Війна Росії в Україні довела хибність майже всіх припущень аналітиків – CNN

Вторгнення Росії в Україну в лютому цього року вразило всіх, пише Нік Патон Уолш, редактор міжнародної безпеки CNN.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Ніколи в своїй історії Росія не приймала таких дурних рішень — російський генерал про війну в Україні

І тих, хто вважав Москву досить розсудливою, щоб не робити таких масштабних і безрозсудних дій. І тих, хто вважав, що російські військові пройдуть маршем землею з населенням 40 мільйонів людей і протягом 10 днів перейдуть до операцій із зачистки. І тих, хто вважав, що вони мають технічну та розвідувальну майстерність, щоб зробити щось більше, ніж просто безладно обстрілювати цивільні райони зі застарілої артилерії; що кремлівське військо стало досконалішим, після того як у 90-х роках зрівняло із землею Грозний у Чечні.

І, нарешті, тих, хто вважав, що у 2022 році не можна бездумно загрожувати людям ядерними бомбами, оскільки руйнації, які вони завдають, є вбивчими для всіх на планеті.

Тим не менш, у міру наближення 2023 року Європі залишається мати справу з низкою відомих невідомих, які неможливо було уявити ще у січні 2022 року.

Нагадаємо: збройні сили, що колись вважалися третіми у світі за могутністю, вторглися на територію свого меншого сусіда, який ще рік тому процвітав здебільшого в галузі інформаційних технологій та сільського господарства.

Росія витратила мільярди доларів на модернізацію своїх збройних сил, але виявилося, що це значною мірою було фікцією. Вона виявила, що її ланцюжки поставок не функціонують за кілька десятків кілометрів від її власних кордонів; що її оцінка України як такої, що відчайдушно потребує звільнення від власного "нацизму", є спотвореним продуктом людей, які годують президента — Володимира Путіна — тим, що він хотів почути в умовах ізоляції пандемії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Майже за будь-якими показниками Путін є головним невдахою 2022 року — Atlantic Council 

Росія також зустрілася із Заходом, який, аж ніяк не будучи розділеним та стриманим, навпаки, був радий направити частину своїх боєприпасів до свого східного кордону.

Західні чиновники також можуть здивуватися тим, що червоні лінії Росії, схоже, постійно змінюються, оскільки Москва усвідомлює, наскільки обмежені її неядерні можливості. Нічого з цього не мало статися. То що робити Європі і до чого готуватися тепер, коли це сталося?

Ключовим моментом є те, наскільки несподівано єдиним виявився Захід. Незважаючи на розкол по Іраку, розкол по Сирії та часткове небажання витрачати 2% ВВП на безпеку, які Сполучені Штати давно вимагають від членів НАТО, Європа та США діяли щодо України за одним сценарієм. Часом Вашингтон міг здаватися обережнішим, і були автократичні винятки, такі як Угорщина. Але зрушення відбувається у бік єдності, а чи не розбіжності. Це несподівано.

Заяви про те, що Росія вже програла війну, поки що передчасні. Існують фактори, які все ще можуть призвести до безвиході на її користь або навіть до перелому ситуації. НАТО може втратити терпіння чи нерви через постачання зброї та шукати економічну доцільність замість довгострокової безпеки, наполягаючи на невигідному для Києва світі. Але зараз це видається малоймовірним.

Росія окопалася на східному березі Дніпра на півдні України і має ту перевагу, що Донецький та Луганський фронти на сході України знаходяться ближче до її кордону.

Проте її проблеми величезні: погано навчений, насильно покликаний до армії персонал становить 77 000 її фронтових військ — і це за глянсовою оцінкою, озвученою Путіним. Вона відчуває труднощі з боєприпасами та регулярно стикається з відкритою внутрішньою критикою своєї зимової системи постачання.

Україна знаходиться на своїй території, її бойовий дух, як і раніше, високий, а західна зброя продовжує надходити. З того часу, як у вересні розвалилися розрізнені сили Москви навколо Харкова — де їхні лінії постачання були перерізані розумнішими українськими силами — динаміка весь час була проти Москви.

Перспектива поразки Росії у тому, що вона виграла швидко в слабкого противника. Опинившись майже паперовим тигром, російські збройні сили боротимуться десятиліттями за відновлення хоча б видимості рівного статусу з НАТО.

В цьому, мабуть, і полягає більша шкода для Кремля: роки зусиль, витрачених на відновлення репутації Москви як розумного, асиметричного супротивника зі звичайними силами для підтримки, випарувалися приблизно за шість місяців бездарної та безглуздої війни.

Питання про ядерні сили все ще актуальне, головним чином тому, що Путін любить регулярно посилатися на нього. Але навіть тут загроза Росії зменшилась. По-перше, НАТО надсилає недвозначні сигнали про звичайні руйнування, які його сили зроблять у разі застосування ядерного пристрою у будь-якій формі. По-друге, союзники Росії, Індія та Китай швидко оцінили її програш і публічно засудили ядерну риторику Москви. (Іх приватні повідомлення, ймовірно, були більш жорстокими).

І нарешті, Москва залишилася з питанням, на яке ніхто ніколи не захоче дізнатися відповідь: якщо її ланцюжка поставок дизельного палива для танків за 40 миль від кордону не функціонують, то як вони можуть бути впевнені, що кнопка спрацює, якщо Путін буде шалено тягнутися, щоб натиснути на неї? Для ядерної держави немає більшої небезпеки, ніж виявити, що її стратегічні ракети та потенціал відплати не функціонують.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

WP: Путін не знає, що робити з війною проти України в 2023 році

Незважаючи на відчутний занепад Росії, Європа не вітає настання ери більшої безпеки. Заклики до збільшення витрат на оборону звучать дедалі голосніше, і до них прислухаються, навіть якщо вони звучать у той час, коли Росія, яка протягом десятиліть була визначальним питанням європейської безпеки, демонструє себе менш загрозливою.

Європа розуміє, що не може залежати у питаннях безпеки лише від Сполучених Штатів та їх диких вагань між політичними полюсами.

Тим часом тисячі невинних українців загинули в егоїстичній та хибній спробі Путіна відродити царську імперію. У більш широкому значенні авторитаризм був викритий як катастрофічна система.

Тим не менш, з цього фіаско вийшло і щось добре. Європа розуміє, що має негайно позбавитися залежності від російського газу, а в довгостроковій перспективі — вуглеводнів загалом, оскільки економічна залежність від викопного палива диктаторів не може забезпечити довгострокову стабільність.

Отже, як Заходу поводитися з Росією, яка пережила колосальну втрату обличчя в Україні та повільно в'яне економічно через санкції? Чи варто боятися слабкої Росії, чи вона просто слабка? Це відома невідомість, з якою Захід має боротися. Але це вже не таке страшне питання.

Понад 70 років Росія та Захід тримали мир у лещатах взаємного гарантованого знищення. То справді був світ, заснований на страху. Але страх перед Москвою повинен поступово слабшати, а з ним приходить і ризик прорахунку. Крім того, виникає менш лякаюча перспектива: Росія, як і багато автократій до неї, може згаснути, підірвана власною незграбною залежністю від страху всередині країни.

Завдання Європи зараз полягає в тому, щоб впоратися з Росією, коли вона перейде у стан незворотного занепаду. Втіхою може бути те, що, недооцінивши потенціал зловмисності Москви, Європа ризикує переоцінити її потенціал як все ще існуючої загрози.

Нагадаємо, колишній глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс рекомендує Володимиру Путіну та росіянам повертатися до реальності, якщо вони хочуть зберегти свою країну. Він наголосив, що РФ потрібні переговори, які стосуватимуться майбутнього не України, а самої федерації.

"Якщо Путін не повернеться до реальності, і якщо Росія не повернеться до реальності, то в новій реальності нинішньої Росії вже не буде. Їм потрібні переговори не про Україну, а про власну долю", - підкреслив Лінкявічус.