Підтримати
Коли трапляється щось незрозуміле, можна повернутися до старих кліше заради заспокоєння. Вінстон Черчілль якось назвав Росію «загадкою, загорнутою в таємницю, всередині загадки». І це добре підсумовує те, що відчувають багато аналітиків, які спеціалізуються на Росії, після невдалого збройного повстання «Вагнера» на чолі з Євгенієм Прігожиним в минулі вихідні. Хоч відповіді залишаються невловимими, деякі елементи здаються важливими для того, щоб допомогти орієнтуватися в тумані.
Про це в статті для The Guardian пише експерт Chatham House з питань Росії і Євразії Саманта де Бендерн. Існують вагомі аргументи вважати, що збройний заколот Прігожина ослабив Владіміра Путіна. Вперше за 23 роки багато росіян прокинуться в суботу вранці з питанням, чи їхній президент все ще контролює ситуацію. А потім, через кілька годин після того, як явно спантеличений Путін оголосив, що зрадники будуть покарані, звинувачення проти Прігожина були зняті, а його найманцям, які збили транспортний літак і щонайменше два гелікоптери, вбивши низку висококваліфікованих військових пілотів, були надані гарантії безпеки.
«Це свідчить про те, що Путіну довелося піти на поступки Прігожину. І в країні, де за повідомлення в соціальних мережах з критикою армії можна потрапити до в’язниці, прірва між багатими і простими громадянами була безсоромно підкреслена на очах у всіх. Російська армія, яка місяцями стагнувала на українському фронті, не змогла - або не захотіла - зупинити просування «Вагнера» через значну частину російської території», - пише Де Бендерн.
Негласний контракт Путіна з російським народом полягає в тому, що в обмін на демократичні свободи він дає йому стабільність і безпеку. Цей контракт було порушено. У демократичній країні все вищезазначене означало б політичну смерть. Але Росію не можна назвати ані демократією, ані державою, яка функціонує. Єдиний спосіб зрозуміти те, що сталося за останні кілька днів, - це розглядати події крізь призму ворожнечі між кримінальними угрупованнями, в якій кожен мафіозний бос має стільки важелів впливу на іншого, що баланс сил може легко перехилитися в будь-який бік.
«Той факт, що Прігожин досі живий, свідчить про те, що все, що він має проти Путіна, настільки руйнівне і настільки добре захищене невидимими союзниками, що для Путіна безпечніше дозволити йому жити - поки що», - йдеться в статті.
У дні, що передували заколоту «Вагнера», Прігожин посилював свої нападки на оборонний істеблішмент, але був обережним, щоб не зачепити самого Путіна. А потім російський президент виступив зі зверненням до народу, в якому підтримав своїх військових. Це говорить про те, що до останньої хвилини Прігожин не був упевнений, кого підтримає Путін, і що він очікував політичної підтримки згори. Цього так і не сталося: ні з боку політиків, ні з боку вищого армійського керівництва. Це поразка Прігожина. Більше того, його витівка викрила всіх зрадників в оточенні Путіна. З цієї точки зору, російський автократ стане сильнішим у короткостроковій перспективі.
Є два фактори, з якими Путіну доведеться боротися, якщо він хоче закріпити цю маленьку перемогу. В умовах диктатури, яка вдає з себе демократію, тріщини всередині режиму, які виявило це повстання, доведеться долати за допомогою жорсткіших репресій і ще більшого контролю над засобами масової інформації. Нагнітання патріотичного шаленства і кілька цапів-відбувайлів (бажано іноземних) закрили б справу. 25 тисяч людей Прігожина, які були готові виступити проти регулярної армії, також потрібно взяти під контроль.
Додайте до них приблизно 32 тисячі демобілізованих колишніх вагнерівців, які були приведені в бойову готовність через мережі Прігожина на початку повстання, і російська держава тепер має справу з майже 60 тисячами розлючених чоловіків з бойовим досвідом, деякі з яких все ще озброєні, а більшість з них мають кримінальне минуле. Деяких, особливо тих, хто почувається зрадженим Прігожиним, можна заманити до регулярної армії. Інші становитимуть загрозу суспільному ладу, якщо їх не взяти під контроль за допомогою страху або насильства. Тож російське майбутнє здається похмурим.
Де Бендерн зауважує, що на момент написання її статті плакати «Вагнера» зривали по всій Росії. Але той факт, що Прігожин все ще живий, свідчить про те, що він ще може зіграти свою роль. У Білорусі він буде досить далеко від Путіна, щоб бути в безпеці, але досить близько, щоб бути корисним.
«Малоймовірно, що Аляксандр Лукашенка відіграв значну роль в угоді, укладеній між Пригожиним і Путіним. Російські джерела стверджують, що головними переговірниками були губернатор Тульської області Алєксєй Дюмін, де зупинилася армія Прігожина, і впливовий голова Ради безпеки Росії Нікалай Патрушев», - йдеться в статті.
Дюмін - колишній охоронець Путіна, і багато хто розглядає його як потенційного наступника російського президента, який уособлює лояльність, молодість і свіжу кров. Лукашенко слухняно виконав свою роль, оберігаючи Путіна і його протеже від заплямованої репутації через зв'язок з Прігожиним. Якщо ватажок найманців дійсно опиниться в Білорусі, він може стати каталізатором, який нарешті втягне білоруських чоловіків у війну без необхідності для Лукашенка відправляти свою регулярну армію в бій.
«Уявіть собі групу «Вагнера», перереєстровану в Мінську, здатну вербувати білоруських ув'язнених або іншим чином примушувати білоруських чоловіків брати участь у війні. Такої кількості людей може бути недостатньо для серйозного вторгнення в Україну, але вона змусила б українців зміцнити північний кордон, відтягуючи резерви з півдня і сходу», - пише Де Бендерн.
Хоча успішне повстання хоча в короткостроковій перспективі пішло б на користь Україні, цілком імовірно, що принижений Путін відновить атаки з більшою інтенсивністю. У будь-якому випадку, Україні знадобиться ще більша підтримка Заходу, оскільки Росія балансує на межі між хаосом і абсолютною диктатурою.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google