ПЛАТА ЗА РИЗИК СТРАХУВАННЯ ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ — ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Поділитися
Страхування — універсальний інструмент, створений людиною для економічного захисту майнових інтересів...

Страхування — універсальний інструмент, створений людиною для економічного захисту майнових інтересів. У розвинених країнах без нього не укладається жодна комерційна угода, не працює жодне підприємство. Страховий поліс є у кожній сім’ї. Дедалі очевиднішою стає потреба в страховому захисті й в Україні.

Сьогодні ризик можна по праву назвати функціональною частиною виробничого процесу, найважливішим аспектом науково-технічного розвитку і навіть символом постіндустріальної епохи.

Простір професійного ризику має покриватися спектром вироблених світовою практикою механізмів захисту: законодавчою і контрольною функціями держави, організаційно-технічною роботою підприємств, профілактичною і компенсаційно-реабілітаційною діяльністю страхування.

У США та більшості країн Європи становлення моделей страхування тривало не один десяток років.

Перший закон США про страхування від виробничого травматизму було ухвалено 1908 року (Закон про страхування федеральних працівників). Відповідно до нього грошові допомоги давалися тим категоріям федеральних працівників, які виконували роботу з підвищеним рівнем ризику. У Німеччині така система ще старша — вона введена в дію канцлером Отто фон Бісмарком 1886 року.

В Україні у сфері виробничого страхування діють два закони: «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, що стало причиною втрати працездатності» і «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Принцип дії обох законів однаковий: при аварії або нещасному випадку основне навантаження з відшкодування збитку та соціального захисту постраждалих покладається на фонди страхування, які створюються шляхом солідаризації коштів. Такий підхід абсолютно новий для України. Тому велике значення мають шляхи становлення новостворених інститутів страхування.

Усуваємо наслідок, не викоренивши причину

При розробці сучасної моделі соціального страхування від нещасних випадків Держнаглядохоронпраці України звернувся до зарубіжного (насамперед — німецького) досвіду. Йдеться про адаптацію світової практики до вітчизняних умов, що створило ряд принципових особливостей. Так, схема обов’язкового страхування в Німеччині побудована за жорстким галузевим принципом: кілька десятків страхових компаній (так званих професійних товариств) працюють кожна винятково у своїй галузі.

В українській же системі передбачений один страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Впровадження такої моделі зумовлене насамперед тим, що система компенсацій потерпілим від нещасних випадків, що діяла до 1999 року, не могла ефективно працювати. Причина ось у чому. Відповідно до Закону «Про охорону праці», збиток, заподіяний здоров’ю робітника при виконанні трудових обов’язків, відшкодовувався йому безпосередньо роботодавцем. У період різкого спаду виробництва одні підприємства з труднощами трималися на плаву, інші жили за рахунок дотацій, а багато і зовсім припинили існування. У результаті десятки тисяч людей, які мали законне право на відшкодування збитку від виробничих травм, не могли отримати компенсації. Заборгованість по виплатах потерпілим за 1999 рік становила 217,5 млн. грн., за 2000-й — 614,5 млн. грн., і зберігалася тенденція до її збільшення. Необхідність пошуку принципово нових способів і джерела компенсації стала очевидною.

Сьогодні українському інституту соцстрахування від нещасних випадків на виробництві вже понад два роки. За відносно невеликий період часу зроблено головне: виплати на виробництві стали регулярними, інтереси людей захищаються. Проте деяких збоїв у функціонуванні даної системи поки що не вдалося уникнути.

Закон про страхування передбачає створення схеми дворівневої диференціації страхових тарифів залежно від стану охорони праці, показників виробничого травматизму і профзахворювань на підприємстві. Перший рівень — диференціація на рівні галузі, другий — на рівні підприємства (за рахунок уведення системи знижок і надбавок). Диференційований тариф — конструктивний і дієвий економічний механізм управління безпекою праці на підприємстві: зниження показників травматизму зменшує відрахування у фонд і навпаки.

Цей механізм значно відрізняє Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві від інших нині діючих загальнообов’язкових видів страхування. Він робить систему в цілому не лише накопичувачем і розподільником коштів, а й стимулятором економічної зацікавленості роботодавця в створенні безпечних умов праці.

Зрозуміло, запровадження системи знижок і надбавок вимагає зміни нормативно-правової бази, балансування бюджету фонду і значно збільшує навантаження на його виконавчі органи управління. Перелічені чинники призвели до введення до 1 січня 2005 року мораторію на застосування дворівневої диференціації. Таке рішення — груба помилка, результат незнання основних завдань страхування від нещасних випадків на виробництві.

Водночас радує той факт, що в Держпрограмі економічного та соціального розвитку на 2004 рік одним із головних напрямів діяльності уряду визначено розробку системи диференційованих тарифів.

Ще одна важлива проблема в роботі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві залишається досі невирішеною. Згідно з чинним законодавством, одним з основних завдань фонду є профілактика нещасних випадків. Цей напрям своєї діяльності виконавча дирекція ігнорує. Законодавчо визначений перелік профілактичних заходів, які мають здійснюватися фондом. Але він не лише не виконує їх власними силами, а й не фінансує заходи, що мусять здійснюватися органами виконавчої влади в межах програм і договорів. Так, протягом останніх двох років Національна програма з охорони праці була профінансована лише на 17,3%, програма розвитку засобів індивідуального захисту — на 21% від коштів, передбачених у бюджеті фонду (котрий становить, до речі, 1 млрд. (!) гривень на рік). Торік під загрозою зриву опинилося виконання заходів для створення безпечних і здорових умов праці, запланованих у Генеральній угоді між урядом, профспілками та роботодавцями.

Виходить, виплати компенсації постраждалим усувають лише наслідки, не викорінюючи причину. За статистичними даними, одна травма обходиться державі в середньому в 2 тис. грн., а травма зі смертельним кінцем — близько 30 тис. грн. При регулярному зниженні загального травматизму на 15% і смертельного — на 7% щорічна економія коштів фонду становитиме близько 20 млн. грн.(!). Очевидно, що дешевше не допустити нещасного випадку чи аварії, аніж щороку збільшувати виплати для їхньої компенсації.

Колегією Комітету з нагляду за охороною праці направлено відкритий лист працівникам Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. У листі підкреслюється, що їм належить важлива роль у підвищенні рівня промислової безпеки в нашій країні. Від результатів їхньої роботи залежить, наскільки ефективною, зручною і вигідною для підприємств буде вітчизняна система страхування.

Страхування як спосіб підвищення рівня промислової безпеки

2001 року Держнаглядохоронпраці ініціював ухвалення Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки», максимально адаптованого до міжнародних норм в галузі техногенної та промислової безпеки. Мета прийняття документа — захист життя і здоров’я громадян, довкілля та матеріальних цінностей від шкідливого впливу великих промислових аварій шляхом їхнього запобігання, локалізації розвитку та ліквідації наслідків. Даний закон регулює роботу підприємств, де не виключені великі аварії з викидом шкідливих речовин.

У даний час розвиток виробництва одночасно з поліпшенням економічних показників роботи підприємств і соціальних чинників збільшує масштаби наслідків промислових аварій. Тисячі загиблих і травмованих (як на території підприємств, так і в прилеглих районах), десятки кілометрів заражених територій, вимушене переселення жителів — трагічні результати інтенсивного розвитку промисловості в другій половині минулого століття.

В Україні лише за 2000—2001 роки загинуло близько 2 700 чоловік, сталися 824 масштабні катастрофи, збитки від яких відшкодовувалися за рахунок держави.

У розвинених країнах страхування стало одним із найефективніших елементів управління промисловою безпекою, звісно, не будучи панацеєю від усіх бід. Держава бере на себе функції законодавчого і нормативного регулювання, виконує реєстрацію об’єктів підвищеної небезпеки, здійснює контроль і нагляд за їхньою експлуатацією.

Обстежити підприємства і визначати величину ризику для страхових компаній мають лише експертні організації, оскільки ризик хоч і виражається в гривнях, але визначається винятково інженерними прийомами. Той самий об’єкт, із тими ж технічними характеристиками в різних умовах може мати різний ризик експлуатації. Наприклад, ризик при роботі хімічного комбінату в густонаселеному районі або ж за межею міста.

На керівників підприємств лягає обов’язок ідентифікувати небезпечні об’єкти, підготувати й атестувати обслуговуючий персонал. Крім того, їм необхідно і навіть економічно вигідно підвищувати рівень промислової безпеки. Саме в цьому виявляється ефективність страхування — ринкового механізму, котрий не залежить від адміністративного ресурсу. Що вищий рівень безпеки, то нижча плата за ризик. Останній же є добутком імовірності аварії на розмір збитку від неї.

У Росії, приміром, такий механізм страхування існує вже більше п’яти років. Структура управління промисловою безпекою відповідно до федерального закону Росії «Про промислову безпеку небезпечних виробничих об’єктів» представлена на публікованій схемі.

Однак на даному етапі росіяни дійшли висновку, що ця система потребує удосконалення. Так, величину ризику необхідно визначати в процесі ідентифікації небезпеки об’єкта і його реєстрації в держреєстрі, а не керуватися висновками страхових компаній.

На початковому етапі цієї діяльності головне для нас — врахувати як позитивний, так і негативний досвід, у тому числі і російських колег.

Сьогодні вже немає сенсу доводити, що в Україні виникла жорстка необхідність у припиненні фінансування витрат на ліквідацію аварій із Резервного фонду, поповнюваного за рахунок платників податків.

Відповідно до закону, кожен керівник підприємства, на території якого знаходяться об’єкти підвищеної небезпеки (де використовуються, виготовляються, переробляються чи транспортуються небезпечні речовини), зобов’язана провести їхній обов’язковий облік (ідентифікацію). Далі — скласти декларацію безпеки небезпечних об’єктів, у якій викладається стратегія запобігання значним аваріям. І, нарешті, керівник зобов’язаний застрахувати відповідальність за можливу шкоду, заподіяну аварією третім особам. При викиді шкідливих речовин, який виходить за межі промислового майданчика, компенсація провадиться не лише працівникам підприємства, а й постраждалим на сусідніх територіях.

Таким чином, страхування відповідальності одночасно захищає здоров’я людей, інтереси власника і держави. Воно є, по-перше, гарантом прав осіб, які постраждали при промисловій аварії, на відшкодування збитку, заподіяного їхньому життю, здоров’ю та майну. По-друге, засобом захисту економічних інтересів власників небезпечних промислових об’єктів при пред’явленні їм претензій потерпілими при аварії. По-третє, засобом запобігання банкрутству підприємств. І — найголовніше! — страхування відповідальності сприяє запобіганню аварій і підвищенню безпеки (за рахунок аудиторських перевірок, модернізації виробництва, підвищення кваліфікації персоналу) небезпечних підприємств.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі