НА «АРГЕНТУМІ» З «ГРЯЗІ» ВИХОДЯТЬ «У КНЯЗІ»

Проблема утилізації промислових відходів давно стоїть на порядку денному в нашій державі, хоча і підприємств стало менше, і продукції, порівняно з недавніми часами, вони випускають також небагато. Але відходи нагромаджуються, шкодячи довкіллю. Не дуже хочуть займатися цим питанням заводи, немає спеціальних програм і на державному рівні. А тим часом...

У Львові 1991 року, коли, здавалося б, уже прозирав майбутній промисловий колапс, виникає держпідприємство «Аргентум», яке починає займатися комплексною переробкою відходів промислового виробництва, які містять дорогоцінні метали, і випуском дефіцитної продукції з них. Ініціатором створення такого підприємства (хоча правового поля як такого в Україні на той час фактично не було) став Василь Срібний.

Спочатку думали займатися лише збиранням (утилізацією) промислових відходів і виділенням із них дорогоцінних металів — срібла, золота, платини, паладію. На той час (1993 рік) на держрівні було визначено підприємства, на яких мала проводитися централізована переробка дорогоцінних металів. Але далі постанов справа не дуже зрушилася. А тут і Росія поставила питання руба: не буде вона відтепер поставляти дорогоцінні метали іншим країнам. Сьогодні ця російська політика залишається незмінною. І загалом, у багатьох країнах виробництво дорогоцінних металів і виробів із них перебуває під невсипущим контролем глав держав. Україна чомусь відмовилася від монополії на дорогоцінні метали, тож вони є як власністю держави, так й інших осіб — юридичних і фізичних. І це, на думку фахівців, створює чимало труднощів.

Так чи інакше, але на «Аргентумі» вирішили зайнятися не тільки комплексною переробкою промислових відходів, що містять дорогоцінні метали, а й виробництвом продукції з них. Сьогодні такої продукції тут близько 300 видів, хоча «Аргентум» — підприємство невелике, працює тут лише 300 чоловік. Верстати, технологічні лінії теж невеликі. Продукцію тут випускають тільки під замовлення. Залишки чи надлишки дорогоцінних металів передаються в держскарбницю.

Уперше в житті я не лише бачила, а й тримала в руках щире золото та найчистіше срібло — 999,9 (на проби вони не визначаються — усі метали приводяться до знаменника чистоти). У звичайному мішечку був платиновий порошок, що нагадує скоріше цемент, ніж рідкісний метал. Було багато іншої дорогоцінної продукції. Не вірилося, що все це багатство з’явилося зі звичайних приладів, мікросхем, іншого брухту, які купками чи в ящиках лежали на ділянці розбирання. І коли показували маленькі плати, кажучи, що от у цих пластинках є срібло, ці вкриті платиною, а тут золото — теж не вірилося. І все ж, на таких ділянках продукцію розбирають, дістаючи потрібні деталі. Далі вони надходять на хімічну обробку, де шар за шаром «скидають» із себе різноманітні покриття, домішки, поки хімія не добереться до найважливішого та найпотрібнішого — золота, срібла, платини. Вони випадають в осад у вигляді порошку, який надзвичайно ретельно фільтрують, потім кладуть у піч і при надзвичайно високій температурі плавлять у спеціальній формі, яка вбирає в себе всі зайві домішки.

Таким чином одержують найчистіший метал. Справжня алхімія. Не випадково друзі й колеги називають директора «Аргентуму» Василя Срібного «алхіміком». Усю цю непросту технологію показали в мініатюрі працівники хімічної лабораторії підприємства. У цеху це, звісно, виглядає масштабніше, хоча все виробництво — лабораторно-промислового типу і продукція, залежно від замовлення, фасується від 5 г до 100 кг.

Після одержання дорогоцінних металів у чистому вигляді вони йдуть на виробництво, де випускається продукція для хімічної, електронної, металургійної, приладобудівної промисловості, медицини, сільського господарства тощо. Так, для приладобудівної галузі підприємство робить контакти пуску регулюючої апаратури на основі срібла та сплавів цього металу. Щороку збільшується номенклатура й кількість цих виробів. Раніше все це завозилося з Росії, тепер російська сторона, за словами директора «Аргентуму», має лише 20% українського ринку, а 80% забезпечує львівське підприємство.

Каталізатори, виготовлені на основі дорогоцінних металів, застосовуються в нафтопереробній промисловості, при виробництві мінеральних добрив. П’ять видів продукції «Аргентуму» йде на виготовлення реле, які забезпечують дальність польоту космічних апаратів і їхню траєкторію. За цією програмою львів’яни працюють із харківським заводом «Комунар». У Харків зі Львова відправляється дефіцитна продукція і на авіаційні заводи. А загалом 15 великих підприємств цього регіону співробітничають із «Аргентумом».

Розроблено тут і каталізатор очищення відпрацьованих газів для автомобілів (тільки у Львові в атмосферу щороку викидається понад 100 тонн шкідливих речовин), але, на жаль, широкого застосування ця новинка поки що так і не знайшла.

Можна перераховувати безліч інших нестандартних виробів «Аргентуму», адже він співробітничає з 600 великими й малими підприємствами України, причому із значною половиною з них (на 60%) має замкнутий цикл: підприємства здають йому відходи виробництва, які містять дорогоцінні метали, а в обмін одержують готову продукцію, необхідну для того ж виробництва.

У гамі виробів, випущених у Львові, є ще один дуже цікавий напрям — медицина. Виявляється, підприємство успішно працює в царині синтезу й виготовлення медичних субстанцій, а також у стоматології. На сьогодні Україна закуповує за кордоном до 90% сировини, для виготовлення медпрепаратів. У Львові на «Аргентумі» вдалося створити субстанцію цисплатин, на основі якої виготовляється онкологічний препарат (цисплатин). Підприємство пройшло всі етапи перевірки, одержання ліцензій тощо й разом із «Галичфармом» і фірмою «Київмедпрепарати» готове серійно випускати цей унікальний препарат. Паралельно ведуться роботи й над іншою формою онкологічного препарату — карболактином. Тож є ідея та бажання створити на Львівщині окреме незалежне виробництво з виготовлення онкопрепаратів. Над цим проектом працює нова структура — «Аргентум- фарм». І ще один штрих. Держпідприємство «Аргентум» цілком забезпечує своєю продукцією (прокат, дріт, спецсплави з золота, паладію, платини) Банкнотно-монетний двір України. Усі урядові нагороди виготовлено на основі продукції «Аргентуму». Ексклюзивні порцелянові сервізи, люстри вкриваються рідким золотом, випущеним також у Львові.

Після екскурсії підприємством ми зустрілися з генеральним директором «Аргентуму» Василем Срібним. Вибір своєї діяльності він прокоментував так:

— Якщо ніхто не займатиметься утилізацією та переробкою промислових відходів, то яку екологію ми залишимо в спадщину нашим дітям і онукам? Крім того, «піде в землю» безліч необхідних і рідкісних речей. У даному випадку маю на увазі дорогоцінні метали, які в Україні промислово практично не добуваються. Останніми роками «на щит» піднімалися достоїнства Мужиївського родовища, яке нібито містить дорогоцінні метали. Це родовище відоме давно, ще турки ним цікавилися. Та якщо за 70 років радянської влади його не освоїли при величезних можливостях колишньої супердержави, а займалися Магаданом, отже, особливих достоїнств воно не має. Недавно й одна з австрійських фірм вклала 400 тис. дол. для дослідження його покладів. І що? Австрійці пішли собі, подарувавши Україні свої гроші. Тож Мужиїве — це, радше, політика.

На жаль, Україна не має родовищ, де можна було б вести промислове виробництво дорогоцінних металів з руд. До того ж, вироби, виготовлені з добутих дорогоцінних металів, і коштували б набагато дорожче. Не дарма ж у розвинених країнах до 80% дорогоцінних металів, використовуваних у виробництві, вилучають із відходів і лише 20% — природним шляхом. У нас ці цифри — прямо протилежні. Таке марнотратство можна було б дозволити (та й то з натяжкою), якби в Україні справді добувалися дорогоцінні метали. Але цього немає. Отож ми й зайнялися утилізацією.

Щорічно збираємо близько 4 т срібла, 150 кг платини, по 100 кг золота й паладію. Основне наше джерело — хімічна промисловість, різноманітні каталізатори. Крім того, значну кількість срібла дають відпрацьовані кіно-, фото-, рентгенматеріали. Щомісяця від фірм «Фуджі», «Кодак» й інших одержуємо по 10—15 кг срібла. Нам вдалося організувати їх збирання на території Львівщини, Криму, Харківської та Донецької областей. Раніше все це просто виливали в каналізацію. За приблизними підрахунках, нам вдається сьогодні збирати до 30—40% носіїв срібла. Решта — втрачається. Нині ведемо переговори з німецькою фірмою про поставки устаткування для переробки фіксажних розчинів. Сподіваємося, через місяць устаткування буде вже у Львові. Активно працюємо зі східним регіоном України. Шкода, що лише незначна частина нашої продукції затребувана в західному регіоні. Ми, як індикатор, відразу відчуваємо, як працює (чи не працює) наша економіка. Головне, чого досягли, то це виробництва продукції, яку раніше в Україні не випускали. «Перейшли дорогу» багатьом іноземним фірмам, відвоювавши в них український ринок. Зуміли організувати замкнутий цикл (також наш плюс) — від комплексної переробки промислових відходів до виготовлення кінцевого продукту.

— Ваше підприємство створено в рамках спеціальної державної, регіональної програми?

— Ні, просто це була потреба реалізувати себе, свої знання. Досі, наскільки мені відомо, немає жодної урядової програми, за якою ми могли б працювати. Немає її і на обласному рівні. Інша річ, що ця програма може змінюватися, коригуватися, але вона повинна бути. Тоді і підприємствам, і людям буде вигідно здавати державі промислові відходи, легше буде боротися з чорним ринком, а тим, хто пов’язаний із виробництвом, буде вигідно займатися переробкою вторсировини.

На сьогодні немає таких відходів, із яких ми не змогли б виділити дорогоцінні метали. Наша продукція цілком відповідає технологічним і ціновим вимогам. Завдяки тому, що виробництво лабораторно-промислового типу, ми легко можемо переорієнтуватися з випуску одного виду продукції на інший. Це влаштовує і нас, і наших замовників. Утилізація промислових відходів сама по собі збиткова, тож практично ніхто нею не хоче займатися...

Як з’ясувалося в розмові, останнім часом на «Аргентумі» розвивається ще один важливий і потрібний напрям — промисловий збір кольорових металів, їх комплексна переробка й виготовлення кінцевого продукту. Відпрацьовано технологічні процеси. Як не дивно, але Україна щороку добровільно втрачає десятки мільйонів доларів через те, що брухт кольорових металів під тим чи іншим «соусом» вивозять за її межі. Не в нас, а за кордоном переробляють цю вторсировину, випускають продукцію, яка необхідна Україні. Усе це можна, якщо поставити мету, налагодити на українських підприємствах, таких як «Аргентум». Але поки що проблема в масштабах держави «зависла в повітрі». А «Аргентум» у цьому новому для себе напрямі робить перші кроки. Він випускає рафіновану мідь, мідний порошок і виготовляє з них продукцію. Щодо кольорових металів львів’яни також працюють із потужними промисловими підприємствами східних областей України, які «скидають» їм вал. Навзаєм отримують під замовлення дефіцитну продукцію. Але дирекція «Аргентуму» вважає, що не можна відмахуватись і від дрібних здавачів кольорових металів. Тож у планах підприємства — копітка робота з первинними пунктами «Вторкольормету», щоб і їх переорієнтувати на внутрішній ринок.