Як Сі Цзіньпін може втихомирити торговельну війну і зробити Китай багатшим?

За останні два тижні китайські і американські переговорники замкнулися на обговореннях в Пекіні та Вашингтоні, щоб закінчити свій торговий конфлікт до крайнього терміну 1 березня, коли США підвищать мита на китайські товари, або, може бути, нехай переговори розтягнуться на додатковий час. Не відволікайтеся на приголомшливі подробиці про імпорт сої і про спільні підприємства. На карту поставлено одна з найбільш важливих проблем 21-го століття: траєкторія китайської економіки в 14 трильйонів доларів, йдеться в статті "Чи можуть панди літати?" у свіжому випуску журналу The Economist.

Автор зазначає, що хоча президент США Дональд Трамп почав торговельну війну, майже всі сторони в Америці згодні з тим, що стероїдний державний капіталізм Китаю робить його поганим гравцем у світовій торговельній системі і створює загрозу безпеки. Багато країн Європи і Азії згодні. В основі цих скарг лежить роль уряду Китаю, який направляє дешевий капітал на державні фірми, залякує приватні компанії і порушує права іноземних. В результаті Китай сильно спотворює ринки всередині країни і за кордоном.

Зворотна реакція відбувається так само, як китайська модель боргу, великі інвестиції і державне управління приносить убуваючу віддачу. Зростання в цьому кварталі може впасти до 6%, гірше за майже три десятиліття. Багато хто підозрює, що реальна цифра ще нижча. Відкривши економіку і приборкавши державу, Сі Цзіньпін, автократичний лідер Китаю, може підвищити продуктивність в кордонах Китаю і отримати менш ворожий прийом за їх межами. Він не хоче обмежувати владу уряду й партії або приймати американські вимоги. Але шлях Китаю веде до довгострокової нестабільності.

Його лідери мають право відчувати себе самовдоволеними. Партія очолила один з найбільших успіхів історії. З 1980 року економіка зростала на 10% на рік. Країна, яка з усіх сил намагалася прогодувати себе, тепер є найбільшим у світі виробником. Його поїзди і системи цифрових платежів перевершують дядька Сема, а його елітні університети наздоганяють науку. Хоча нерівність і забруднення зросли, рівень життя підвищився.

З тих пір, як в 2013 році Сі прийшов до влади, Китай в деякому сенсі відступив назад. Два десятиліття тому було можливо, навіть розумно припустити, що Китай буде поступово звільняти ринки і підприємців грати більш важливу роль. Замість цього з 2013 року держава посилила свою владу. Частка державних підприємств у нових банківських кредитах зросла з 30% до 70%. Рясний приватний сектор був пригнічений; його частка у виробництві залишилася на колишньому рівні, і фірми повинні створити партійні осередки, які потім можуть вплинути на прийняття рішень про найм та інвестування.

Регулятори втручаються у фондовий ринок, критичний аналіз пригнічений, і, оскільки в 2015 році відбулася невдала девальвація валюти, потоки капіталу суворо контролюються. Сі проігнорував пораду Ден Сяопіна "приховати свої можливості й вичікувати", запустивши план "Зроблено в Китаї до 2025 року", спробу використовувати державний напрямок для домінування у високотехнологічних галузях. Це стривожило весь інший світ, хоча ще не принесло результатів.

Не помиляйтеся, продовжує автор, підхід Сі може тривати ще деякий час. Всякий раз, коли економіка сповільнюється, вводиться стимул. У січні банки виділили 477 млрд доларів кредитів, що стало новим рекордом. Але структурні зрушення працюють проти Китаю. Населення працездатного віку скорочується. Інвестиції роздуті на 44% ВВП. Оскільки ресурси поглинаються марнотратними проектами і неефективними державними фірмами, зростання продуктивності сповільнилося. Тепер, коли заборгованість зросла, процентні платежі складуть майже три чверті нових позик.

Зворотний реакція за кордоном ризикує стати ще одним гальмом. Оскільки торговельні бар'єри ростуть, Китай не може розраховувати на зростання в іншому світі. Його частка у світовому експорті буде прагнути піднятися вище сьогоднішніх 13%. Його найбільші і найбільш складні компанії, такі як Huawei, з підозрою ставляться до західних ринків. Сі пообіцяв "великае омолодження", але його вабить більш повільне зростання, велика заборгованість і технологічна ізоляція.

Лідери Китаю недооцінили розчарування у результаті торговельної війни. Вони припустили, що Америку можна втішити хитрощами, щоб скоротити торговий дефіцит, і що скандал закінчиться, коли Трамп покине Овальний кабінет. Фактично, американські переговорники за підтримки Конгресу і ділових кіл вимагали глибоких змін в економіці Китаю. Західна опозиція китайської моделі переживе каденцію Трампа.

Щоб впоратися з ворожістю за кордоном і слабкістю будинку, продовжує автор, Сі повинен почати з обмеження ролі держави в розподілі капіталу. Банки і фінансові ринки повинні працювати вільно. Неспроможні державні фірми повинні збанкрутувати. Вкладникам повинно бути дозволено інвестувати за кордон, аби ціни на активи відображали реальність, а не фінансові репресії. Якщо гроші потраплять туди, де вони продуктивні, буде важко отримати звинувачення в тому, що економіка несправедливо сфальсифікована, а нагромадження безнадійних боргів сповільниться.

The Economist пише, що Сі також повинен стримати промислову політику Китаю. Занадто багато, щоб уявити, що він приватизує свої 150 тисяч державних компаній. Але він повинен копіювати Сінгапур, де орган під назвою Temasek володіє акціями державних фірм, надаючи їм автономію і вимагаючи, щоб вони працювали так само ефективно, як приватний сектор. Витрати на промислову політику повинні відійти від грандіозних схем, таких як "Зроблено в Китаї, 2025 рік", на фінансування фундаментальних досліджень.

Нарешті, Китай повинен захищати права іноземних фірм. У Китаї це означає надання іноземцям повного контролю над дочірніми підприємствами, у тому числі за їх технологічними секретами. За межами його кордонів це означає повага інтелектуальної власності, яка буде в інтересах Китаю, оскільки його фірми стають все більш витонченими.

Враховуючи погану репутацію Китаю, Америці буде потрібно простір для відповіді через мита або арбітраж, якщо Китай не виконає свої зобов'язання. Але Америка також повинна заохочувати хорошу поведінку. Якщо китайські фірми можуть використовувати більшу прозорість, щоб переконати США в тому, що вони працюють на комерційних засадах, до них слід ставитися як до компаній з будь-якої іншої країни.

Сьогодні ці реформи видаються далекою перспективою. Але вони були прийняті мудрістю серед технократів Китаю десять років тому. Вони також популярні будинку. Корпоративні боси і високопоставлені чиновники кажуть, що вони хочуть, щоб американський тиск чинився на Сі так, як вони не можуть. При ньому Китай опиняється в пастці поганого циклу повільного зростання, боргів, державного контролю і ворожості за кордоном. Більш економічно ліберальний Китай в кінцевому підсумку стане багатшим і наживе менше ворогів. Пора Сі змінити курс, резюмує автор.

Торгова війна почалася навесні 2018 року, коли Вашингтон прийняв рішення підвищити мита на алюміній і сталь з низки країн, зокрема, з Китаю. На саміті "Великої двадцятки" в Буенос-Айресі Трамп і Сі погодилися на перемир'я в торговій війні, домовившись відкласти до березня 2019 введення нових торгових мит.