НЕ ТАКИЙ ТОЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ЯК ЙОГО МАЛЮЮТЬ

Знімаю капелюха перед авторами, котрі створили нинішній образ глави НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка як висококласного менеджера найбільшої в країні нафтогазової компанії. Але так уже влаштована людина, що навіть якщо її весь час годувати тільки медом, все одно бідолаху нудитиме. Тож коли повсюди чуєш і читаєш про революційні й максимально прогресивні зміни структури НАКу і, зокрема, про досягнення його менеджменту, повсюдні успіхи у сплаті бюджетних платежів і акуратну поточну плату за імпортований газ, услід за Станіславським мимоволі вигукуєш: «Не вірю!»

І не просто тому, що не вірю, а тому, що є для цього підстави. Навіть при тому, що вся (до дрібниць) інформація, котра виходить із НАКу, настільки монополізована, що вже й не відрізнити не зовсім правду від відвертої дезінформації, — ні з чим порівняти. Значною мірою, напевно, це теж варто зарахувати до досягнень нового першого менеджера «Нафтогазу України».

НАК, як колись «Укргазпром», узагалі-то завжди був своєрідним монополістом, так би мовити природною монополією, певною державою в державі. Але колись це нафтогазове королівство все ж контролювалося тією-таки державою і її відповідними органами. Сьогодні, схоже, ситуацію в НАКу контролює лише «великий менеджер» (правда, співзвучно класикам — «великий комбінатор»?). Він же й вирішує, кого залишити серед керівників дочірніх підприємств і структурних підрозділів НАКу, а кого попросити «зайти завтра», у кого яке устаткування і за яку ціну купувати. (Чого лише вартий серіал із відставкою-призначенням глави «Укртранснафти» Олександра Тодійчука!) І взагалі, що робити з тією чи іншою дочірньою компанією. Їх, до речі, попри все, контролюючі державні органи таки більш-менш регулярно перевіряють. І керівники цих компаній із тією ж самою регулярністю несуть належну відповідальність, якщо, звісно, є за що. А ось так званий апарат НАКу так ніхто жодного разу (!) як годиться й не перевірив.

Про завершальний етап міжнародного аудиту «Нафтогазу України» розповідають до завидків постійно. Ось тільки досі ніхто чітко й публічно не сказав, чи завершено цей аудит і до чого, власне, прийшли «ревізори». Тим часом тільки й чути, який НАК нині молодець, і який справний платник і навіть кредитор для вітчизняних газоспоживачів. Понад те. Не сьогодні-завтра «прикупить» «Нафтогаз України» і дуже вигідні закордонні контракти. І в Туркменістані, і в Лівії, і в Алжирі, і навіть, не виключено, у Латинській Америці. Зарубіжні контракти — річ хороша і загалом прибуткова. Менеджмент НАКу обіцяє і роботу своїм працівникам, і вигідні замовлення для українських машинобудівних заводів.

Ось тільки є у всій цій солодкій історії кілька суттєвих «але», з урахуванням яких усі великі досягнення менеджменту НАКу видаються не те що не досягненнями, а, цілком імовірно, елементарними тактичними і стратегічними помилками й проколами, якщо не авантюрами. За які дуже дорого може і, швидше за все, заплатить держава Україна.

Візьмімо, приміром, іноземні контракти. Наприклад, із Лівією. У цій арабській країні явно сподіваються, що в розробку їхніх родовищ вуглеводнів прийдуть іноземні інвестиції. Алжирці також не планують, судячи з усього, за власний кошт фінансувати роботу українських спеціалістів. Як, утім, і іракці. Інакше кажучи, усі вони розраховують на іноземні інвестиції. Україні й НАКу зокрема взяти їх нізвідки — ні кредитний рейтинг, ні наявна, як кажуть у самому ж НАКу, його кредитна історія цього зробити поки що не дозволяють.

За складною заставною схемою західні банки згодні надати кредити. Але мало того, що їх доведеться повертати, та ще й з відсотками, — НАКу неодмінно поставлять умову: якщо використовується, скажімо, кредит американського банку, то й техніку НАК повинен на ці кошти закуповувати в американських виробників. Та ще й робочу силу набирати в країні перебування, а не «імпортувати» з України. Такі ж самі умови поставлять і європейські банки. Та й це ще далеко не все. Перш ніж будь-який банк, що поважає себе і своїх акціонерів та вкладників, надасть НАКу кредит, він неодмінно поцікавиться його фінансовим станом — на предмет кредитоспроможності потенційного позичальника. Тобто поцікавиться і результатами аудиторської перевірки і, зокрема, наявністю заборгованості, а також тим, як потенційний позичальник обслуговує колись узяті кредити. Тим більше що ніхто з розсудливих людей не захоче інвестувати проекти в зонах особливого ризику.

З урахуванням вищесказаного, чи не видаються всі «багатообіцяючі» закордонні проекти «Нафтогазу України» елементарною спробою «відмивання грошей»? Адже малоймовірно, щоб оголошені НАКом проекти були прибутковими настільки, аби своєчасно повернути кредити та ще й заробити? Чи все це — просто спроба відвернути увагу від гіперкризи самого «Нафтогазу України»?

Напевно, НАКу такі запитання вже ставили... Або скоро поставлять. І що пан Бойко зможе відповісти? Навряд чи ми зможемо про це дізнатися докладно. Але можна спробувати самим знайти відповідь — у бухгалтерській звітності того ж таки НАКу.

Наприклад, у декларації про податок на прибуток підприємства за перше півріччя 2003 року, поданій «Нафтогазом України» на початку серпня в Спеціальну держподаткову інспекцію в м.Києві. До речі, перед підписами керівника підприємства Ю.Бойка і головбуха там чітко зазначено: «Інформація, наведена в деклараціях, додатках, поясненнях... є достовірною». І вже тільки після цього йде дата заповнення декларації й відповідні підписи та печатка. Отож, серед багатьох пізнавальних показників роботи НАКу в першому півріччі 2003-го зазначається, що об’єкт оподаткування негативний і становить суму «- 1 384 832,7 тис. грн.»!!?

Не менш насторожує картина й у фінансовому звіті (форма № 2) «Нафтогазу України» за січень—червень 2003 року. У графі «прибуток» від звичайної діяльності, як ви вже здогадуєтеся, значаться виключно прочерки. А ось графа «збитки» рясніє цифрами: 314 920,6 млн. грн. — за звітний період, що все ж таки трохи менше від суми збитків за попередній — 728 161,0 млн. грн. Втім, попередній звітний період був не так уже й давно. І все при тому ж самому менеджменті. Інакше кажучи, виходить, що НАКу і податок на прибуток платити ні з чого. Оце так дохазяйнувалися! Ну просто-таки класичний банкрут!

Певна річ, що не тільки нинішній вищий менеджмент до цього доклав руку. Але навіщо ж тоді на всіх перехрестях кричати про високі досягнення? У чому? Може, у погашенні кредитів та боргів? Що ж, подивимося. Наприклад, баланс (форма № 1) «Нафтогазу України» за те ж таки перше півріччя 2003 року. Особливо зворушливі 3-й і 4-й розділи про довгострокові й поточні зобов’язання, наочно представлені в опублікованому фрагменті названого документа. Якщо ж звести бухгалтерські дані НАКу (форма № 1- Б) і дані про внутрішню заборгованість підприємств та підрозділів НАКу, то картина взагалі виходить у чорних тонах (за винятком поодиноких сіруватих плям), що випливає з наведеної таблиці №1.

Це, може, лише на перший погляд різниця між кредиторською та дебіторською заборгованістю НАКу в 7,461 млрд. грн. (!) видається не критичною для підприємства з таким оборотом. Але біда в тому, що значна частина внутрішньої заборгованості, за великим рахунком, безнадійна. Тобто вишукувати внутрішні резерви НАКу практично нізвідки. А зовнішню заборгованість треба погашати, навіть коли не хочеться. Можна, напевно, як це вже не раз робили, виплату її відтягти, реструктуризувати. Але віддавати борги все одно доведеться. Не сьогодні, то через рік-два. І тоді пана Бойка, як, утім, і його послідовників на посаді глави НАКу, навряд чи врятує імідж «людини Президента».

Ну, а коли уявити, що зарубіжні кредитори терміново зажадають повернення кредитів (тим більше що чимало їх цілком могли б дозволити собі таку розкіш і навіть мають на це право), то ніякі спеціальні постанови уряду, парламенту й навіть Президента, що забороняють приватизацію стратегічної нафтогазової інфраструктури, НАК і Україну вже не врятують. Сьогодні ще приватизація тієї ж таки газотранспортної системи в Україні законодавчо заборонена. Хоча росіяни, говорячи про подробиці й варіанти створення міжнародного газотранспортного консорціуму на основі української ГТС, напевно, недарма кажуть, що заборона на приватизацію газо- і нафтопроводів «Нафтогазу України» — справа тимчасова. І тут-таки через російський банк пропонують НАКу багатомільйонний доларовий кредит. Можна не сумніватися, що не з великої любові до України вони готові так розщедритися. Плетучи в тому числі й таким чином боргове павутиння навколо «Нафтогазу України», ті ж росіяни, і зокрема «Газпром», найімовірніше, чітко прораховують, як мовиться про цю галузь, хто залишиться на трубі, а хто вилетить у трубу. Простіше кажучи, все скидається на те, що за старою, перевіреною на практиці схемою НАК підводять якщо не до банкрутства, то до фінансового колапсу, щоб потім за прийнятну ціну (наприклад, і з використанням викуплених із неймовірним дисконтом внутрішніх боргів «Нафтогазу») зажадати повернення боргів і відтак провернути одну з найзапаморочливіших оборудок початку століття — купити недорого 2-ге в Європі (за обсягами транзиту) газотранспортне підприємство — НАК «Нафтогаз України».

Напевно, НАК колись-таки продадуть. Або частину його акцій, які поки що на всі 100% належать державі. Питання в тому, на яких умовах і за яку ціну буде в перспективі проведена ця оборудка.

Хочеться сподіватися, що продаж «золотої газової курочки» за борги — неймовірна можливість. Але, з іншого боку, як то кажуть, хотілося б у рай (економічний), та борги не пускають. Можна, звісно, заперечити, що весь світ живе в борг, і кредити — вигідний фінансовий інструмент. Але тільки в тому разі, якщо чітко зрозуміло, навіщо ці кредити і чим їх погашати. Чи стосовно НАКу ця аксіома не спрацьовує?

Пана Бойка Бог милував: за великим рахунком, його ще жодного разу не «катували-розпитували» у парламенті, як мовиться, по-дорослому. Усе перепадало на горіхи віце-прем’єру з ПЕКу або главі Мінпаливенерго. Але, перш ніж вирішити долю грядущого газотранспортного консорціуму з росіянами на основі української газотранспортної системи, народні депутати, можете не сумніватися, обов’язково прискіпливо порозпитують Юрія Анатолійовича. Про фінансування тієї ж таки рідненької ГТС, наприклад. Цікаво, чи скаже пан Бойко депутатам, що потреби газотранспортного господарства України в капіталовкладеннях останніми роками (і навіть при ньому на чолі НАКу) катастрофічно не відповідали реаліям? На жаль, для розвитку вітчизняної ГТС той-таки НАК спрямовує у кращому разі чверть зароблених нею коштів. І чи варто потім дивуватися словам росіян, які кажуть, що вся ГТС України може дуже швидко перетворитися на купу металобрухту, якщо її так «пестити й ніжити».

А ще глава НАКу міг би розповісти і про динаміку внутрішньої заборгованості підприємств цієї компанії (див. табл. 2). Якщо обійтися без деталізації, то вже саме це «проти» тактики і стратегії менеджменту НАКу. Дуже може бути, що скоро він усе це й повідає.