The Atlantic: План Росії для України схожий на той, який був реалізований у Чечні

20 червня, 2022, 13:41 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Шаблон дій Путіна простий: спочатку він повністю зносить міста, потім встановлює владу сатрапів і править за допомогою страху.

The Atlantic: План Росії для України схожий на той, який був реалізований у Чечні

Постійні вибухи артилерійських снарядів поблизу - це визначальна риса життя на Донбасі сьогодні. Росія намагається підтримувати свій наступ на сході України. Тож сліди війни видно скрізь: будинки розбиті й перетворені на руїни російськими крилатими ракетами, а українські танки й гаубиці їдуть на східні фронти.

На Донбасі на сотні кілометрів простягається фронт найбільш потужних боїв у Європі з часів Другої світової війни, - пише The Atlantic. Російська воєнна машина, яка має перевагу в артилерії, повільно, але впевнено випалює собі шлях вперед, захоплюючи додатковий кілометр. Владімір Путін готує сходу України таку ж долю, яку він нав’язав іншій непокірній республіці на початку свого правління - Чечні. Російський план для України дуже нагадує цей старий і похмурий шаблон. Більш ніж два десятиліття тому Путін розв’язав кривавий конфлікт, який тривав роками. Тоді Москва знищила суверенну державу і підкорила собі її народ, перетворивши міста на руїни, а також посіявши хаос і страх. Втілення цього ж плану в Україні з населенням у 40 разів більшим, ніж в Чечні, буде експоненціально більш руйнівним.

Читайте також: Війна в Україні далека від завершення — Данілов

Російський план втілюється за допомогою низки фаз. Перша з них - пацифікація. Вона проходить швидко там, де це можливо, і повільно й виснажливо там, не не можливо. В Чечні швидка частина пройшла у найбільш віддалених регіонах, в містах і селах на колись мальовничому узбережжі річки Терек. Російська армія пройшлася по ним в кінці 1999 року. У випадку України агресору вдалося швидко захопити південні регіони. Відкриті простори й недостатня кількість сил оборони дозволили російському наступу просуватися без особливого опору. Тому Херсон і Мелітополь в перший же тиждень війни потрапили під окупацію.

В інших регіонах легко озброєні захисники здебільшого змогли вистояти, особливо там, де вони змогли скористатися перевагами укриття міських районів. Тому тут Росія використовує іншу тактику. В кінці 1999 року і на початку 2000-го російська армія настільки потужно бомбардувала Грозний, що фактично перетворила кожну будівлю в чеченській столиці на руїни. Тоді в ООН визнали Грозний «найбільш зруйнованим містом на Землі». В Україні така ж доля спіткала Маріуполь. Від колись прекрасного й жвавого міста за три місяці облоги залишилися обгорілі руїни.

Видання також нагадує, що в разі відмови від безумовної капітуляції Росія намагається знищити не лише захисників, а й їхні сім’ї. В Чечні російські військові регулярно влаштовували розправу і масові розстріли у селах чи районах міст. В місті Нові Алди, наприклад, у лютому 2000 року російські військові стратили щонайменше 60 мирних мешканців. В Бучі, Ірпені і Бородянці теж мстилися мирним українцям за опір.

Коли російське завоювання завершення, Москва шукає когось на роль маріонетки, здатної впливати на місцеве населення. Навіть серед чеченців, духом опору яких надихалися Лев Толстой і Олександр Солженіцин, знайшлися охочі. Головний з них - Ахмад Кадиров, колишній головний муфтій Ічкерії. Його правління було коротким і закінчилося вбивством у 2004 році. Але його надзвичайно жорстокий син Рамзан, який і сам брав участь у війні проти Росії, став зручною для Москви заміною. В Україні теж знайшлися колаборанти як на раніше захоплених частинах Донецької і Луганської областей, так і в регіонах, які Росія окупувала нещодавно. Зазвичай, це або місцевий бандит, який бачить в приході окупантів нові можливості, або дрібний чиновник, готовий забезпечити певне відчуття нормальності поки іноземна армія намагається витіснити захисників країни.

Читайте також: Голова штабу оборони Британії вважає, що Росія вже стратегічно програла війну проти України

І остання стадія - встановлення нового порядку. Звісно, певний час окупаційні сили будуть застосовувати силу, щоб стримати місцевих. Але з часом опір повинен згаснути, щоб окуповані регіони стали самодостатніми у власному пригнобленні. Тож з'являється новий апарат домінування, завданням якого буде викорінити залишки руху опору. Звісно, будуть і деякі символічні спроби заохочення. Наприклад, в Грозному збудували величезну мечеть і нові хмарочоси. Травмованих жителів будуть вчити новій версії власної історії, згідно з якою їхнє поглинання російським загарбником було нібито «повністю добровільним» або й взагалі порятунком від «радикалів» і «терористів», які хотіли всіх знищити. Зрештою, нове покоління виросте з відчуттям священного обов’язку служити Росії. Головну площу в столиці перейменують на честь Путіна, а лідер республіки буде називати себе «піхотинцем» російського автократа. Військова участь у наступному раунді російських імперських завоювань не просто буде очікуваною, а й примусовою. Молодих чоловіків з окупованих територій будуть кидати в вогонь нових війн.

Напевне, найбільш зловісним аспектом цього плану є готовність Росії чекати роками, якщо буде потрібно, щоб втілити його повністю. Навіть якщо, здавалося б, довготривале перемир’я відтягує прогрес у необхідних військових операціях. Перша Чеченська війна в середині 1990-х років не закінчилася перемогою Росії. Її вдалося здобути лише після принизливої поразки російської армії в другій битві за Грозний у серпні 1996 року, коли групи добре організованих чеченських підрозділів відрізали російські загони від поставок, влаштувавши їм пастку в місті. Грубі російські помилки в перший місяць вторгнення в Україну дуже нагадували поразки в агресії проти Чечні, яка тривала два роки. Тоді російська влада теж плекала абсурдні політичні очікування, що чеченці не будуть чинити опір. А міністр оборони РФ Павєл Грачьов оголосив, що Грозний буде захоплений за дві години силами одного лише десантного загону. Деморалізовані і спантеличені російські солдати теж тікали, кидаючи техніку.

В результаті з’явилася Хасавюртовські угоди, згідно з якими російські війська покинули майже всю територію Чечні. А Москва навіть певною мірою визнала чеченський суверенітет. Здавалося, що Грозний переміг. Але Москва проявила терпіння, очікуючи й спостерігаючи за тим, як новонароджена, але спустошена чеченська держава почала розпадатися. Роки війни зруйнували структуру центральної влади. І президент Ічкерії Аслан Масхадов не зміг встановити контроль над різними військовими формуваннями, які здобули владу в часи війни. В цій атмосфері хаосу, бідності й смерті світські націоналістичні сили, які сформували початковий рух за незалежність Ічкерії, були витіснені салафітськими ісламськими радикалами на чолі з Шамілем Басаєвим, а також іноземними ідеологами, такими як уроженець Саудівської Аравії Ібн аль-Хаттаб. Тим часом, Росія перебудувала армію й уряд. Спровокувавши другу війну з Чечнею, Москва використала свою кількісну перевагу в техніці, щоб знищити будь-який чеченський опір, перш ніж зайти в руїни Грозного.

Читайте також: НАТО: Україна має отримати більше важкого озброєння, а Росія – програти війну

Сьогодні в Чечні процес повністю завершений. Республіка вже давно досягла фінальної стадії інтеграції з імперією. Косметичний і тимчасовий мир триває в Грозному. Але за ширмою «косметичного» процвітання і численних кафе на вулицях столиці існує республіка страху, в якій окупанти у формі і без неї продовжують своє безкарне жорстоке правління. Нещодавнє минуле можна згадувати лише пошепки. Навіть за сімейним столом чеченці не наважуються критикувати Рамзана Кадирова. Адже за це їх можуть арештувати, катувати або й взагалі стратити.

Через 13 років після оголошення про кінець Другої Чеченської війни і придушення опору, Чечня все ще залишається найбільшим джерелом біженців у Європі. Люди тікають від упереджених репресій. І цей потік затьмарює хіба до рух біженців з України, де триває активна війна. Але при цьому злість накопичується. І майже всі чеченці очікують, що третя війна з Росією одного дня почнеться. При цьому, вони сподіваються, що цього разу Кадирова буде спіткати така ж доля, як і Муаммара Каддафі в Лівії.

Втілення російського плану на півдні і сході України все ще на ранньому етапі. В Херсонській області, яку Росія окупувала в травні, триває підготовка референдуму, який або проголосить фальшиву «незалежність», або «приєднає» регіон до Росії напряму. Сотні тисяч українців, які опинилися в окупації або були вивезені в Росію, тепер годують тією ж ревізіоністською версією «історії», яку студентам в Чечні нав’язують вже більше двох десятиліть.

Related video

Зараз доля України висить на волосині. Країна значно більша, ніж Чечня. І її люди готові боротися. Потік військової допомоги для Києва із Заходу не зрівняється з тим, на що могли розраховувати борці за Ічкерію. Однак, логіка конфлікту на виснаження поки на боці Росії. І стратегічна терплячість Путіна заснована на яскравому прецеденті. Москва знає, чого добивається у війні на сході України. Тому що це точно те ж саме, чого вона добилася в Чечні. Якщо Захід покине розорену Україну, спокусившись на фальшиве перемир’я, яке дозволить Росії зібрати сили для нового нападу на ослаблену сусідню країну, чеченський сценарій повториться.

Підготував/ла : Лесь Димань
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}