Туреччина скочується до диктатури - The Economist

3 має значення не лише через свій розмір, а й як одна з головних політичних сил, які формують світ. Впродовж століть вона була великою імперією. Сьогодні як прифронтовій країні їй доводиться мати справу з насильством, яке просочується з охопленої війною Сирії.

Вона перевіряє, чи можна демократію поєднати з політичним ісламом. І їй доводиться маневрувати між західним лібералізмом і авторитарним націоналізмом, як у Росії. Впродовж останніх років під керівництвом Раджепа Таїпа Ердогана Туреччина зробила стрибок назад. І у ці вихідні стан речей може закріпитися.

Про це в свіжому номері пише The Economist, нагадуючи, що 16 квітня турки підуть на референдум, який вирішить, чи обміняє їхня країна свою парламентську систему на абсолютне президенство.

Відповідь "так" дуже вірогідна, але все ж це ще не точно. Видання зауважує, що немає нічого поганого в тому, щоб мати сильного президента. Але нова конституція Туреччини заходить надто далеко.

"Країна у 21-му столітті може виявитися під владою султана, чия влада мінімально обмежена парламентом. Відповідь "так" прирече Туреччину на обрану диктатуру президента Ердогана. Відповідь "ні" може лише дозволити туркам стримати його", - йдеться в статті.

Коли Ердоган прийшов до влади в 2003 році, він і його партія зробили багато хорошого. За підтримки МВФ він приборкав інфляцію і дав поштовх економічному зростанню. За підтримки ЄС, він впорався зі змовою військових офіцерів і бюрократів, зміцнив громадянські свободи і почав мирні переговори з курдами. Він також висловився на підтримку релігійних консерваторів робочого класу, які були усунуті від влади впродовж десятиліть.

Але сьогодні Туреччина охоплена проблемами. В тіні громадянської війни в Сирії джихадисти і курдські бойовики проводять кампанії проти держави. Минулого літа армія спробувала влаштувати переворот, в організації якого Анкара підозрює клерика Фетуллаха Гюлена. Колись сильна економіка тепер зростає повільно під тиском кумівства, поганого менеджменту і обвалу в туристичій галузі.

Ердоган наполягає, що Туреччині потрібна нова конституція, щоб впоратися з усім цим і повернути політичну стабільність. Він каже, що лише сильний президент зможе загартувати країну і побороти її ворогів. Звісно ж, він говорить про себе.

Нова конституція стала втіленням "неліберальної демократії" націоналістів, таких як Віктор Орбан в Угорщині і Володимир Путін в Росії, з якими Ердогана все частіше порівнюють. З їхньої точки зору, переможці на виборах отримують все, механізми стримування лише шкодять сильному уряду, а правляча партія повинна мати право підпорядковувати інститути, такі як преса і система юстиції.

Однак, така форма стабільності - це провалля. Найбільш успішні демократії вказують на необхідність розділення гілок влади і стримування урядів. Головна ідея американської конуституції в тому, щоб не дозволити президентам поводитися так, ніби вони монархи. Навіть британський прем'єр-міністр, необтяжений написаною конституцією, повинен відповідати перед судами, вільною пресою і щотижня звітувати перед парламентом і телекамерами.

Туреччині також не підходить порядок, в якому уряд-переможець на виборах отримує повну владу. Країна поділена між світськими, релігійними і націоналістичними мешканцями. Крім того, етнічно вона теж не однорідна. В Туреччині крім турків живуть ще курди, алевіти, греки, вірмени і євреї. Якщо релігійні консерватори спробують придушити всіх інших, Туреччина втратить стабільність.

Але найважливіший аргемент проти мажоритарної політики, на думку видання - це сам Ердоган. Після невдалої спроби перевороту, президент керував країною в умовах надзвичайного стану. Він показав, наскільки "жорстоко може зловживати владою".

The Economist наголошує, що призначення держави захищати своїх громадян, особиливо від політичного насильства. Але Ердоган пішов далеко за межі розумного. Понад 50 тисяч людей були арештовані. 10 тисяч - були звільнені. І лише частина з них дійсно була пов'язана зі спробою перевороту. Кожен, кого Ердоган вважає загрозою, в небезпеці: прості люди, які ходять в гюлленістську школу чи працюють в гюленістському банку, академіки, журналісти чи політики, які проявляють будь-яку симпатію до курдів, будь-хто включно з дітьми, які висміюють президента в соціальних мережах. Яким би не був результат референдуму 16 квітня, Ердоган лишиться при владі і зможе використовувати і зловживати владою через надзвичайний стан.

Тому, на думку видання, світ не повинен полишати Туреччину і бути терплячим. Частково, це у його ж інтересах. Як член НАТО і регіональна сила Туреччина надто важлива. Вона грає ключову роль у будь-якому мирному процесі в Сирії. Дозволити їй впасти у обійми Росії було б безглуздям. Туреччина також стримує потік біженців в ЄС. Європі потрібно продовжувати говорити з Анкарою про те, як впоратися з нестабільністю, яку спичиняють мігранти.

Після референдуму 16 квітня Туреччина лишиться центральною. Якщо Ердоган програє, він буде складним союзником зі складним майбутнім. Але якщо він переможе, він зможе правити як обраний диктатор.

Минулого місяця повідомлялося, що у Вашингтоні анонсували зустріч Держсекретаря Рекса Тіллерсона з Раджепом Таїпом Ердоганом.