АЛЮМІНІЄВИЙ ТЕСТ

Лідерство держав у світовій економіці прямо залежить від різноманітності застосовуваного економічного інструментарію

Минуле десятиліття у світовій економіці наочно показало: принцип «що далі від соціалізму, то ближче до капіталізму» не завжди правильний. Характерною ознакою індустріально розвинених країн сьогодні є не фанатичне дотримування якоїсь однієї макроекономічної теорії, а вміння користуватися всім відомим людству економічним інструментарієм, від прийомів військового комунізму до утопічних ідей лібералів минулого століття. І від того, чи зможе Україна позбутися капіталістичного стереотипу зразка дев’ятнадцятого століття й розширити свій економічний кругозір, значною мірою залежить її майбутнє.

Актуальність цієї теми саме сьогодні обумовлена кількома причинами. І головна з них — сьогоднішні уявлення суспільства про ринкову економіку цілком себе вичерпали. Таким чином, економічна влада не може вживати необхідних заходів, впроваджувати нові моделі роботи економіки через побоювання, що її не зрозуміють.

Зволікання з ухваленням важливого податкового законодавства, нових принципів визначення основних енергетичних, транспортних і природних тарифів можна пояснити саме ідеологічним відставанням. Приміром, сьогодні цілком ясно: поки теза про те, що на практиці неможливо побудувати рівносправедливу податкову систему, не стане зрозумілою більшості, виходу з зачарованого кола постійного перекроювання податкового законодавства не буде.

Така сама ситуація й у сфері відносин великих підприємств великого бізнесу й держави. Металургійний комбінат або шахту, на відміну від базарного лотка, не можна побудувати за день. Отже, не можна й закрити, якщо виробництво, створене з величезним трудом, у певний період показало негативний результат. На щастя для країни, із цією тезою погодиться більшість, але, на нещастя для неї, мало хто погодиться з тим, як це правило треба розшифровувати.

А вся проблема в тому, що економічна доцільність і принцип рівності всіх суб’єктів господарювання дуже часто не збігаються. Ті держави, які це давно зрозуміли і зробили вибір на користь доцільності, пішли вперед, інші продовжують плутатися в побудові «справедливих моделей».

Вічна дилема

Україні, якщо придивитися уважно, дуже часто за десять років незалежності доводилося робити вибір саме між справедливістю і доцільністю. І хоч як це парадоксально для декотрих економістів, успіх приходив саме тоді, коли справедливість ущемлювалася.

Добудування ряду кораблів собі на збиток, що дозволило зберегти робітників і технології, привабило на суднобудівні заводи країни інвесторів і покупців. Експеримент у гірничо-металургійному комплексі, розкритикований в Україні відомими теоретиками ринкової економіки й МВФ за обмеження прав дрібного та середнього бізнесу, поклав початок зростанню ВВП країни і привів нас до сьомого місця в рейтингу світових виробників сталі.

«Вільні економічні зони» й «території пріоритетного розвитку», які свого часу викликали неабиякий галас, досі є оазами зростання в кризових регіонах і вже не породжують суперечок щодо своєї необхідності. Точнісінько так само, як у країнах із розвиненою ринковою економікою давно прижились і перестали породжувати гострі дискусії державні дотації окремим, ключовим галузям економіки. Дотації, які самі по собі цілком можна назвати класичним методом соціалістичної моделі економіки.

А час і навколишній світ ставлять перед нашою країною нові завдання, часто не такі спірні за своєю суттю, як названі вище, але вони однаково вимагають швидкого рішення. Одне з останніх — тривале падіння світових цін на алюміній, і в цьому зв’язку — доля вітчизняних виробників «літаючого» металу.

Відповідь на цей виклик криється не так у виборі між справедливістю й державною доцільністю, як у сфері застосування нестандартної моделі роботи для виходу з кризової ситуації.

Найцікавіше, що найближчим часом ми з вами зможемо побачити, наскільки наше суспільство ідеологічно дозріло для подальшого розвитку на цілком наочному прикладі.

Якщо докладніше, то суть проблеми ось у чому. Рік тому тонна первинного алюмінію на Лондонській біржі металів, яка визначає світові ціни, коштувала понад 1600 дол. До початку нинішнього року ціна металу знизилася до 1250 дол/т. Сьогодні вартість угод щодо алюмінію — 1340 дол/т.

Уточнимо: як сьогоднішня, так і ціна піврічної давнини ставить єдиного виробника цього металу в країні — Запорізький алюмінієвий комбінат, із валовим виторгом 900 млн. грн. за рік, — у досить проблематичне становище. Вітчизняних «кольорових» металургів влаштовує світовий попит лише на рівні не нижче 1400 дол/т.

Так от, аби уникнути кризової ситуації на Запорізькому алюмінієвому комбінаті Кабінет міністрів України підтримав досить свіжу, як для нашої країни, ідею прив’язки енерготарифів підприємства до рівня цін на алюміній на Лондонській біржі металів. Уже найближчим часом принцип тарифоутворення, що успішно діє в Росії та інших країнах світу, повинен набрати конкретнішої цифрової форми й відправитися на остаточне затвердження в Кабмін.

На запитання, чому саме ЗАлК опинився серед випробувачів нової моделі, відповісти просто: ціни на продукцію решти металургійних підприємств України закріплено в довгострокових контрактах, тоді як специфікою продажів у світовій алюмінієвій галузі є постійна орієнтація на коливні ціни Лондонської біржі металів.

Важкий вибір

І ось тут починаються побоювання: чи зможуть відповідні відомства, яким доручено розробку проекту, побачити перспективи, які відкриває перед державою нова модель роботи, і скористатися ними? Чи вони зі страху перед неминучими труднощами при запуску будь-якого нововведення нівелюють принцип ідеї?

Іншою загрозою для прогресивного починання є тиск із боку інших учасників енергетичного ринку — людям притаманний консерватизм. Проте від опису емоцій краще перейти до опису переваг моделі прив’язки внутрішніх енерготарифів до вартості експортованого товару.

А вони такі. При низькій ціні на світових ринках на експортований товар підприємство оплачуватиме електроенергію за дещо нижчим від середнього рівня тарифом. Що, у випадку з алюмінієвим комбінатом, дозволяє зберігати виробництво на плаву. Оскільки 37% собівартості алюмінію — це ціна спожитої на його виплавку електроенергії. Тим часом держава не зазнає істотних втрат, оскільки собівартість виробництва електроенергії в країні досі значно нижча від ціни її продажу.

У свою чергу, коли ціни на алюміній на світовому ринку встановляться у своїх звичайних межах 1450—1550 дол/т, держава матиме прибуток від продажу великої кількості електроенергії великому споживачеві, вцілілому під час кризи. А коли ціни на алюміній підскочать до рівня, приміром, 1600 дол/т, держава одержить додаткову «премію». Адже енерготариф, прив’язаний до світової ціни, змусить алюмінярів платити за 1 кВт/год помітно більше від інших споживачів.

Грамотно виписавши цю схему, важко не забезпечити державу додатковим доходом, а виробників алюмінію — впевненістю в завтрашньому дні. Впровадження нової моделі в кольоровій металургії цілком можна буде назвати знаковим, адже воно відкриває нові перспективи прив’язки внутрішніх цін до світових, що збільшує інтеграцію української економіки в глобальний ринок.

Відповідно, коли нова модель себе виправдає на прикладі двох провідних підприємств кольорової металургії — ВАТ «Запорізький алюмінієвий завод» і казенного підприємства «Запорізький титаномагнієвий комбінат», принцип можна буде поширити на інші промислові підприємства України.

Чому державі не виступити в ролі певної страхової компанії для власних великих промислових підприємств і не одержати за це додаткові доходи в бюджет? Адже інші держави вже давно так чинять.

Безумовно, такий крок ламає нинішню модель українського енергоринку, який, за великим рахунком, нині є машиною глобальної адміністративної зрівнялівки, з усіма відповідними наслідками. Але розвиток полягає саме в збільшенні різноманітності.

Новий власник

Два роки тому в результаті ажіотажного приватизаційного конкурсу Запорізький алюмінієвий завод було приватизовано російським «АвтоВАЗ-Інвестом», що купив 68,01% акцій ЗАлК. Держава зберегла за собою блокуючий пакет — 25%, решту акцій розподілено між дрібними акціонерами.

За останній рік новий власник збільшив видатки на заробітну плату на 10 млн. гривень, забезпечивши її зростання на комбінаті в середньому на 31,9% — до 884 грн. на місяць. Витрати на соціальне страхування збільшено на 5,1 млн. гривень. Адміністративні видатки, навпаки, скорочено на 6,5 млн. гривень.

Внутрішні резерви

Ціни на алюміній на Лондонській біржі металів за останній рік упали з 1680 дол/т до 1280 дол., що, природно, негативно відбилося на рентабельності ЗАлК, яка знизилася з 16,3% до від’ємної величини. Новий менеджмент у сформованих умовах вжив низку заходів, фактично вичерпавши внутрішні резерви зниження собівартості продукції:

нарощування виробництва алюмінію-сирцю до 103,5 тис. тонн (рекордний показник за всю історію комбінату);

оптимізація виробничого процесу з метою зменшення витрачання сировинних компонентів при виробництві глинозему й алюмінію, що дозволило знизити собівартість 1 тонни продукції на 72,7 гривні;

зниження енерговитрат виробництва з 17,3 до 17,1 тис. кВт·год/т;

зняття з балансу двох збиткових підприємств і передача комунальному сектору об’єктів соцкультпобуту.

Усі вжиті заходи не змогли компенсувати 20-відсоткове падіння цін на алюміній у світі, і в листопаді минулого року ЗАлК звернувся до уряду з проханням знизити для нього енерготарифи. Разом із Мінпромполітики економісти заводу розробили методологію прив’язки ціни електроенергії до вартості кінцевої продукції на Лондонській біржі металів. Вжиті заходи повинні допомогти підприємству пережити спад світового ринку без згортання виробництва, а при поновленні зростання котирувань навіть збільшити платежі в бюджет.