Хто «замовив» українську авіакорпорацію?

Річна «війна» в українській літакобудівній галузі, в яку вільно чи мимоволі втягнуто міністерства та відомства, Кабінет міністрів України та чимало депутатів Верховної Ради, — не новина. У статті «Українське літакобудування: внутрішня інтеграція чи боротьба за владу?» («Дзеркало тижня», №24 (552) від 25.06.2005 р.) йшлося про замовників PR-кампанії, спрямованої проти створення інтегрованої літакобудівної компанії. Відтоді час розставив усе по своїх місцях: уряд ухвалив рішення про створення державної корпорації «Антонов». Однак пристрасті не вгамувалися: у пресі з’явилася нова хвиля публікацій, спрямованих проти окремих фігурантів інтеграційного процесу. Може, настав час поговорити про виконавців цієї музики? Які, прагнучи зберегти прибуткового замовника, підштовхують його до подальшого роздмухування конфлікту.

Наведемо фрагмент «плану піар-кампанії в мас-медіа», який розсилався окремим журналістам із е-mail-адрес однієї фірми, добре відомої на ринку PR-послуг України. Мову, стилістику й орфографію оригіналу збережено.

«1. Информационный повод — подходит срок принятия решений относительно объединения предприятий украинского авиапрома. На этой неделе должен быть подан проект Устава государственной самолетостроительной корпорации «Национальное объединение «Антонов». Над ним работает рабочая группа минпромполитики под руководством Урусского — первого зама министра промполитики — там кипит работа. Однако параллельно готовится другой проект устава, который, по некоторой информации и будет представлен премьер-министру. Который, собственно и нужно описать. Подать как утечку информации из минпрома.

2. Так вот этот альтернативный проект — БОМБА ПОД ПРАВИТЕЛЬСВО, так как полностью противоречит решениям Ющенко и Тимошенко (о сохранении независимости субъектов), а предполагают объединение основных авиапредприятий Украины, по сути, в одно большое предприятие. При этом права у руководства Корпорации — огромные, обязательства — минимальные... Это нарушает еще и действующее законодательство — Гражданский кодекс и т.д.

3. При этом остается непонятным — а где позиция Харькова? Официальной позиции нет. Предприятие не участвует в работе рабочей группы, не присоединилось к проекту устава основных предприятий... Именно этот устав теперь шлифуется в минпромполитики. В то время, когда неизвестными разработчиками строчится альтернативный документ. Совпадение?

4. Небезынтересно, что в состав рабочей группы неожиданно вошел некто Никитин Николай (Россия) — советник первого заместителя министра по авиационным вопросам на общественных началах. Это человек был устранен от руководства российскими авиапредприятиями — корпорация Сухой. Программы под его руководством развалились — МИГ, ТУ-334... Почему именно он консультирует Урусского и чью позицию он представляет?

5. Итак, правительству готовят БОМБУ. Поведется? Сможет вовремя разобраться? Или разберется минпромполитики, что творится в его недрах?

Необходимо:

1. атаковать минпромполитики, в первую очередь Урусского, Шандру — относительно комментариев — что за проект Устава, который готовится помимо работы рабочей группы?»

Звучить майже як план «Барбаросса».

А от і результати «творчості» журналістів, які оперативно виконали замовлення. Почитайте статті «НеУСТАВные отношения в украинском авиапроме», «Шандра: Есть только один официальный устав корпорации «Антонов», «Украинский авиапром консультируют менеджеры, развалившие российскую авиацию», «Украинской авиации устав не писан», нарешті, «Будущая корпорация «Антонов» готовится работать по двум уставам?». Видання, авторів і дати опублікування наводити не станемо з етичних міркувань. Головне інше: всі ці статті як під копірку написані відповідно до вищенаведеного PR-плану. У кого є сумніви, може знайти публікації в Інтернеті і порівняти з опублікованим «темником».

Втім, залишимо поки що його зміст. Задамося питанням про те, хто й навіщо розсилає подібні «підказки» журналістам, хто ж виявився провідником ідей про «нестатутні відносини» в українському авіапромі й ініціатором тиску на Міністерство промислової політики, міністра та його першого заступника?

Не секрет, що найближчим часом має бути поставлена крапка в багатостраждальній епопеї під назвою «Створення вертикально інтегрованої авіабудівної структури». Минув майже рік із моменту, коли гучні заяви керівників АНТК «Антонов» про неприпустимість об’єднання їхньої компанії з іншими підприємствами галузі спровокували значне напруження навколо прийняття, здавалося б, очевидного рішення. Спочатку ініціаторів об’єднання, передусім Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (ХДАВП) звинувачували в спробі розвалити галузь: лякали суспільство швидким крахом авіапрому. Потім знайшли «західний» слід — нібито західні авіаційні об’єднання Boeing та Airbus взялися розвалити українське авіабудування зсередини. Потім з’явилися судові позови — гарний привід говорити про «борги» партнера.

Щоправда, виявилося, що ініціатор позовів — АНТК «Антонов» — на сьогодні довів обгрунтованість своїх претензій до харків’ян у розмірі тільки 2,5 млн. грн., тоді як борг киян харківському авіазаводу відповідно до рішення суду становить 117 млн. грн. Однак юридична компанія «Ільяшев і партнери» з допомогою свого інформаційного партнера PRP Ukraine регулярно розсилає прес-релізи про арешти рахунків харківського авіапідприємства, формуючи його імідж як боржника.

Після того, як уряд усе ж ухвалив рішення про створення корпорації «Антонов», тактика «піарників» миттєво змінилася за принципом: якщо не можна придушити бунт, треба його очолити. У пресі з’явилася купа заяв тих, хто зовсім недавно пророкував швидку загибель галузі в результаті інтеграції: ми, мовляв, першими підтримали об’єднання, одобрямс! І водночас напрям PR-удару помінявся — виконавці перейшли на особистості. Будь-яка людина, котра стала на бік харків’ян, одразу стає мішенню для замовленого піару.

Першим під прицілом опинився, і вже давно, генеральний директор ХДАВП Павло Науменко. Одна з останніх, розтиражована багатьма ЗМІ заява чотирьох профспілкових голів — АНТК «Антонов», заводу «Авіант», Київського авіаремонтного заводу №410 і Державного науково-дослідного інституту авіаційних технологій (УкрНДІАТ): «...трудові колективи вимагають, щоб процес створення корпорації було здійснено без утрати юридичної та господарської самостійності підприємств, які ввійдуть до неї... ми стурбовані діями пана Науменка щодо самовисування на роль керівника корпорації».

Інтриг у цій заяві багато. По-перше, достеменно відомо, що один із «підписантів» перебував у відпустці далеко за межами Києва. По-друге, лист, підписаний трьома профспілковими лідерами, навряд чи можна асоціювати з думкою трудових колективів, які не бачили текст звернення до його публікації в ЗМІ. По-третє, профбоси, направляючи лист у високі інстанції, самі не розібралися в змісті проектів статутів, оскільки в жодному з варіантів не передбачена «втрата юридичної та господарської самостійності підприємств». І, нарешті, де й коли Павло Науменко висував свою кандидатуру на посаду керівника корпорації? Офіційно така заява ніколи не звучала.

Недавно з’явилася ще одна мішень піар-кампанії — Микола Нікітін. Людина, яка фактично «поставила на ноги» найбільш комерційно успішний винищувач сучасної бойової авіації Су-27, дуже багато зробила і для іншого лідера російського військового літакобудування — «МиГ». З його приходом 1999 року на посаду генерального конструктора й одночасно генерального директора російської літакобудівної корпорації «МиГ» (РСК «МиГ») пов’язане об’єднання всіх активів компанії в рамках однієї інтегрованої структури, інвестиції та контракти на суму більш як мільярд доларів, які нашим «авіагігантам» поки що й не снилися. Нікітін пішов з РСК «МиГ» внаслідок внутрішньої боротьби в російському авіапромі і до ділових якостей і внеску цього професіонала в розвиток провідних російських літакобудівних фірм його відставка не має жодного стосунку. Це чудово відомо тим, хто «зливає» у ЗМІ негативну інформацію про нового радника першого заступника міністра промислової політики України О.Урусського.

Звернемося до оцінок керівників, які знайомі з роботою М.Нікітіна не за «темниками» піар-агенцій, а за спільною роботою. Під час Міжнародного авіакосмічного салону 2005 року на брифінгу кореспондент журналу Flight International поставив запитання Олексію Федорову, нинішньому керівнику РСК «МиГ»:

— Відомо, що інтеграція РСК «МиГ» відбулася під керівництвом Миколи Федоровича Нікітіна. Як ви оцінюєте його діяльність в галузі корпоративного будівництва?

— Я взагалі дуже високо оцінюю діяльність і досягнення, що були зроблені під час роботи Миколи Федоровича в РСК «МиГ». Власне, й сама назва РСК «МиГ» народилася при ньому. До цього були ВПК «МАПО», МАПО-МиГ. І Микола Федорович заклав багато цікавих і перспективних проектів, у тому числі й процеси інтеграції. Ми сьогодні, безумовно, на них базуємося і розвиваємося.

Цю відповідь варто прочитати й тим, хто готував вищезгаданий PR-план, і тим журналістам, які бездумно його дотримуються.

Нескладно оцінити достовірність інших тверджень, що містяться у вищезгаданій «цінній вказівці». Наприклад, перевірити тезу про те, що ХДАВП не бере участі в діяльності робочої групи О.Урусського. У відповідь на дзвінок до Харкова автор публікації отримав не тільки вичерпну інформацію про участь представників заводу в нарадах робочої групи, а й електронні копії документів, переданих у міністерство. Причому порівняльний аналіз проектів статутів, запропонованих, з одного боку, «групою чотирьох» і ХДАВП — з іншого, займає 54 сторінки дрібним шрифтом. Більше того, обмін зауваженнями в групі не завершено. Робота триває, у проекті статуту, який готується, враховують конструктивні пропозиції всіх членів групи, і сказати, що в результаті буде підписано документ, підготовлений тільки тим чи іншим підприємством, не можна.

До речі, про підписання. Статут державної корпорації, яку створюють відповідно до постанови Кабінету міністрів України, керівники підприємств підписувати не уповноважені, оскільки документ затверджує Кабмін за пропозицією Мінпромполітики України. Тож усі заяви в ЗМІ на кшалт «чотири підписали, а п’ятий проігнорував», із юридичної точки зору не зовсім грамотні.

Відповідь на запитання, хто ж замовник усіх цих некоректних PR-кампаній, можна отримати, не зламуючи сервери «відомої PR-фірми». Мінпромполітики та ХДАВП відпадають: у мазохізмі їх не звинуватиш. Навряд чи «замовили» гучну PR-кампанію ВАТ «УкрНДІАТ», 410-й завод або КиАЗ «Авіант». Вони — підприємства несамостійні, та й їхнє фінансове становище не дозволяє їм користуватися послугами дорогих іміджмейкерів. Хто ж залишився? Правильно, АНТК ім. Антонова. Певне, інших способів зберегти бажане status quo у компанії вже не залишилося.

Правомірність витрачання державним підприємством чималих коштів на «чорний PR» нехай перевіряє прокуратура. Ми тільки можемо порекомендувати їм користуватися послугами більш професійних «піарників». Щоб хоча б вуха не стирчали...