США варто зосередитися на долі України - NYT

Впродовж чверті століття після завершення Холодної війни глибокі образи, непорозуміння і розчарування часто визначали відносини між 3 і Росією.

"Я пережив цю турбулентність в роки своєї дипломатичної роботи в Москві, маючи справу з дивною сумішшю приниження і надії, яку я добре пам'ятаю в Росії Бориса Єльцина, а також з войовничістю і дикими амбіціями Кремля на чолі з Володимиром Путіним. Я пережив її і у Вашингтоні, працюючи на адміністрації як республіканців, так і демократів", - пише на сторінках New York Times колишній заступник Держсекретаря, посол США в Росії в 2005-2008 роках Вільям Барнс.

Він зауважує, що з обох боків було досить багато ілюзій. США розривалися між міцним партнерством з Росією і ставленням до неї як до роздутої регіональної сили, яка постійно втрачає свою міць. Росія ж кидалася від стратегічного партнерства з Америкою до глибокого бажання перекроїти нинішній міжнародний порядок, в якому Москві доводиться поступатися роллю лідера Вашингтону.

Барнс зауважує, що насправді американсько-російські відносини залишаться змагальними і часто ворожими у найближчому майбутньому. В самій їх основі лежить фундаментальні розбіжності в поглядах на роль один одного у світі. Існує спокуслива думка, що особисті контакти зможуть усунути ці розбіжності, а мистецтво домовлятися розблокує великі угоди.

Також, на думку автора, було б особливою дурницею думати про те, щоб просто забути про російське втручання у американські вибори. Цей агресивний вчинок Москви, як і її більш широка зовнішня політика, мала щонайменше дві мотивації. По-перше, Путін переконаний, що відновлення велиці Росії повинно відбуватися за ціною світового порядку на чолі зі США. Він хоче, щоб західні цінності і інститути не заважали Москві будувати власну сферу впливу.

Другий же мотив тісно пов'язаний з першим. Легітимність репресивної системи Путіна в Росії залежить від існування зовнішніх загроз. Коли нафта коштувала дорого, президенту вдавалося купувати прихильність виборців підвищенням стандартів життя. Але Путін втратив цю карту, коли ціни на енегргоносії впали, а Захід увів санкції. Він лишився з залежною від єдиного ресурсу економікою, в якій реальні реформи були підмінені владним політичним контролем і корупцією. Путін розумиє справжню слабкість Росії, але постійно демонструє, що сили, які занепадають, можуть бути не менш небезпечними ніж ті, які зростають.

"Тож якщо він не може легко змусити Росію почати розвиватися, він може спробувати змусити США опуститися на кілька щаблів за допомогою тактичних авантюр, бажання грати грубо і йти на ризики. Якщо він не може мати лояльний уряд в Києві, він може окупувати Крим і спробувати зробити Україну нефункціональною", - йдеться в статті.

Аналогічно, якщо Путін не може прямо залякувати ЄС, він може посилити розкол в середині організації, підтримуєчи націоналістів і використовуючи наплив мігрантів, який почався частково через російську жорстокість в Сирії. Він намагається зобразити Захід безпорадним і лицемірним, розмиваючи різницю між правдою і вигадкою.

То що ж робити, зважаючи на те, що Росія все ж лишається великою ядерною державою, яка в потужності свого ядерного арсеналу може скласти конкуренцію США. Перед усім, на думку Барнса, потрібно зберегти, а при необхідності посилити всі дії адміністрації Барака Обами у відповідь на хакерські атаки Росії. Адже Москва дуже вірогідно повторить їх під час виборів у Європі в 2017 році.

По-друге, потрібно переконати союзників у Європі у абсолютній прихильності до НАТО. Мережа союзників, на думку автора, - це "не тягар на американській шиї", а потужний актив.

По-трете, Барнс радить США зосередитися на проблемі України, оскільки її доля критично важлива для майбутного Європи і Росії.

"Йдеться не про членство в НАТО чи ЄС, ці цілі дуже віддалені. Йдеться про те, щоб допомогти лідерам України збудувати успішну політичну систему, яку Росія намагається зруйнувати", - йдеться в статті.

Також колишній американський дипломат радить Вашингтону бути обережним у питанням співпраці з Москвою у війні проти ісламського екстремізму чи "стримуванні" Китаю. Оскільки криваве російське втручання у війну в Сирії лише посилило терористичні загрози. Та й Путін навряд чи збирається жертвувати відносинами з Пекіном.

Раніше повідомлялося, що 15 січня віце-президент США Джозеф Байден може приїхати в Київ. На думку колишнього посла США в Україні і директора Євразійського центру імені Діну Патрісіу Атлантичної ради Джона Хербста, Байден може приїхати в Київ, щоб ускладнити для Трампа "продаж" України. Також він може востаннє спробувати переконати українську влади дотримуватися шляху реформ.