Відлига в турецько-європейських відносинах поки не прогнозується - експерт

З швидкою європейською інтеграцією у Туреччини не склалося. В цьому році виповнюється 30 років з дня подачі турецької офіційної заявки на членство. Хоча зараз особливого апетиту до подальшого розширення європейські бюрократи підкреслено не проявляють, але навіть Албанія та Македонія мають більш реальні шанси досягти членства, ніж Туреччина. Про це у своїй статті для DT.UA пише експерт Українського інституту майбутнього Надія Коваль.

Автор зазначає, що на своєму довгому шляху до Європи Туреччина постійно спотикалася об військові уряди і двосторонні конфлікти, брак реформ і дефіцит демократії, страхи окремих держав-членів щодо здатності ЄС інкорпорувати величезну культурно відмінну державу. Але ніхто офіційно не відкидав саму перспективу членства, визнану ще в Анкарській угоді про асоціацію у 1963 р., отже, процес триває досі.

У статті експерта йдеться про те, що чи не найбільш сприятливим для прориву моментом був період між 1999 і 2004 роками. Потепління в двосторонніх відносинах і відмова Греції від багаторічної політики ветування євроінтеграційних потуг Туреччини породили величезні очікування на швидке рішення проблеми Кіпру. Нарешті, у грудні 1999 р. Туреччина отримала статус країни-кандидата.

Однак "план Аннана", який намагався створити федеративну Об'єднану Кіпрську республіку, яка потім повинна була б увійти до Євросоюзу, не спрацював. На референдумі 2004 р. греки-кіпріоти проголосували "проти" (76%) запропонованого формату возз'єднання. Проти того, що на острові залишиться турецька армія; буде збережено режим гарантій, здатний виправдати подальше військове втручання; відбудеться легалізація турків-кіпріотів, які переселилися з Туреччини вже після окупації; а реституція втраченої вимушеними переселенцями власності буде неповною.

Домовленості гарантували, що, незалежно від результатів референдуму, Республіка Кіпр стала членом ЄС, тому втрачати грекам-кіпріотам було нічого. Разом з тим турки-кіпріоти, які проголосували "за" план (65%), а також сама Туреччина відчули себе обдуреними, пише експерт.

Як зазначає Коваль, результати референдуму поступово перетворили переговори про членство з Туреччиною, які офіційно почалися в 2005 р., з реалістичної перспективи на вправи по імітації.

Невизнання Туреччиною Республіки Кіпр, що вилилося в заборону кіпрським судам і літакам заходити до турецьких портів і використовувати аеродроми, не знайшло розуміння у інституцій ЄС. Вже в 2006 р. з цієї причини були заморожені переговори відразу з восьми розділів. На додачу, в 2007 р. французький президент Саркозі, не визнав прагнення Туреччини до членства, заблокувавши ще чотири розділи, йдеться в статті.

"Зрештою, з 35 переговорних розділів досі попередньо "закритий" тільки один невеликий - наука і дослідження, а переговори по відкритим розділам перебувають у стані стагнації. Турецький уряд переконаний, що справа насамперед у подвійних стандартах", - зазначає автор.

У зв'язку з настанням періоду відвертого застою в європейсько-турецьких стосунках, Туреччина почала відходити від проєвропейського курсу і проводити політику регіонального лідерства. Якість демократії, зокрема на тлі стрімкого наростання нестабільності в близькосхідному регіоні і спроби централізувати управління державою, погіршилася, і першим серйозним свідченням цього став розгін демонстрацій у парку Гези в 2013 р. Перемога Ердогана на виборах президента в серпні 2014 р. почала його довгий шлях до встановлення гіперцентралізованої президентської системи, а провал в 2015 р. нетривалої спроби порозумітися з курдами додав до внутрішньополітичної кризи ще один аспект, пише Коваль.

Експерт також зазначає, що найтяжчий удар по турецько-європейським відносинам завдав невдалий військовий переворот 15 липня 2016 р., а особливо його наслідки - масові арешти та звільнення в армії, судах, освіті та медіа, політичній опозиції, торкнулися і громадян європейських країн, і зміна конституційного устрою через референдум.

Поки що жодна зі сторін не хоче брати на себе відповідальність за розрив звичайної рамки відносин, але ідеї відмови від переговорів про членство і потреби нового формату відносин, певного виду поглибленого партнерства, звучать все частіше. Найбільш реалістичним напрямом співпраці залишається оновлення Митного союзу, йдеться в статті.

"Переговори про оновлення Митного союзу можна було би почати вже в 2018 р., але розбіжності, які накопичилися, є серйозною перешкодою. У серпні Ангела Меркель підкреслила, що в поточній ситуації нові розділи в переговорах відкриватися не будуть, допомога перед приєднанням буде зведена до мінімуму, а реформа Митного союзу не стоїть на порядку денному. Втім, навіть якщо позиція канцлера після виборів дещо пом'якшиться, на відлигу в турецько-європейських відносинах найближчим часом сподіватися не варто", - підсумувала Коваль.

Детальніше про турецько-європейські відносини читайте у статті Надії Коваль "Туреччина і Європа: болото невизначеного майбутнього" в тижневику" Дзеркало тижня. Україна".