Туреччина не просто непередбачувана. Вона просуває націоналістичний порядок денний, який може поставити під сумнів її зобов'язання перед союзниками.
Про це пише The Economist, додаючи, що останнім часом джерелом напруги стало зародження розриву між Туреччиною і США через турецьку операцію проти курдських загонів в Афріні, Сирія. Це не проблема для НАТО. Але американські війська можуть скоро зрозуміти, що вони й самі під прямою атакою свого союзника, якщо Раджем Таїп Ердоган виконає обіцянку "задушити в зародку" 30-тисячні курдські "прикордонні сили", яких Анкара вважає терористами, а Вашингтон підтримує.
Вірогідно, турецький президент розраховує, що зможе заспокоїти Америку, яка менш зацікавлена в регіоні, ніж він. Не виключено, що він має рацію. Але конфлікт інтересів у Сирії - це лише один з елементів проблемних відносин Туреччини з країнами НАТО. Ще до спроби перевороту влітку 2016 року в альянсі зростало занепокоєння тим, що Анкара поступово скочується до авторитаризму. А після придушення спроби скинути уряд Ердогана ці занепокоєння тільки посилилися.
Видання нагадує, як Ердоган почав масові чистки серед тих, кого хоч трохи запідозрив у нелояльності. При цьому, він сприйняв слова Заходу про підтримку як "нещирі", зате похвалу Володимира Путіна прийняв з радістю. Минулого року Анкара також не дозволила парламентарям Німеччини відвідати німецьких військових на двох турецьких базах, які брали участь у операціях в Іраку. Це мало вигляд покарання після того, як Німеччина не дозволила прихильникам Ердогана провести мітинги на його підтримку у німецький містах. Цю заборону він тоді назвав "нацистською практикою". Коли Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг втрутився, Анкара допустила німецьких депутатів до своїх же військових на базі в Конії. Але Берлін після того відправив свої винищувачі базуватися в Йорданії.
Покращення відносин Туреччини з Росією - ще одна причина хвилюватися. Видання нагадує, як Ердоган тісно співпрацює з Кремлем над вирішенням справ у Сирії. Тим самим він також відправляє сигнал НАТО, що у нього є варіанти, якими він може замінити західний альянс. З точки зору Путіна, дружба з Ердоганом дає йому інструмент для розділення НАТО.
Минулого року Туреччина оголосила про купівлю двох батарей російських ракетних комплексів C-400. Їх не можна інтегрувати в операційні системи НАТО. І, принаймні, перший час ними будуть керувати російські військові. Якщо Туреччину не відрізати від обміну даними в НАТО, Росія зможе розраховувати на великий потік розвідувальної інформації. Видання також нагадує, що Туреччина бере участь в розробці бойового літака нового покоління F-35. Країна збирається закупити 116 таких машин. І, маючи російські С-400 і нові літаки НАТО, Анкара може виявити слабке місце в новому озброєнні альянсу. Це цілком може стати причиною виключення Туреччини з НАТО.
Чиновники альянсу з усіх сил стараються заспокоїти ситуацію. Вони нагадують, що Туреччина бере участь в європейському консорціумі з побудови системи протиракетної оборони. І російські С-400 потрібні лише тимчасово, щоб заповнити прогалини. Вони також стверджують, що в усіх інших напрямках справи йдуть в звичному режимі.
Надія на те, що Ердоган розуміє, що Росія використовує його країну для власних цілей. До того ж, Москва не може стати замінником НАТО в якості довгострокового партнера. Не виключено, що параноя турецького президента з часом зменшиться, хоча поки жодних ознак цього немає. Видання зауважує, що нинішні проблеми у відносинах Туреччини і НАТО можна подолати. Принаймні, у обох сторін майже немає альтернатив.
Раніше прес-секретар президента Туреччини Ібрагім Калин заявив про те, що операція "Оливкова гілка" заснована на нормах міжнародного права і праві Туреччини на самооборону. І метою операції залишається звільнення сирійських земель від "терористів ІДІЛ і PKK/PYD/YPG".
Докладніше читайте в матеріалі Володимира Кравченка "Оливкова гілка" війни" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".