довжина першого складу трішки більша, ніж другого. Перший голосний «а» тягнеться від 1,5 до 2,5 секунди, «о» — 1—2,3 секунди. Якщо у вас поганий настрій, то навіть і не намагайтеся передати таїнство звучання слова «сало»…

І тепер мені доводять, що наше сало непридатне для ковбас, мовляв, не тримається купи, — плавиться! Звісно, за температури понад 90 градусів за Цельсієм воно починає переходити в агрегатний стан «смалець», за 80—85 — набуває вигляду шкварки. Але ж за дотримання технології внутрішня температура готової вареної ковбаси «Любительська» становить 72 градуси!

Як битий споживач, раджу уважніше вчитуватися в етикетки, а нашим контролюючим органам за якістю вимагати від виробників достовірної інформації на них. Якщо це ковбаса із сої, то так і пишіть: ковбаса «Соєва». Бійтеся усіляких «Лікарська спеціальна» чи «Лікарська особлива», які істотно різняться від радянських, по два рублі двадцять копійок кілограм, що й сьогодні багатьом слугують своєрідним еталоном. Не вірте промоушну м’ясокомбінатів із СЕЗів, ВЕЗів і ТПРів — нагодувати населення дешевими ковбасами. Різниця між їх цінами і виробників-непільговиків становить 0,60—1,10 грн. А от щодо якості…

Українське м’ясо з російським прикусом

Так збіглося, що до внутрішніх м’ясних проблем долучилися і зовнішні, передусім російські. Північний сусід підніс новорічний сюрприз у вигляді квот на імпорт м’яса птиці, яловичини і свинини, уперше за десять років. Дехто з політиків розцінив це як адекватну реакцію на обмеження експорту до країн ЄС російської пшениці середньої якості. Але віце-прем’єр, міністр сільського господарства РФ Олексій Гордєєв не розглядає впровадження м’ясного решета як контрзахід — виключно заради захисту вітчизняного виробника, котрий страждає від напливу дешевого імпорту. Мета — благородна, тим більше, квоти — справді один із найдієвіших інструментів підтримки національного агропромислового комплексу.

Передусім уряд Касьянова вирішив покласти край «курячій війні» із США, яка не вщухла навіть після заморожування поставок через підозру сальмонельозу в американських бройлерів. Поки російські й американські ветеринари з’ясовували, скільки і які пункти повинні містити сертифікати, чим можна годувати курей, ринок заполонили бразильські пернаті. Тамтешні технології на крок випереджають штатівські і назавжди — російські. Протягом останніх трьох років ввезення курятини звідусіль до Росії зросло майже вшестеро. Частка імпортної птиці на ринку збільшилася із 23 до 58%, а вітчизняної, навпаки, зменшилася — із 77 до 42%. Водночас російський птахопром продемонстрував зростання на 15%. З огляду на прогрес, уряд вирішив навіть відмінити імпортне мито у розмірі 5% на соєвий шрот — основний білковий продукт у пташиному раціоні, що дасть змогу зменшити собівартість російського м’яса птиці. Теперішні протекціоністські заходи, на думку експертів, надійно захистять російських птахівників.

Постанова № 48 від 23 січня 2003 року «Про заходи щодо захисту російського птахівництва» передбачає запровадження імпортних квот на курятину. Обсяги розписані за роками і навіть кварталами: нинішній — 744 тис. тонн, 2004 рік — 1 млн. 50 тис., 2005-й — стільки ж і 2006-й — 306 тис. Окреслено і коло країн-постачальників. Цьогорічна квота поділена між США — 553,5 тис. тонн, ЄС — 139,9 тис., Бразилією — 33,3 тис., Китаєм — 3,1 тис., іншими державами — 14,2 тис. тонн. Мито на цьогорічний тоннаж становить 25%, але не менше 0,22 євро за кілограм. Позаквотові поставки заборонено. У такий спосіб російський ринок вивільниться від 380 тис. тонн зарубіжної птиці. Відсутність України у фіксованому спискові спершу нікого не збентежила, оскільки з Росією існує режим вільної торгівлі. Згодом з’ясувалося: Україна повинна ще протовпитися у категорію «інші держави» з виділеною їм квотою на 14,2 тис. тонн.

Наші виробники м’яса птиці для експорту своєї продукції мають укласти з котримсь із майже 900 агентів-імпортерів, визначених російськими Міністерством економічного розвитку і торгівлі, митною службою, відповідну угоду. Згідно з нею імпортер одержує ліцензію. Правила гри, на які ми мусимо пристати, прості й прозорі. Щодо курятини, то навіть за квотних обмежень Україна не понесе значних збитків, оскільки торік ввезла до РФ близько 3,8 тис. тонн від спільного українсько-російсько-білоруського «Курганського бройлера» у Харківській області.

На більші обсяги навряд чи хто зазіхне, бо конкурувати за ціною з американською, бразильською птицею, де діють істотні системи державної підтримки як виробництва, так і експорту, дуже складно. Щоб урівноважитись у ціні, Україна має дотувати кожен кілограм курятини 45 євроцентами або ж домовлятися з російською стороною про поблажливі мита. Але й у цій квотній «роздачі» можуть статися курйози на кшталт: дозволити ввезти ВАТ «Амурське пароплавство» 3 кг (три!) м’яса птиці, а «Кубань Інтернешнл дистриб’ютен» — 6 кг (шість!) європейської курятини. «Смішні» квоти, що містяться у списках, чиновники Мінекономрозвитку пояснюють так: скільки компанії декларували у минулі роки, стільки й одержали.

Доведеться нашим «м’ясникам» звикати і до схожих, хоч і ліберальніших — строком на рік — квотних рефлексів на яловичину. Саме вона є гарантовано прохідним національним продуктом на російські обшири. Росіяни начебто запевнили, що квоти не поширюються на поставки з країн СНД. Але тоді через українську лазівку до Росії потраплятиме, крім нашої, і європейська яловичина?!

Ми хочемо залишити за собою ті обсяги, які реалізували торік, експортувавши близько 140 тис. тонн плюс м’ясні консерви. Звісно, за цьогорічної квоти на ввезення яловичини у розмірі 315 тис. тонн українська ніша істотна. Але, повторюю, її, задля повної гарантії, ще треба заповнити-відстояти у боротьбі з іншими претендентами. І одних лише економічних мотивацій, на думку аналітиків, замало; проблема перебуває ще й у політичній площині українсько-російського партнерства.

Додам, що на цей різновид м’яса з 1 квітня вводять саме тарифні квоти. А це означає, що у межах згадуваних 315 тис. тонн діє нинішній помірний митний тариф (15%, але не менше 0,15 євро за кілограм), а за поставку «надпланової» яловичини — фактично заборонний: 60%, але не менше 0,6 євро за кілограм. За «надплановими» розцінками, звісно, навряд чи хто наважиться імпортувати м’ясо до Росії...

Ось у таке хитроплетиво проблем втрапили наші кури, свині та бички. Задля конкурентоспроможності тваринницької галузі Міністерство аграрної політики планує з 2004 року змінити систему державної підтримки, зробити її ефективнішою і прозорішою. До цього спонукають і темпи скорочення поголів’я: у 40% господарств не залишилося жодного хвоста! Порівняно з минулим роком сімейство великої рогатої худоби зменшилося на півмільйона. Якщо скочуватимемося й далі, то за півроку Україна може стати м’ясоімпортнозалежною країною.

Далекосяжна десятирічна Національна програма розвитку м’ясного скотарства також виглядає благим наміром, оскільки у перші п’ять років її реалізація потребує 58,5 млн. гривень, а в 2006—2010 роки — 183,2 млн. Загалом же аграрний сектор цьогоріч одержить коштів на 15% менше, ніж торік. На цьому тлі те, що відбувається у ВЕЗах і ТПРах, — це бенкет під час чуми.

Не відаю, як у наших керманичів із пам’яттю на першоджерела. Не марксизму-ленінізму, а літературні. Гафійка із «Фата моргана» побивалася: «Дурні, зроду-звіку дурні. Вам дають жменьку пшона, а забирають всі ваші яйця або ріжуть вас на юшку. А ти, півню, по-дурному тріпаєш крилами, храбруєш... Бо коли б ти був розумніший, ти побачив би, що й люди такі, як кури».

Невже? Хіба нам не стачить здорового глузду промовити магічне: м’ясний СЕЗаме, закрийся!