США використовує конфуціанський підхід у відносинах з Китаєм – the Economist

Вступаючи у протистояння з Китаєм, у представників Білого дому має бути мужність для того, щоб заявляти про те, що ідеї для своєї політики вони черпають у самого Конфуція. Однак, саме так і заявив Метт Поттингер, директор відділу Азії в Раді національної безпеки США, виступаючи 29 вересня з промовою в посольстві Китаю в Вашингтоні. Посилаючись на конфуціанські обмеження щодо небезпеки лицемірства, Поттингер закликав своїх слухачів серйозно поставитися до рішення адміністрації Трампа про позиціонування Америки і Китаю в якості конкурентів. Він перейшов на мандаринський діалект китайської мови і процитував радника Конфуція: "якщо є помилка в слові, тоді й мова не буде відображати суть речей, а якщо мова не відображає суті речей, тоді справи не приведуть до успіху", пише The Economist.

Автор пише про те, що настала тиша і тут варто читати між рядків. Помічник президента США Дональда Трампа заявив про кінець епохи лестощів і словесної підтримки економічного підйому Китаю.

Дослідники конфуціанства називають цю доктрину "коригуванням термінів". По мірі поглиблення торгового напруги між Китаєм і Америкою, обидві держави стали більш обережними з термінологією. Китайські чиновники уникають розпалювання полум'я націоналізму. Вони не дорікали Трампа особисто; замість цього докорили Америці в "торгівельному гегемонизмі" та інших малозрозумілих злочинах. Що стосується Трампа, він нещодавно визнав те, що після повідомлення про підвищення вартості китайського експорту на 200 млрд доларів, його звичка називати президента Китаю Сі Цзіньпіна своїм другом зійшла нанівець. "Можливо, він більше не є моїм другом, але все ж, гадаю, він поважає мене", - заявив Трамп.

Відносини Заходу і Китаю довгий час були оповиті лицемірством. Політики невиразно бурмотіли про те, що вони вітають економічний підйом Китаю, маючи на увазі, що вони не знають, як зупинити його.

Замість цього, політичні лідери Заходу прагнули регулювати наслідки такого стрімкого зростання, щоб, у кінцевому рахунку, Китаю, Заходу і всьому світу було б краще.

Китайські офіційні особи, в свою чергу, продовжують говорити про пошук "взаємовигідного співробітництва" з Америкою, навіть коли вони в особистих бесідах звинувачують команду Трампа в змові з метою стримування своєї країни. Ті ж посадові особи пишаються відкритими ринками, але, коли західні влади звертають увагу на конкретні випадки жорстокого поводження з іноземними фірмами, м'яко відповідають, що вони не можуть брати участь у комерційних спорах.

Таке лукавство слугувало прикриттям для багатьох зловживань. Оптиміст може прийти до висновку, що відкритість, це те, що потрібно для двосторонніх відносин. Однак у цієї теорії є декілька проблем. Перша полягає в тому, що ніхто не знає, чого може побажати ця чесна Америка. Друга пов'язана з тим, що не ясно, якою мірою зовнішня політика Китаю побудована на фундаменті лицемірства, і не похитнеться вона, якщо таку основу прибрати.

Спочатку варто взяти до уваги плутанину серед посадових осіб США. Всередині команди Трампа, агресивно налаштовані, але практичні люди, такі як Поттингер, бачать відкритість як спосіб зміцнення американського порядку, заснованого на правилах. Конкуренція - це не просто слово, і США все ще здатні конкурувати по-чемпіонськи, заявив Поттингер в посольстві Китаю. Конкуренція - це не чотирибуквене слово, а Америка все ще може конкурувати як чемпіон, сказав Поттингер в посольстві Китаю. Ми адаптуємо нашу політику у відповідності зі стилем ведення справ в Китаї. Прямота Трампа набагато цинічніше. Його логіка нагадує підхід промоутера в боксі, який вважає, що результат кожного бою відомий заздалегідь, і важливо лише одне, щоб суперники не переставали поважати тебе.

1 жовтня Трамп заявив, як він вже робив раніше, що він не звинувачує Китай у тому, що вони "грабували нас протягом багатьох років". Він також дорікнув попередників у тому, що ті за надані Китаю привілеї торгівлі з Америкою, не змогли взяти досить натомість. Китай "сильно бажає про діалог", щасливо заявив Трамп. Однак вони почекають, адже потрібно домогтися умов, влаштовують американських робітників.

Китайські лідери явно не впевнені в тому, як впоратися з таким шантажем. Їх побоювання полягають у тому, що, в тому числі, вони побоюються публічної реакції всередині Китаю, ця реакція може перешкодити проводити свою політику. Тут роль лицемірства стає більш складною. Серед експертів існує думка, що країна знаходиться на межі націоналістичного свавілля. У реальності існує безліч нюансів. В ході великого дослідження громадської думки Китаю, був протестований наступний сценарій. Під час вигаданого конфлікту через японських острів Сенкаку, на які претендує Китай, лідер Китаю публічно погрожував Японії військовими діями, однак потім відступив. В іншому сценарії Китай погодився на посередництво ООН. Тільки один сценарій не отримав підтримки респондентів. Той, в якому, Китай відступив перед американською військовою загрозою.

Прихильники доктрини конфуціанства можуть посперечатися з китайськими лідерами, які заявляють, що їх країна виключно миролюбна. Могли б з ними посперечатися і сусіди Китаю, яких він завойовував, погрожував вторгненням, залякував і виганяв з рифів південно-китайського моря. Тим не менш, автори Кек і Джонстон у своїй статті "чи Китай Може відступити?" показують, що такі заяви дозволили вигаданому китайському лідеру вийти з положення, в той час як загрози США зв'язують руки. Як резюмує Квек: "Лицемірство може надати позитивний ефект".

Це досить неприємні труднощі. У відносинах двох країн давно не вистачає чесності. Однак похитування стійких позицій Китаю не є автоматично вигідним для США. І бажана Трампом відкритість – аморальна і навряд чи може чимось допомогти