Сирійський картковий будинок: чи втримається режим Асада?

Нестійкому затишшю, яке тривало на північному заході Сирії більше чотирьох років, настав кінець. Громадянська війна, що розпочалася понад десяти років тому, спалахнула з новою силою.

27 листопада коаліція з приблизно двох десятків угруповань джихадиських повстанців, об'єднаних під зонтичним брендом Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ), широким фронтом почала наступ із прикордонних районів провінції Ідліб на південь і схід, на територію, підконтрольну Дамаску. Атака виявилася приголомшливо успішною. Уже на другий день ісламісти вийшли до західних околиць Алеппо, другого за важливістю міста країни. До 30 листопада повстанці в цілому встановили контроль над містом, за винятком північно-східного району Шейх-Максуд, контрольованого курдами.

Сирія заявила про удари Ізраїлю по аеропортах Дамаска та Алеппо

Для оцінки динаміки того, що сталося, варто згадати, що на початку громадянської війни битва за Алеппо тривала чотири роки, а бої за окремі квартали спалахували час від часу ще два роки. Тільки в результаті масованих бомбардувань російської авіації в 2015–2016 роках повстанців було витиснуто до прикордонних із Туреччиною районів, де вони перебували під захистом досягнутої в 2018–2020 роках за участі Москви та Анкари угоди про «зони деескалації». У результаті міжусобної боротьби між повстанськими рухами лідируюче становище в провінції Ідліб за цей час зайняло джихадиське угруповання Джебхат ан-Нусра, яке певний час було сирійською філією Аль-Каїди. Після низки пертурбацій 2017 року на її основі склалося аморфне об'єднання ХТШ, яке й стало основною ударної силою поточного наступу.

У перші дні наступу повстанці практично не зустріли серйозного спротиву. Безпорадні спроби запізнілих контратак проурядової Сирійської арабської армії (САА) навіть не сильно сповільнили темп просування джихадистів. Кидаючи техніку, амуніцію та боєприпаси, прибічники режиму сирійського диктатора Башара Асада тікали з усіх ніг. На численних відеозаписах, зроблених повстанцями, зафіксовано трофейні бронетранспортери, танки, реактивні системи залпового вогню, зенітні комплекси й навіть кілька одиниць авіаційної техніки. Розвиваючи успіх, антиурядові сили продовжили тиск на південь. Передові загони досягли до 1 грудня північних околиць міста Хама, пройшовши майже третину відстані від Алеппо до Дамаска. До цього моменту вірні режиму сили оговталися та змогли підтягти до міста важку бронетехніку. Мобільний авангард джихадистів на пікапах із кулеметами був змушений відступити. На цьому етапі ситуація, схоже, поки що стабілізувалася. Проурядові сили, не почуваючись досить упевнено, поки не квапляться переходити в контратаку. Однак і очікувати падіння режиму Башара Асада найближчими днями або тижнями теж особливих підстав немає. Схоже, Сирію тепер очікують як мінімум місяці інтенсивних боїв.

Усі ці дні найефективнішим інструментом стримування наступу ісламістів із боку проасадівської коаліції є авіаційні удари. Повітряно-космічні війська Росії рапортують про сотні вбитих «терористів» і десятки знищених одиниць бойової техніки на добу. Звичайно, ціна подібних тверджень прекрасно відома. Тим паче, що незалежні оглядачі фіксують влучення російських бомб і ракет по цивільних об'єктах і скупченнях мирних людей. Однак якісь втрати від російських ударів повстанці, безумовно, несуть. За деякими, поки що не підтвердженими повідомленнями, позавчора в результаті російського авіаудару загинув командувач ХТШ, засновник і лідер угруповання Джебхат ан-Нусра Ахмад Хусейн аш-Шараа, більш відомий під псевдонімом Абу Мухаммад аль-Джолані.

Росія може відправити у Сирію бойовиків ПВК "Африканський корпус" — розвідка

Для повноти картини варто згадати, що водночас із атакою джихадистів північніше Алеппо розгорнувся наступ Сирійської національної армії, яка має стійку репутацію ополчення, підконтрольного Анкарі. Її завдання має  локальний характер: змусити відступити формування Сирійських демократичних сил — коаліції, основу якої становлять курдські Загони народної самооборони. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган ще п'ять років тому вимагав виведення курдських формувань із Тель-Ріфата та Манбіджа, міст за 20 і 30 кілометрів від турецького кордону відповідно. Перший з населених пунктів уже взято під контроль Сирійською національною армією. Курдське ополчення, у тому числі з Алеппо, відступає поки що до Манбіджу, але, можливо, під натиском протурецьких сил буде змушене відійти далі на схід, на лівий беріг Євфрату.

Getty Images

Той факт, що поки Туреччина виглядає головним бенефіціаром поновлення бойових дій, змушує спостерігачів припускати, що й джихадиський наступ на Алеппо був як мінімум схвалений, якщо не ініційований Анкарою. Однак однією лише турецькою підтримкою неможливо пояснити феноменальний успіх антиурядових повстанців. Він став можливим завдяки критичному ослабленню всіх основних союзників сирійського диктатора Башара Асада — Росії, Хезболли та Ірану. У найважчі для режиму періоди громадянської війни саме їхня допомога дозволила режиму вижити й навіть повернути владу над значною частиною країни. Виявилося, що без їхньої підтримки уряд у Дамаску дотепер абсолютно не в змозі контролювати ситуацію.

Росія вивела з Сирії більшу частину особового складу й техніки ще два роки тому у зв'язку з повномасштабним вторгненням до України. Припинила своє існування як окрема сила так звана приватна військова компанія Вагнер, бійці якої становили найбільш значну частину російської присутності на сирійській землі.

Іран в останній рік був неабияк подертий у результаті протистояння з Ізраїлем. Авіаудари останнього зруйнували регіональні логістичні ланцюги Сил Кудс — міжнародного підрозділу Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Так, буквально за тиждень до початку наступу сирійських повстанців було підтверджено, що в результаті однієї з ізраїльських атак неподалік від Алеппо було вбито одного з високопоставлених командирів Сил Кудс, бригадного генерала КВІР Кіумарса Пур-Хашемі.

Хезболла, ліванське шиїтське радикальне угруповання, свого часу надало для підтримки режиму Башара Асада десятки тисяч бійців. Однак зараз його міць було підірвано руйнівними наслідками нещодавньої війни з Ізраїлем. Авіація останнього не тільки знищила практично весь командний склад Хезболли в Лівані, а й завдала кількох сотень ударів по її об'єктах безпосередньо на території Сирії.

Висока ймовірність перекидання сил та ресурсів: Мережко спрогнозував, чи може загострення у Сирії вплинути на концентрацію росіян на фронті

Порожнечу, що виникла в результаті ослаблення союзників офіційного Дамаску, поспішили заповнити повстанці. Безпосереднім поштовхом до початку їхнього наступу, вочевидь, послужило укладення перемир'я між Ізраїлем і Хезболлою. Сирійські опозиціонери просто дочекалися, поки їхнім ворогам завдадуть максимальних втрат. Це, до речі, дає підставу проасадівській пропаганді стверджувати, що «бойовики, які захопили райони Сирії, діють під командуванням і керівництвом Ізраїлю», як висловився командувач КВІР Хоссейн Саламі. Повстанці не залишаються в боргу та у свою чергу заявляють, що звільнили Алеппо від іранської окупації.

Якщо судити за попередніми підсумками, час для атаки було обрано ідеально. Повстанці явно не очікували такого приголомшливого успіху. Виявилося, що сама по собі САА цілковито небоєздатна. Перші дні наступу ХТШ здавалося, що сили режиму посипалися просто як картковий будинок. Однак, оговтавшись від першого шоку, союзники Башара Асада розпочали мобілізовувати сили для його порятунку. Останніми днями надходять повідомлення про перекидання до Сирії особового складу Хезболли з Лівану та шиїтських бойовиків проіранського ополчення аль-Хашд аль-Шаабі з Іраку. Москва також пообіцяла Дамаску підтримку. Для України це рішення Кремля має особливе значення. Що більше військових ресурсів російська армія спалить у сирійській пустелі, то складніше їй буде продовжувати наступ в Україні з колишнім натиском.

Поки що можна тільки гадати, наскільки масштабною буде російська допомога братньому диктаторському режиму. Однак можна припустити, що Кремль навряд чи буде готовий перекинути достатньо особового складу, щоб його офіційні Збройні сили змогли відіграти ту саму роль, яку раніше в Сирії виконували бойовики Вагнера. Найшвидше, роль «чобіт на землі» для режиму Башара Асада виконуватимуть бійці проіранських угруповань. Немає на складах російської армії й скільки-небудь значних запасів танків, БТР або РСЗВ, якими можна було б із широкого панського плеча поділитися з близькосхідними союзниками. Щоправда, уявляється, що Москва має можливість підсилити підтримку проасадівської коаліції з повітря. У російській армії є ще бойові літаки, які не використовуються або не надто інтенсивно використовуються в Україні через наявність на її озброєнні якісних засобів ППО, яких немає в сирійських повстанців. За таких умов не обов'язково обмежуватися використанням далекобійних ракет, яких російським повітряно-космічним військам не вистачає, а можна цілком спокійно скидати найпримітивніші «бочкові» бомби, які виробляють у Сирії.

Таким чином, хоча участь у порятунку режиму Башара Асада відволікатиме деякі російські ресурси, безпосередньо на театрі бойових дій в Україні це навряд чи позначиться істотно.

А от репутації Росії було завдано значного удару. Близький Схід зневажає слабкість. Ганебна втеча росіян із Алеппо (і чутки про евакуацію військових і дипломатів із Дамаску) за два дні зруйнувала образ міці, що заслуговує на повагу, який Москва культивувала в регіоні останні десять років. В іранських соціальних мережах обговорюють навіть «зрадництво» Росії. Вочевидь, якщо роль Тегерана в порятунку режиму Башара Асада «на землі» буде більш очевидною, після завершення активної фази бойових дій у Сирії на його користь відбудеться черговий перерозподіл деяких привабливих із економічної точки зору сфер впливу.

Можливо, викликає деяке незадоволення те, що Росія може відбутися репутаційними втратами як основною шкодою від поновлення бойових дій у Сирії. Однак потрібно пам'ятати, що Кремль майже десять років тому вліз у громадянську війну в цій країні виключно задля виходу з міжнародної ізоляції, яка була реакцією на окупацію Криму та вторгнення на Донбас. Росія тоді буквально змусила західні країни зважати на неї через необхідність хоча б мінімально координувати боротьбу з транснаціональним джихадиським тероризмом. Якщо позиції Москви в Сирії похитнуться — це буде значний удар і по самолюбству кремлівських еліт, і по міжнародному становищу російського режиму.