Підтримати
Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (SHAPE), розташований поблизу бельгійського міста Монс, - це антонім імпозантності. Замість граніту і мармуру коридори з низькою стелею оздоблені гіпсокартоном і плиткою. Чотиризіркові генерали, звісно ж, віддають перевагу кабінетам на верхніх поверхах. Але будівля SHAPE має лише три поверхи. Її збудували в кінці 1960-х років як тимчасова.
Крихкість штабу SHAPE як ніколи суперечила монументальному сенсу місії НАТО. Вторгнення Владіміра Путіна в Україну 24 лютого 2022 року вдихнуло нове життя в альянс. Вперше з 1967 року, коли штаб SHAPE відкрили, НАТО отримав новий набір цілей. Якщо стара його версія була реакційною, тепер він побудований для стримування Росії у мирні часи і швидкого реагування, якщо російські сили будуть загрожувати вторгненням на територію країни-учасниці, - пише The Economist.
«Ми швидко розширюємо готовність наших сил. І наша загальна військова здатність реагувати зростає експоненціально», - сказав виданню генерал сер Тім Редфорд, «другий номер» в командуванні SHAPE.
Війна змінила Україну навіть ще більше. Путін планував блискавичний удар для повалення уряду, кульмінацію агресії і дестабілізації, які почалися в Криму і на Донбасі в 2014 році. Натомість на руїнах Донбасу і в бомбосховищах по всій країні народилася нова, більш об’єднана, більш орієнтована на Захід і більш стійка демократія. Тим часом, Росія переформатувалася навколо війни і путінської більш широкої ворожості до НАТО, попри те, що санкції і втеча найкраще освічених громадян підірвали її довгострокові економічні перспективи.
«Її падіння в деспотичний мілітаризм в поєднанні з відновленням НАТО і трансформацією України перетворило війну у випробування конкуруючих ідеологічних систем. Українське майбутнє досі висить на волосині і, швидше за все, залишиться невизначеним на роки. Путін може погодитися на перемир’я в якийсь момент, виходячи з доцільності. Але його перебудова російського суспільства повністю спрямована на агресію за кордоном і репресії вдома. Тож будь-яке можливе припинення боїв вимагатиме надійних гарантій безпеки з боку Заходу, а також великих і довготривалих поставок зброї і фінансової допомоги, ніби значно більший Ізраїль з’явився на східних кордонах Європи», - пише видання.
Деякі європейські лідери стверджують, що потрібне повне членство в НАТО. Якщо відбудова України провалиться, а її економіка похитнеться, тоді українська демократія почне розвалюватися теж. Генерали НАТО очікують, що Росія зможе відбудувати свої сухопутні сили за 3-5 років. Зрештою, у Путіна або його наступника з’являться всі умови, щоб зробити ще одну спробу. Таким чином, в розпал війни і в мирні часи Україна буде випробуванням для західної стійкості, єдності і навіть промислових можливостей.
Конфлікт піднімає три фундаментальні геополітичні питання. Яку роль США будуть грати в європейській безпеці? Чи європейські країни НАТО можуть надійно взяти на себе відповідальність за оборону регіону? І якою буде позиція решти світу під час найбільшої війни в Європі з 1945 року?
«Ці запитання не просто критично важливі для долі України, вони також визначать статус Заходу і його віру в себе», - пише The Economist.
Значна частина світу дійшла висновку, що могутність США і їхніх союзників падає, тому що вони не змогли здобути перемогу в Афганістані і Іраку, через їхню роль в глобальній фінансовій кризі, а також через низку урядів, які відзначилися чварами і популізмом.
«Якщо Україна піддасться російському хаосу, уявлення про занепад Заходу поглибляться. Але якщо Україна буде процвітати, цей урок буде відчутий в усьому світі. І це включно з Тихоокеанським регіоном, де боротьбу між диктаторською Росією і Україною, яку підтримує Захід, розглядають як пролог до визначального для століття змагання між Китаєм і США», - пише видання.
Атлантика скорочується
З трьох геополітичних питань найбільш актуальним є те, яке стосується ролі Америки в Європі.
«Європейська безпека не просто трохи зсунулася, вона фундаментально змінилася», - сказав колишній голова Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI) Майкл Кларк.
В 2019 році президент Франції Еммануель Макрон оголосив про «смерть мозку» НАТО, тому що за президентства Дональда Трампа і Барака Обами Америка почала відвертатися від Європи. Україна довела, що це судження було помилковим.
«Війна знову зробила нас головною європейською силою», - сказав колишній політичний планувальник в НАТО і директор консалтингової компанії Rasmussen Global Фабріс Потьє.
За президентства Джо Байдена США відправили Україні зброю і допомогу на 48 мільярдів доларів. Колишній експерт аналітичного центру American Enterprise Institute Корі Шейк сказала, що без США Європа не змогла б об’єднатися, щоб забезпечити Україну необхідною допомогою. І це очевидно.
Допомога - це не лише ознака щедрості Америки, а й її сили. Вистачило приблизно 5% річного оборонного бюджету США, щоб армія України змогла зруйнувати міф про військову доблесть Росії, а також знищити понад тисячу російських танків за менше року.
«Ми звикли думати, що Росія - це друга армія світу. А тепер вона навіть не найкраща армія на території колишнього СРСР», - сказала Шейк.
Питання в тому, що оберуть США, коли гаряча війна закінчиться і Україні потрібно буде відбудуватися в умовах «до зубів озброєного миру». Шейк очікує, що американські чиновники будуть наголошувати на тому, щоб Європа заплатила за відбудову і переозброєння України. Оскільки США забезпечили найбільшу допомогу під час битви. Водночас, Пентагон може вирішити, що, зважаючи на занепад сухопутних сил Росії, Америці більше не потрібно зберігати присутність великої армії на європейській території. За цим розрахунком може стояти необхідність для США зосередитися на Китаї. Але великий вихід не в інтересах країни. Якщо американські гарантії безпеки виявляться не надійними в Європі, вони не будуть вважатися такими і в Азії.
«Сі Цзіньпін пильно стежить за нами. Він хоче побачити, чи ми виконуємо свої зобов’язання в той час, як сам зважує свої можливості вторгнутися на територію свого сусіда і нашого друга - Тайваню. Наші індо-тихоокеанські союзники теж пильно стежать і навіть допомагають в Україні», - сказав сенатор Роджер Вікер, який обіймає посаду в Комітеті з питань Збройних сил від Республіканської партії.
З цієї причини, за словами Ендрю Мічти з Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла, США, швидше за все, будуть наполягати на тому, щоб «розподіл тягаря» став «перекладанням тягаря». Це буде означати, що Америка все ще буде допомагати захистити Європу через ядерне стримування і інші високотехнологічні можливості. Але більшу частину звичайних сил повинні забезпечити європейські армії. Таким чином, буде посилена давня вимога, щоб європейські члени НАТО взяли на себе більшу відповідальність в обороні власного континенту, на чому по-різному наполягали президенти Барак Обама і Дональд Трамп.
До війни Америка розглядала розподіл тягаря здебільшого як спосіб скоротити витрати. Сьогодні ж, за словами Фіони Хілл, яка працювала в Раді національної безпеки США, цей підхід спирається на більш широку стратегічну логіку.
«Росія говорила: гаразд, США залишаються окупаційною силою в Європі. У Європі немає безпеки. Ми хочемо бути домінуючою силою, як Німеччина в часи Першої або Другої світової війни», - сказала Хілл.
Вона прогнозує серйозні роздуми про те, як «модернізувати» європейську безпеку навколо України без домінування США у всьому. Тому що розширення європейської відповідальності йде врозріз російським поглядам на НАТО як на суто американський інструмент.
Це порушує друге питання: чи може Європа впоратися з викликом? Потьє переконаний, що російська війна змусила континент мислити більш стратегічно. Всього за рік деякі перешкоди, які скорочували простір для європейських дипломатичних маневрів, фактично зникли. Це сталося, наприклад, з німецькою залежністю від російського газу. На третій день після початку війни канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив про поворотний момент в глобальних оцінках його країни, а також пообіцяв витратити 100 мільярдів євро на зміцнення Бундесверу. Хоча ще не зрозуміло, наскільки ефективно ці гроші будуть витрачені.
Наслідки вступу Фінляндії і Швеції в НАТО будуть більш швидкими і, можливо, навіть важливішими. Якщо Туреччина погодиться на їхнє членство, це принесе велику кількість нових кадрів, техніки, а також важливий бойовий досвід. Фінляндія, наприклад, може зібрати 280 тисяч солдатів за лічені тижні. Це вдвічі більше, ніж вся британська армія разом з резервом. З географічної точки зору, Фінляндія і Швеція також допоможуть захистити країни Балтії, які важко забезпечити всім необхідним через вузький коридор на території Польщі, який лежить між Білоруссю і Калінінградською областю. Попри те, що кордон НАТО з Росією сильно розшириться, «скандинавські і північноєвропейські війська можуть об’єднати свої ресурси, створивши грізну лінію оборони, - пояснює Хілл. На додачу, якщо Путін або його наступник наважиться атакувати країну НАТО, йому доведеться перейматися обороною вздовж значно довшого фронту.
Континентальні європейські країни НАТО також продемонструвати нове серйозне ставлення до застосування санкцій, - зауважив аналітик RUSI Том Кітінг. В минулому санкції часто були лише символічними. Західні лідери сильно перебільшували, коли вдавали, ніби санкції швидко поставлять Росію на коліна. Але країни ЄС поставилися досить серйозно до справи, щоб неодноразово змінити своє законодавство для виконання запроваджених обмежень.
Зважаючи на те, де Європа була до російського вторгнення, все це говорить про прогрес. З’явилися думку про те, що центр тяжіння НАТО змінився і перейшов від Франції і Німеччини на схід і північ. Європейську оборону все більше визначають Польща і країни Північної Європи, а також Україна. Велика Британія після Brexit теж продемонструвала, що в обороні і безпеці вона все ще може бути в європейському авангарді. На думку Потьє, завдяки цій новій енергії Європа, яка завжди була економічним гігантом, тепер стає більш помітною силою у вирішенні світових справ.
Втім, попри весь прогрес, європейські країни НАТО досі не можуть перейняти роль Америки.
«Все, що Європа робить, вона робить дрібними частинами. Грандіозні бачення нової європейської безпеки просто не підходять. Тому що є надто багато різних поглядів», - сказав професор воєнних досліджень Королівського коледжу Лондона сер Лоуренс Фрідман.
Але справа не лише в тому, що сила тепер на сході. Мрія Макрона про «європейську стратегічну автономію» від США здається далекою перспективою, як ніколи. Існує занепокоєння, що Європа не зможе об’єднатися настільки, щоб подбати про відбудову України. Рахунок буде на сотні мільярдів доларів в часи, коли державні бюджети по всій Європі під тиском. Гроші - не єдиний фактор. ЄС також грає роль у просуванні західної інституційної культури в Україні включно зі створенням гідного регуляторного середовища і боротьбою з корупцією.
«Перспектива українського членства в ЄС може стати потужним стимулом для реформ, але лише якщо членство буде здаватися по-справжньому досяжним, а не далекою мрією, як у випадку багатьох інших країн», - йдеться в статті.
Інше занепокоєння полягає в тому, що західні виробники зброї не мають потужностей, щоб озброїти Україну для перемоги, не кажучи вже про наповнення її арсеналів у мирні часи і поповнення виснажених запасів НАТО. Україна використовує 5-6 тисяч снарядів щодня. Це приблизно дорівнює тому, що невелика країна НАТО купувала за рік до початку російського вторгнення. Західна оборонна промисловість всохла після розпаду СРСР.
Якщо Європа не впорається з цими завданнями, а зараз це здається можливим, Україна, швидше за все, дорого заплатить. Тоді Америці, можливо, з новим президентом на чолі доведеться взяти на себе завдання з вмовляння Європи і заповнення всіх прогалин.
«Зараз у нас є єдина точка провалу в цьому вражаючому західному альянсі. І ця точка провалу- це бажання Америки продовжувати», - сказав Кларк.
Останнє велике геополітичне питання, порушене війною, полягає в тому, чи зможе Захід перемогти в битві за міжнародну думку. Лише третина населення світу живе в країнах, які засудили Росію за вторгнення і запровадили санкції проти неї, згідно з даними The Economist Intelligence Unit. Більшість з них - це близькі союзники США. Решта ж схильна розглядати війну як змагання між автократами і лицемірами.
Колишній дипломат Індії Швішаркан Менон говорить те, що думає багато хто. Він визнає, що війна завдала збитків глобальній економіці. А міжнародній системі стало важче розбиратися з проблемами, такими як розвиток і зміни клімату. Але він відкинув ідею, що Глобальний Південь повинен стати на бік України з принципу.
«Це не якийсь геополітичний поворотний момент для всього світу. Там, де ми, головний геополітичний розлом досі пролягає між Китаєм і нами. І ситуація не зміниться», - сказав він.
Менон вважає російське вторгнення битвою за безпеку в Європі. Хто б не переміг, або якщо навіть жодна зі сторін не переможе, Європа все одно буде неспокійною і зайнятою собою. На думку індійського дипломата, Європа залишається потужною силою в глобальній економіці, але не в геополітиці. І все ж російська війна вже щонайменше трьома способами порушила міжнародний порядок. Перш за все, в Африці, на Кавказі і в Центральній Азії, де російські дипломати з усіх сил намагаються посилити свій вплив. Хоча в той час, як Росія зберігає позиції в Африці, вона втрачає їх в інших регіонах.
Коли Азербайджан за підтримки Туреччини почав обмежену війну проти Вірменії у вересні, Росія не змогла не допустити поразку свого союзника. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв завдячує російським десантникам, які допомогли придушити протести в країні незадовго до початку російського вторгнення в Україну. Однак, Токаєв не опирався «залицянням» Сі Цзіньпіна, який провідав казахського лідера перед початком регіонального саміту. На цьому ж саміті Китай і Індія докоряли Путіну.
Друге порушення глобальної політики - це ядерні погрози Путіна. Він не зміг таким чином стримати Захід від постачання передової зброї Україні. Однак, його погрози все ж уповільнили процес. Потьє вважає, що Путін був успішним на половину.
«Він справді посіяв страх серед нашого населення і навіть серед наших лідерів», - пояснив експерт.
Навіть обмежена ерозія табу на застосування ядерної зброї - це вже проблема для всіх країн. Якщо складеться враження, ніби Путін отримав перевагу завдяки своїм погрозам, це стане стимулом для інших агресорів побудувати ядерну бомбу, щоб можна було лякати інших її застосуванням. Зважаючи на те, що Росія і США не можуть домовитися про контроль озброєнь, ризик розповсюдження ядерної зброї зростає. Ядерний шантаж особливо тривожить Індію. Вона має перевагу над Пакистаном в звичайному озброєнні. Але Ісламабад, у свою чергу, компенсував це, багато інвестуючи в створення ядерної зброї короткої дії.
І, нарешті, війна штовхає Росію в обійми Китаю. В часи СРСР Пекін розглядав Москву як загрозу. Тепер, коли на великому північному кордоні мир, Сі Цзіньпін може перенаправити військові ресурси кудись ще. Китаю також вигідно мати однодумця в ООН. Також експерт Фонду Карнегі за міжнародний мир Алєксандр Габуєв зауважив, що Росія - це цінне джерело сировини, яка все більше продається на китайських умовах.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google