Шульц хоче скопіювати свого кумира Віллі Брандта - The Economist

Коли Мартін Шульц увійшов у сільську раду в Нункірхені 24 березня, у федеральній землі Саар захвату не було меж.

Нового лідера соціал-демократів і головного конкурента Ангели Меркель у боротьбі за крісло федерального канцлера представили селянам майже як месію, який "зробив політику в Німеччині знову цікавою, відновив віру соціал-демократів у власні сили, який вніс соціальну справедливість у порядок денний і який обов'язково стане наступних канцлером!". Коли він вийшов на сцену, запанувала тиша, а в сусідній церкві почали бити дзвони.

"Я про це не просив!" - запевнив Шульц.

Його промова швидко розповсюдилася за межами землі Саар, яка мала обрати новий уряд. Шульц говорив про Європу, розповідав простонародні анекдоти, урочисто виголошував про історичний тягар Німеччини, згадав про родину і сусідів. Він зробив особливий акцент на спадщині Віллі Брандта, який був канцлером Західної Німеччини в 1969-1974 роках і теж якось виступав у дуже маленькому залі. У тоні одкровення Шульц пригадав, як у 20 років отримав книгу в наголоду від Брандта.

"У мене досі є та книга", - сказав він з блиском в очах.

Ця подія була піком того, що німці називають "ефект Шульца". Про це сьогодні пише The Economist, нагадуючи, що цей ефект почався 24 січня, коли тогочасний голова СДПН Зігмар Габріель раптом передав лідерство харизматичному екс-президенту Європарламенту. Така зміна зробила диво. Після тривалого періоду втрати популярності СДПН раптоп підстрибнула на 10%. Вона змогла змагатися з правлячою ХДС/ХСС. Ейфорія охопила соціал-демократів.

А потім через два дні після вище описаної промови Шульца СДПН показала посередні результати на виборах в Саарі. З того часу вона почала потроху втрачати показники в національних опитуваннях. Меркель знову стала найбільш популярним і вірогідним кандидатом на роль канцлера. Але чи можна відновити "ефект Шульца"?

Намагаючись відповісти на це питання, варто роздивитися того, кого Шульц називає своїм "ідолом". Півметрова бронзова статуя Віллі Брандта стоїть у нього в кабінеті. Він називає вибори 1972 року, коли соціал-демократи вперше набрали більше голосів, ніж ХДС/ХСС, моментом його особистої "політизації". Шульц цитує Брандта з трепетом і заохочує порівняння з ним.

Видання пише, що схожості дійсно є. Як і Бранд в 1969 році, Шульц очолив СДПН тоді, коли вона втомилася бути меншим партнером у великій коаліції, але не може змінити ситуацію, оскільки ХДС/ХСС закрипілися в німецькій політиці через економічний бум. Як і Брандт, який був мером ізольованого Західного Берліну, колишній голова Європарламенту теж аутсайдер в німецькій федеральній політиці. І як і Брандт, він прямолінійний, емоційний, доступний, ідеалістично проєвропейський і голодний до влади.

Їхні політичні стратегії теж схожі. Виборча кампанія Брандта була надміру персоніфікована, її називали "виборами Віллі". Шульц виступає перед натовпами, які скандують його ім'я, і під транспарантами з написами "Настав час Мартіна". Зосереджуючи увагу на таких речах як освіта, він хоче повторити шлях свого ідола до влади, об'єднавши електорат робітничого класу, який підтримує СДПН, ліберальних виборців "Вільної демократичної партії" і "лівих" інтелектуалів "Зелених". В 1969 року лабораторією такої коаліції став новий коаліційний уряд, який сформували соціал-демократи з "Вільною демократичною партією" в Північному Рейні-Вестфалії. Сьогодні ж еквівалентом стала коаліція СДПН, "Вільної демократичної партії" і "Зелених" у Рейнланд-Пфальц, яка вже внесла обіцяні Шульцем зміни в систему освіти.

Таким був до цієї пори "ефект Шульца". Але його проблема пов'язана з відмінностями між сучасністю і кінцем 60-х років. Брандт мав перевагу від своєї трирічної роботи на посаді віце-канцлера, яку він займав до 1969 року. Шульц натомість не знайомий з політичним життям Німеччини. Він не брав участь у ньому з 1994 року. Він відчайдушно намагається заповнити цю прогалину, хоча дуже часто помиляється. В нещодавньому інтерв'ю він сказав, що 40%, а не 14% молодих німців в короткостроковій перспективі йому довіряють. Тим часом, якщо Бранд у часи роботи на чолі адміністрації в Берліні лише "шліфував" свою репутацію, критикуючи комуністичний Схід, позиція Шульца щодо необхідності розділу боргу єврозони між країнами-учасницями - це політична відповідальність. Через це Єнс Шпан з ХДС вже назвав Шульца більшим другом грецьких комуністів, ніж німецьких платників податків.

Найбільша ж відмінність між 1969-м роком і 2017-м стосується коаліції. У часи Бранда в Бундестазі було лише чотири партії. Він став канцлером, утворивши коаліцію соціал-демократів з "Вільною демократичною партією", відкинувши ХДС/ХСС в опозицію. Тим часом, цього року до Бундестагу швидше за все пройдуть аж 7 партій, що ускладнює всю політичну арифметику. Шульц може спробувати домовитися про нову коаліцію з партією Меркель. Але соціал-демократи надто довго страждали від такої співпраці. Більше того, поява такого альянсу лише піде на користь Меркель. Тому Шульцу доведеться домовлятися з "Вільною демократичною партією" і "Зеленими". Але ці дві партії не дуже охочі до утворення коаліції з СДПН. До того ж опитування свідчать, що вони не зможуть набрати достатньо голосів, щоб союз з ними дав Шульцу бажаний результат.

Це означає, що СДПН доведеться подумати про коаліцію з "Зеленими", а також з "Лівими", які сформувалися на основі компартії НДР. Шульц не виключає такий союз. Але ворожість "Лівих" до НАТО може виявитися політично токсичною. Приміром, розмови про можливість появи в Саарі уряду, сформованого СДПН і "Лівими" стали причиною розвороту багатьох виборців до ХДС/ХСС.

Тим часом, партія Меркель обійшла соціал-демократів Шульца в опитуваннях. За ХДС/ХСС станом на кінець квітня готові проголосувати на 5% виборців більше, ніж за СДПН.

Хоча раніше повідомлялося, що рейтинг нового лідера соціал-демократичної партії Німеччини Мартіна Шульца зрівнявся з рейтингом нинішнього канцлера країни – Ангели Меркель. Обидва претенденти на посаду голови уряду мали по 41% підтримки.