США програють Китаю і Росії у змаганні великих держав - Bloomberg

Змагання великих держав стало актуальною темою для зовнішньополітичної спільноти сьогодні. Ідея про те, що світ знову зіштовхнувся з гострим, неприкритим суперництвом між США, Китаєм і Росією, лежала в основі нещодавно опублікованих американських документах: "Стратегії національної безпеки", "Національної оборонної стратегії" і "Перегляду ядерної позиції".

Важливо зрозуміти, чому великі держави знову повернулися до конфронтації, чому це важливо і чому США ніяк не можуть сформувати ефективну відповідь.

Про це на сторінках Bloomberg пише почесний професор з глобальних справ Центру Генрі Кіссінджера в Університеті Джона Хокінса Хал Брандс.

Він зауважує, що всі ці проблеми набувають особливого значення на тлі того, що Си Цзиньпін, вочевидь, збирається лишатися лідером Китаю до кінця життя і готується до посиленого протистояння з Вашингтоном.

Ворожість великих держав часто описують як щось нове. Однак, вона здається новою тільки тому, що надто вже застаріла. Впродовж історії найсильніші країни в міжнародній системі постійно билися за вплив, владу і домінування. Інколи ці сутични відбувалися у формі Холодної війни, як між США і СРСР. Часом розгоралися повномасштабні гарячі війни, прикладів яких багато: від Пелопоннеської війни між Афінами і Спартою до світових воєн 20-го століття. Але у світі, де немає верховної влади, яка б могла зберегти мир і вирішити всі суперечки, де покарання за нездатність захистити себе може бути катастрофічним, змагання між великими державами - це норма.

Автор зауважує, що впродовж років після Холодної війни були вийнятки. СРСР розпався і лишив США без великого суперника. Японія і більшість країн Західної Європи були близькими союзниками. Росія і Китай були надто слабкими, щоб кидати виклики. Світ зміг піти "на канікули" і відпочити від геополітичної боротьби попередніх поколінь. Втім, ці канікули не тривали довго.

Якби Росія і Китай стали ліберальними демократіями, як дехто очікував у 1990-х роках, вони могли б стати більш примирливими зі США, як Європи чи далекосхідні країни. Пекін і Москва могли б стати союзниками Вашингтона і світового порядку. Але Китай лишився, а Росія знову стала авторитарною державою. Вони вважають демократичну Америку загрозою для їхньої внутрішньої стабільності і бажання грати більшу роль у міжнародних справах. Зі скороченням розриву у силах після Холодної війни, ці країни почали створювати нові геополітичні проблеми.

Відновивши свою військову потужність, Росія почала зазіхати на домінування в Центральній Азії і Східній Європі, кидаючи виклик НАТО, підриваючи Євросоюз і проектуючи свою військову силу на Близькому Сході. При цьому, Москва намагається ослабити і розділити США за допомогою інформаційної війни і інших інструментів.

Китай, у свою чергу, наростивши безпрецедентну у сучасній історії економічну і військову силу, почав шукати відновлення колишнього домінування на Далекому Сході і навіть змагатися з Америкою на глобальній арені. Всі ці процеси автор називає нормальними і характерними для протистояння великих держав. Однак, вони матимуть надзвичайно небезпечні наслідки для США і міжнародного прядку, який вони очолюють.

Із загостренням відносин між великими державами, стає дедалі важче досягти співпраці у питаннях, які вимагають багатосторонніх дій. З 2011 року, приміром, ворожість між США і Росією постійно ускладнювала міжнародні зусилля із завершення громадянської війни в Сирії. Крім того, Москва і Пекін, нарощуючи впливовість, все частіше порушують глобальні правила, такі як свобода навігації в Південно-Китайському морі і недопустимість зміни міжнародних кордонів грубою силою. Правила зберігали міжнародний мир і процвітання багато поколінь.

Повернення протистояння між великими державами збільшує вірогідність того, що одна з ворогуючих сил може встановити своє домінування над одним з ключових регіонів у світі. Це нічний кошмар для американських стратегів. І, нарешті, це протистояння може стати причиною для одного з найбільш катастрофічних феноменів, жертвою якого стане міжнародне середовище - війни між великми державами.

Ці загрози не такі далекі, як може здатися. В Східній Азії Китай вже використовує військово-морські сили для встановлення домінування в Південно-Китайському і Східно-Китайському морі. При цьому, він змінює баланс військових сил в регіоні, перекриваючи США шлях до встановлення свого впливу на Західно-тихоокеанський регіон.

Росія продемонструвала, що вона готова застосувати грубу силу, щоб утримати Україну і Грузію від зближення із Заходом. Крім того, російські сили переважають над тими, які НАТО розгорнув на своєму східному фланзі. Перспектива війни між великими державами стає все більше вірогідною, на думку експерта. Оскільки китайські стратеги готуються до "короткої, гострої війни" зі США і їхніми східно-азіатськими союзниками. А російська військова доктрина допускає обмежене використання ядерної зброї для досягнення "ескалаційного домінування" в конфлікті. Але попри зростання змагання між великими державами, адміністрація Трампа пропонує дуже незграбну американську відповідь.

Автор хвалить Трампа за дві речі. По-перше, чинний американський президент відверто говорить про існування змагання між США, Росією і Китаєм. Попередні президенти постійно намагалися применшити цю проблему. По-друге, нинішня адміністрація збільшила витрати на оборону. Крім того, національна оборонна доктрина чітко визначає загрози з боку Росії і Китаю.

Однак, самої лише військової сили не достатньо для перемоги над розумними суперниками з великими можливостями. Дипломатія, економічна перевага і м'яка сила теж важливі. І Трамп в цьому вимірі сильно підриває можливості США.

Раніше видання The Economist писало, що загроза війни між великими державами повернулася. Ядерні арсенали, які були гарантією стабільності з 1945 року, посилюють небезпеку. Їхні командно-контрольні системи стають уразливими через кібератаки чи методи "осліплення" супутників, від яких вони залежать.

А видання Washington Post писало, що ядерна доктрина Трампа може наблизити ядерну війну з Росією. Від політики Обами доктрина Трампа відступає в частині, де йдеться про скорочення ролі ядерного арсеналу в оборонній політиці США. Як і попередній президент, Трамп допускає застосування ядерної зброї лише "за екстремальних обставин". Але нинішній американський лідер визначає ключову роль ядерного арсеналу у стримуванні зароз, що відображає план розвивати нові можливісті для протистояння Росії у Європі.